Існує міф про так звані «віртуозні» та «неперспективні» музичні інструменти. Справді, не кожен музичний інструмент від початку свого винайдення і до сьогодення може похвалитися «гладким» концертним життєписом. Деякі з них, що впродовж тривалого часу вважаються яскравими солістами і невід’ємною складовою камерного та симфонічного оркестрів, на зорі виникнення жили в тіні «старших братів». Наприклад, альт, який витіснила більш технічно податлива, дзвінка і світла  за тембровими характеристиками скрипка, свого «зоряного часу» чекав аж до народження Ніколо Паґаніні. Більшість концертних організацій може запропонувати слухачам щось, до чого вони давно звикли; та чи не збіднює це музичний досвід авдиторії?

Крок до розширення тембрових горизонтів у травні зробила Львівська обласна філармонія. Завдяки спільному проекту віолончеліста Дениса Северіна та оркестру «Віртуози Львова» (диригент Сергій Бурко) в Концертному залі ім.. Станіслава Людкевича впродовж всього вечора промовляла віолончель. Не дивно, що концерт зібрав достатньо наповнену залу Філармонії. Не останню роль в цьому відіграло ім’я Дениса Северіна. За спиною викладача Женевської Вищої Школи Музики та Бернської Вищої Школи Мистецтв – п’ятирічний досвід співпраці з «Віртуозами Львова» та майстер-класів у місті Лева. Цілком закономірно, що Северін  вже має свою авдиторію у Львові.

Денис Северін

Цього разу Северін запросив до спільного музикування Катажину Полонек (Польща), Рафаеля Піду (Франція) та Артема Полуденного (Україна). Також на запрошення виконавця прибув диригент з Китаю, Шу І-Бінг, професор Пекінської консерваторії та засновник першого цілодобового фестивалю класичної музики в Китаї «Super Cello». Для Академічного камерного оркестру «Віртуози Львова» Cello Gala став тестом на професійність – адже всі музиканти прибули напередодні концерту і часу на репетиції було вкрай мало.

Зізнаюся, що я очікувала хронологічного підходу до формування програми. Однак, організатори відкрили речиталь Першим із трьох концертів для віолончелі віденського класика Йозефа Гайдна. Чимало виконавців вважають еталонним виконанням цього твору інтерпретацію Мстислава Ростроповича. Легенда віолончельного виконавства, Ростропович 33 роки грав на найдорожчій віолончелі світу Дюпора роботи Антоніо Страдиварі. Італійський майстер зробив понад 80 віолончелей, а інструмент Дюпора (виготовлено в 1711 р.) один з 60, що збереглися до наших днів.

Щоб добитися чистоти стилю віолончелістам потрібно «приборкати» пристрасність, яка криється в тембрі віолончелі. Віолончель – інструмент контрастів: басові струни мають глибокий оксамитовий густий голос, в той час верхні можуть звучати по-скрипковому ніжно та прозоро. Проте у творі Гайдна варто максимально знівелювати цю контрастність. Віолончель має звучати стримано, але не холодно. Саме так, стилістично виправдано, звучала сольна партія концерту До мажор Йозефа Гайдна у виконанні Рафаеля Піду – професора віолончелі Паризької Вищої Національної Консерваторії. Піду користується репутацією вдумливого і наділеного тонкою музикальність виконавця з бездоганною технікою. Не суперечила задуму Гайдна авторська каденція Рафаеля Піду, багата на цікаві виконавські знахідки. Рафаель поєднав деякі елементи закріплених у практиці каденцій з власними. Складно зробити висновок: дрібні інтонаційні та штрихові огріхи в каденції – випадковість чи частина авторського замислу? Приємно вразила зіграність соліста та камерного оркестру. Виконавці грали Перший концерт Гайдна на йоту повільніше, ніж прийнято, і музика тільки виграла від цього. Приємно слухати спільне музикування рівноцінних артистів.

