Енергія ІДІЛ нікуди не зникне

Старший редактор американського видання The Daily Beast, автор репортажів для CNN і колумніст Foreign Policy Майкл Вайс два роки тому написав книжку «Ісламська держава: армія терору», яка стала бестселером The New York Times. Книжка закінчується риторичним запитанням: скільки ще існуватиме Ісламська держава? Відповідь на нього Вайс спробував дати під час Львівського медіафоруму.

 

 

Є різні визначення Ісламської держави. Перше – це фізичний прояв цієї організації, тобто територія, яку контролює ІД в Сирії та Іраку. Це досі значна територія в Азії, зокрема східні провінції в Сирії і деякі пункти перетину кордону між Іраком та Сирією.

 

Проте ця територія зменшується, особливо протягом останніх вісімнадцяти місяців. Я не сумніваюся, що коаліція знищить фізичний прояв ІД і відновить контроль над цією територією.

 

Але військова перемога не завжди означає політичну чи суспільну перемогу. Прихильники ІДІЛ багато говорять про ймовірність їхньої поразки у цій війні. І я маю побоювання, що вони відступлять до пустелі, відійдуть у села вздовж сирійсько-йорданського кордону, і це стане великою проблемою для Йорданії. Про це говорив мені й радник з питань національної безпеки США: коли Америка та її союзники витіснять ІД з північної Сирії, а іракський уряд відтіснить ІД на захід, представники халіфату можуть відійти на південь, створити там свою нову базу, можуть почати співпрацю із Йорданією, можуть знайти союзників серед інших бойовиків та військових угруповань. Це геостратегічне поле битви.

 

Друге – це політична мотивація Ісламської держави. Це не звичайна терористична організація, з якими ми стикались у минулому. ІД дуже легко пристосовується до геополітичних змін. Але ми ніколи не побачимо рукостискань якихось високопосадовців та керівників ІД або розмов на дипломатичному рівні. Тому що для ІД це питання війни. Їхня мета – працювати проти Америки. Це кліше, але небезпідставне.

 

Багато подій на Близькому Сході визначає не лише ІДІЛ, але також війна проти неї. Щоб завоювати серця і душі сунітського населення Сирії та Іраку, потрібно зупинити час і повернути його на кілька років назад. Зараз варіанти зводяться до поганого і ще гіршого. Але найважливіше впевнитися в тому, що араби-суніти відчувають: коли ІД піде, у них буде гарантований захист від Сполучених Штатів. Не можна просто боротись проти тероризму і сподіватись, що населення сприйме інший прояв тиранії. Якщо Асад повернеться, можуть повернутися угруповання бойовиків на зразок Хізбалла. Тоді почнеться повстання сунітів.

 

Можливо, ІД вже не існує як назва. Але явище, енергія, яка керує ІД, залишиться і в майбутньому. Ця структура еволюціонує в щось інше, ми вже це бачимо. Я називаю цей процес європеїзацією. Зараз у вище керівництво арабських структур потрапляє багато неарабів, які виросли або навіть народилися в Європі. Перше покоління представників ІД – це йорданці, вихідці з Саудівської Аравії; друге – громадяни Іраку; третім поколінням будуть представники країн, які не є частиною арабського світу.

 

Можливо, у такому прояві всесвітнього інтернаціонального руху Ісламська держава буде становити ще більшу загрозу, ніж просто контролюючи певну територію. Джихадистські теракти вже зараз відбуваються кілька разів на місяць у різних країнах. Звісно, зараз є потреба в тому, щоб знищити базу ІД і штаб-квартири, звідки планують операції. Але ІД активізує свої дії за кордоном і організовує теракти не лише у відповідь на втрати своєї території. Ісламісти почали планувати ці теракти задовго до цього. Вони просто хотіли закріпитися в Іраку та Сирії, а потім поширювати свої впливи в Саудівській Аравії, Йорданії та інших країнах. Вони не очікують, що їхні транспортні засоби будуть їздити вулицями Пенсильванії. Їхня мета – не завоювати світ, а поширити свою пропаганду. Вони хочуть експортувати джихад. Хочуть викликати відчуття вразливості, неспокою і небезпеки в Заходу. Хочуть змусити європейські країни забороняти іслам і витісняти мусульман зі своїх територій, тому що в розумінні ІД мусульмани повинні залишатися на своїй землі.  

 

Дуже багато людей роблять дуже багато для перемоги над ІДІЛ, за цим стоїть дуже багато мозкової роботи. Зараз Сполучені Штати заявлятимуть, що вони мобілізуються, що вони готові використовувати ядерну зброю. Санкції, інвестиції у військову сферу, співпраця з союзниками – зараз справи будуть мати набагато швидші темпи.

 

Коаліція значно активніше бореться з ІДІЛ, ніж нам видається. Але просто напасти на ІДІЛ не вдасться. Занадто пізно, щоб просто поцілити ракетою в базу.  Бойовики ховаються в густонаселених районах і намагаються перевести вогонь на цивільне населення. Наприклад, вони накрили захисними сітками дуже велику частину міста в Іраку. Ми не знаємо, що там відбувається. Йдеться про підпільне місто з підземними проходами між спорудами, з системою доріг, яку неможливо побачити з повітря. Ми не можемо просто стирати з лиця землі населені пункти. Якщо ми будемо вбивати всіх підряд, це будуть воєнні злочини, за які ми будемо відповідати перед міжнародним військовим трибуналом. Треба поступово, вулиця за вулицею, будинок за будинком, звільняти міста.

 

В Іраку досить мішане населення. Принаймні так було десять років тому, перед іракською війною, коли відбувались етнічні чистки. Курди-шиїти, курди-суніти, багато змішаних шлюбів. Тому людям дуже складно зрозуміти, кого саме вони повинні захищати. До цього призвело штучне створення національних держав після Першої світової війни, а також сирійська громадянська війна.

 

Політика США, орієнтована винятково на інтереси Робітничої партії Курдистану, – це катастрофа, тому що вона лише збільшує розрив між Туреччиною і союзниками НАТО. Ситуація з курдами-сунітами дуже неоднозначна. Америка не є частиною цього націотворчого процесу, але коли Америка відійде вбік, ми побачимо зовсім інший розвиток подій.

 

Курдський націоналізм вийде на сцену в майбутньому. Курди хочуть щонайменше незалежності Курдистану, й вони її здобудуть. Але поки що ніхто не знає, як можна подолати ІДІЛ.

 

Підготувала Ліза Сівєц

 

01.06.2017