українських послів що-до державно-правного становища Галицько-Володимирського Королївства.
Зложене пoc. д-ром Е. Петрушевичем в палатї Державної Ради 30. червня 1917.
(Автентичний текст.)
Зваживши обставини, сотворені воєнними подїями, як також з огляду на цїсарське відручне письмо з 4. падолиста 1916, котрим заповіджено нове уладженє теперішного коронного краю Галичини, вважають українські посли як заступники українського народу Австрії конечним в навязаню до зложених уже дня 20 червня 1907 на другім засїданю XVIII-ої сесії Палати послів, як також дня 19. липня 1911 на другім засїданю XXI-ої сесії Палати панів заяв — внести слїдуюче
ДЕРЖАВНО-ПРАВНЕ ЗАСТЕРЕЖЕНЄ.
І. Теперішний коронний край Галичина, офіцїяльно названий Королївством Галичини і Володимирії з Великим Князївством Краківським і Князївствами Освєнцїмом і Затором, є штучно сотвореною одиницею, що стоїть в суперечности до історичного і національного права.
Українські части сего коронного краю прилучено до Австрії на основі трактату з 5. мая 1772 як одїдичене Габсбурською династією Королївство Галичини і Володимирії, почім 1775 року також Буковина, що колись належала рівнож до сего Королївства, була з ним назад получена. Що-йно 1860 р., а саме жовтневим дипльомом опісля-ж лютовим патентом з 1861 року стоплено отсе історичне Українське Королївство Галичини і Володимирії з иншими територіями, котрі прилучено до Австрії на основі цїлком инших правних титулів і в ріжних часах, — а саме з Великим Князївством Краківським і Князївствами Освєнцїмом і Затором в одну полїтично-правну цїлість як "коронний край Галичину", що український нарід постійно вважав зломанєм права та все відчував як національне насильство.
Супроти великих подїй світового та історичного значіня зазначують заступники українського народу з особливим натиском непередавне-недержавне право Українського Королївства Галичини і Володимирії, жадають, щоби воно для українських земель колишньої корони короля Данила Галицького, як окремої державно-правної одиницї в рамах загально-державної орґанїзації, назад було привернене, а проти всякого наміру злучити сї українські землї також і на будуче разом з польськими в одну державно-правну цїлість та вивінувати її особливою автономією підносять торжественний спротив.
II. На основі того самого непередавненого історичного права також і Холмщина, Підляше та Волинь, як історично з Українським Королївством Галичини і Володимирії злучені, є українськими землями і не повинні в будуччинї нїколи бути злучені з польськими землями. Тому заступники українського народу підносять своє застереженє проти того, щоби навіть найменша частина сих українських земель коли-небудь була прилучена до маючого повстати Королївства Польщі, а кожду спробу в тім напрямі вважають перед усїм культурним світом та перед історією за акт насильства на живім тїлї українського народу, як нарушенє його історичних прав і як наругу над принципом самоозначеня народів.
ІІІ. Заступники австрійських Українцїв витають змаганя Українцїв у Росії до осягненя державно-правного самоозначеня як найсердечнїйше і заявляють, що вони також в Австрії не залишать боротьби, доки велика українська нація на всїй своїй національній території не осягне найповнїйших своїх прав.
Відень 30 мая 1917.
Ю. Романчук, д-р Евген Петрушевич, д-р Лев Бачинський.
Д-р Микола Лагодинський, д-р Володимир Загайкевич, Володимир Сїнгалевич, д-р Стефан Смаль-Стоцький, Василь Стефаник, Фолис, д-р К. Трильовський, Онишкевич, П. Лаврук, д-р Олесницький, д-р Евген Левицький, д-р Кость Левицький, Лев Левицький, д-р Цегельський, д-р Голубович, д-р Днїстрянський.
___________
ВІДЕНЬ (Вл. тел.). При складаню українського державно-правного застереженя прислухувала ся йому дуже численна авдиторія з усїх партій.
[Дїло]
02.06.1917