Рафаель Піду

За свій твір «Кол нідрей» німецький пізній романтик Макс Брух потрапив у чорний список нацистської влади. Варіації для віолончелі та струнного оркестру на тему єврейської молитви «Всі обітниці» стали «промовистим» свідченням єврейського походження музиканта. Молитву «Кол нідрей» традиційно зачитують на початку святкової вечірньої служби в честь свята Йом-Кіппур – День Відкуплення і Всепрощення. Оригінал написано в двох варіантах для віолончелі та фортепіано та для віолончелі у супроводі симфонічного оркестру. На Cello Gala п’єса звучала у перекладі для струнного оркестру Юрія Іщенка. Мелодія варіацій доволі проста. Але в ній є прихована експресивність. Молитва висловлює не відверте прохання, а найщиріше осмислене покаяння, що йде з глибин душі. Композитор доручає мелодію низькому регістру віолончелі, який дуже нагадує людську мову.

Виконавиця Катажина Полонек зуміла точно вловити і виконати різні грані молитовності. Мелодія звучала то палко, то просвітлено і лірично; партія соліста була виразною, але не надмірно імпульсивною, що справило б непотрібне враження надривності молитовного екстазу. Насичено, але не важко звучить Катажина Полонек в найнижчих регістрах. Оркестрова партія впродовж твору змінює свою функцію. На початку – це хорал, який починають перші скрипки і поступово підхоплюють всі оркестранти. Важливо досягти ефекту звучання інструменту соло. Артисти «Віртуозів Львова» впродовж всього твору трималися добре, але перші звуки «Кол нідрей» прозвучали дещо невпевнено. Безперечно, в цьому творі оркестр має роль супроводу. Але є епізоди, в яких підголоски оркестру підхоплює соліст. Вивірено та злагоджено прозвучали подібні діалоги між Полонек та «Віртуозами Львова». У середині твору є імітація арфи. Трохи забракло синхронності піцикато, адже деякі мелодичні ходи «арфи» у виконанні низьких струнних неприємно «плямкали». Також іноді хотілося більшої ритмічної гнучкості, аби деякі підголоски прозвучали не формально, а були проспіваними. Та попри ці дрібні недосконалості, твір приніс естетичну насолоду і заслужив своє «браво».

Катажина Полонек

Після романтичної молитви на осуд слухачів виставили один із найвідоміших скрипкових концертів Антоніо Вівальді. Концерт ля мінор для двох скрипок і оркестру львів’яни чули на початку сезону у виконанні Олега Криси та Юрія Мазуркевича. Цього разу знаний твір слухачі відкривали по-новому: у перекладенні для двох віолончелей Орфео Мандоці. Сольні партії доручили зірковому дуету у складі Артема Полуденного та Рафаеля Піду. Абсолютно інших барв набув концерт Вівальді: заміна ясного і делікатного тембру скрипки на об’ємний оксамитовий тембр віолончелі додала твору нової глибини.

Дуже важливо «не перевантажити» звучання, адже барокові твори Вівальді славляться легкістю і прозорістю віртуозних сольних партій. Солісти визвучили кожний знак партитури до найменших деталей. Особливо виразно виконали другу повільну частину концерту. Протяжна мелодія вишуканої арії для двох інструментів по-особливому тепло звучить на віолончелях. Твір музиканти виконали достатньо переконливо. Єдине побажання на майбутнє: музика бароко=музика контрастів, тому хотілося почути більш чітку та вагому різницю між форте і піано. Тим паче, що інші номери віолончельного вечора показали, що оркестрантам це до снаги.

Артем Полуденний 

Твори Вівальді стали центром Cello Gala – другий відділ також відкрився концертом «Рудого падре». Цього разу потрійний концерт для двох віолончелей та клавесину виконали Денис Северін, Катажина Полонек та Олена Мацелюх. Польська виконавиця отримала шанс продемонструвати своє розуміння барокової музики. Кончерто ґроссо (а саме в цьому жанрі свій опус написав Антоніо Вівальді) передбачає змагання між учасниками. Зазвичай клавесин в барокових композиціях не мав самостійної ролі. Йому доручалася партія генерал басу (бассо-контініо). Однак, в епоху зрілого бароко все більше композиторів захоплюються виразовими можливостями цього інструменту, і доручають клавесину сольні партії. Музична суперечка між віолончелями, клавесином та оркестром – це каскад типово барокових віртуозних епізодів. Вівальді з перших тактів показав «хто головний» – першу частину розпочинає тріо солістів. Всі учасники ансамблю (Северін, Полонек, Мацелюх) продемонстрували добру ансамблеву гру, при цьому не згладивши унікальності та самостійності власної партії.

Денис Северін багато виконує музики бароко. Його творчим кредо є розширення горизонтів у двовекторному напрямку. Обравши за точку відліку романтичну епоху, виконавець послідовно робить кроки назустріч сучасній та давній музиці. Катажина Полонек теж продемонструвала свою універсальність. Вона однаково переконлива у експресивних романтичних партіях, коли віолончель повинна звучати якомога наповненіше, та у барокових творах, коли потрібен рівний звук і точність виконання найдрібніших деталей складної токатної фактури. Цікаво, що в другій частині твору Вівальді залишає тріо солістів наодинці. Здається, їх конфлікт – вичерпався. У фіналі – клавесин і віолончелісти разом змагаються з оркестром. Хто переміг? Поєдинок закінчився в нічию: кожен з учасників ансамблю звучав професійно.

Цікавий контраст до музики бароко склади два твори сучасних композиторів, що прозвучали під батутою гостя з Китаю. І Бінг-Шу домігся від солістів (Артем Полуденний та Денис Северін) максимальної злагодженості. Твір Джованні Соліми, сучасного італійського композитора і віолончеліста, «Віолончелі, вібруйте!» користується популярністю. У ньому сильна емоційна напруга поєднується із споглядальністю. П’єса складається з контрастних епізодів, серед яких – віртуозне соло віолончелістів. За складністю цей епізод не поступається каденції якогось концерту. Італійський віолончеліст в партіях віолончелей використав чи не весь спектр складних штрихів та їх поєднань: різноманітні тремоло, флажолети, глісандо, стрибаючі штрихи та їх комбінації. Перпетум мобіле побудоване за принципом канону. Поступово активний діалог Полуденного та Северіна підсилюють віолончелі та контрабаси. Більшість слухачів очікувала, що Соліма вибудує подальше розгортання твору за принципом наростання. Але драматургічне крещендо розривається поверненням споглядального рефрену.

Твір цікавий, та гідно зіграти його можуть лише виконавці з гарною школою. Тандем Северін-Полуденний був успішним. Також слухачів зачарувало те майстерне димінуендо, якого диригент домігся від оркестру: музика Соліми розчинилася у просторі, прозвучала так гладко і переконливо, наче то була не жива гра, а запис, який хтось жартома поступово «стишив». На завершення концерту Рафаель Піду, Катажина Полонек і Артем Полуденний виконали романтичний Реквієм для трьох віолончелей чеського композитора та віолончеліста-віртуоза Давида Поппера.

Оркестрова партія у Реквіємі також виразна, але часом ловила себе на думці: автор прописав тріо так, що його цілком можна виконувати без супроводу. Символічно, що вечір Cello Galа завершився твором композитора-романтика, адже саме в цю епоху віолончель посіла стабільну позицію одного із найбільш яскравих мелодичних голосів оркестру та виразного соліста.

Тонкий інтелектуал та поціновувач високої класики, Тарас Шевченко вважав віолончель найбільш виразним з-поміж інших інструментом. Проект Cello Gala – перепустка у світ звучань цього інструменту, який зачаровує нетиповим поєднанням протилежностей. Cello Gala – це концерт-огляд віолончелі через призму творчості музикантів чи не всіх епох: бароко, класицизму, романтизму та сучасної доби. Можливість почути кращі зразки світової віолончельної літератури в хорошому виконанні подарувала нам співпраця колишнього харків’янина Дениса Северіна та Академічного камерного оркестру Львівської філармонії «Віртуози Львова». Сподіваюся, що наступна програма Cello Gala вміщатиме також і сторінки творчості для віолончелі українських композиторів – адже маємо з чого вибирати.