У виходячій за большевицької влади у Львові газеті "Вільна Україна" з 26 липня 1940 р., ч. 173, появилася безіменна стаття п. н. "Документи про Івана Франка" того змісту:

"В архіві Львівського Університету зберігається одна досить цікава справа. Вона розкриває історію розгляду клопотання великого письменника Івана Франка зайняти вакантне місце на кафедрі української мови і літератури.

В 1894 році Франко захистив наукову степень доктора філософії. В цей момент в університеті була ваканція на кафедрі української мови і літератури. Він подав заяву про зайняття цього місця. Вже тоді Франко був відомим не тільки як письменник, але і як вчений з европейським ім'ям. Намір письменника стати професором університету викликав заворушення у реакційних вчених, які боялися його революційної творчості. Поліцаї від науки вдались до підлих методів. Виділена ними комісія при розгляді наукових праць Франка відмовилась дати їм оцінку.

"Тому, що на тутешньому університеті немає фахових професорів, просити міністерство про призначення до перепровадження габілітації професора Краківського університету Третяка". Так писали реакціонери.

Такий висновок викликав обурення у прогресивної частини наукових працівників. Поліцаї від науки швидко змінили свою позицію. На засіданні ради професорів було переглянуто висновок комісії.

13 березня 1895 року член так званої габілітаційної комісії професор Каліна на засіданні ради професорів читає реферат про наукові праці Франка і пропонує допустити його до дальших іспитів. Все, здавалося, складається якнайкраще. 18 березня письменника допустили до іспитів. На них Франкові поставили 14 питань з історії української літератури і етнографії. На полях чорновика протоколу записано: "Відповіді кандидата свідчать про грунтовне знання предмету".

Щоб одержати право викладати в університеті, Івану Франку треба було ще провести один пробний виклад перед професорською колегією й одержати затвердження міністра освіти.

Звістка про те, що Франко 22 березня читає в університеті лекцію на тему "Розбір "Наймички" Шевченка", знайшла широкий, радісний відгук в цілій Галичині. Після успішного виступу з лекцією рада професорів визнала: "Габілітаційний виклад кандидата признати за цілковито відповідний і предложити габілітацію на доцента української літератури і етнографії до затвердження міністра". Але лакеї австрійського трону, клерикально-реакційні кола галицької буржуазії не спали. Вони Франка не допустили до університетської кафедри з політичних мотивів".

Цею безіменною статтею поцікавився "Літературний Музей М. Коцюбинського" у Вінниці й вислав до Ректора Львівського Державного Університету таке письмо з 6-го квітня 1941 р., ч. 7 (переховане в актах Університетської Бібліотеки з 16. IV. 1941 р., ч. 891/41):

"Ректору Львівського Державного Університету!

Вельми шановний товаришу!

Вибачте, що турбуємо Вас і забираємо декілька хвилин дорогого часу. Наш музей зараз працює над створенням нового відділу "Коцюбинський і Франко". Ми хочемо як можна більше назбирати матеріяли про чудове життя незабутнього Каменяра. З газети "Вільна Україна" ми дізналися, що в архіві Вашого Університету зберігається одна, досить цікава справа, яка розкриває історію розгляду клопотання великого письменника Ів. Франка зайняти вакантне місце на кафедрі української мови і літератури.

Ми звертаємось до Вас з проханням не відмовити нам в надсилці фото-копій:

а) титульної сторінки справи, б) фото-копії місця в справі, де говориться, що Франко не може стати на чолі цієї кафедри, в) відгук члена габілітаційної комісії проф. Каліни про реферат Франка, г) як що можна: фото-копії галицької преси, яка відгукнулася на досить вдалу (siс!) лекцію Франка на тему "Розбір "Наймички" Шевченка", д) визнання ради професорів Університету про дану лекцію. Всі витрати як за фотороботу, так і за пересилку беремо на себе. Матеріяли надсилайте "наложним платежем".

Зарання вдячні Вам!

З тов. привітом:

Науковий працівник Музею М. Ліфшиць."

(Д. б.)

[Львівські вісті, 28.05.1942]

(Докінчення)

Оце письмо переслав Ректор Університету Ю. Биченко мені, як директору Унів. Бібліотеки з власноручною допискою: "Директору Фунд. Бібл. т. Барвінському. Треба задовольнити прохання Музею. 17. IV. Ю. Биченко". Тому одначе, що Музей не подав ні року, ні числа "В. У.", я вислав 22 травня 1941 р. (до ч. 891/41) такого листа:

"Літературний Музей М. Коцюбинського, м. Вінниця.

В зв'язку з Вашим письмом від 6. IV. Нр. 7. 41 р. в справі підшукання матеріялів до габілітації Ів. Франка, які мали б находитися в Архіві нашого Університету, згадуєте про статтю у "Вільній Україні", в якій було подане, що ці матеріяли находяться у згаданім архіві. Для прискорення вишукання цих матеріялів прохаємо подати нам в якому саме числі Ви це читали і з котрого року, бо ми ніяк цього не можемо у "Вільній Україні" розшукати. Директор д-р В. Ол. Барвінський."

На цього листа одержав я таку відповідь: "Вінниця 31. V. 1941 р. Нр. 26. Директору Фундаментальної Бібліотеки Львівського Державного Університету ім. Ів. Франка, тов. Б. Ол. Барвінському. В. Шановний Товаришу! Одержали Ваш лист. Дуже дякуємо Вам: все таки відповідь прийшла. Думали, що лист десь пропав. Матеріял, про який писали у нашому листі від 6. IV. 1941 р., дійсно находиться у архіві Вашого Університету. Про це ми читали в газеті "Вільна Україна" за 26. VII. (июля) 1940 р. Матеріял цей має назву: "Документи про Ів. Франка". Ця невеличка інформаційна замітка розпочинається такими словами: "В архіві Львівського Університету зберігається одна досить цікава справа" та закінчується так: "Вони Франка не допустили до університетської кафедри з політичних мотивів". Нам здається, що Ви зараз знайдете документ і зробите нам фотокопії тих документів, яких ми просили Вас в листі від 6. IV.—11 р. Просимо дуже не відтягати з надсилкою нам цих документів. Вони нам потрібні як можно швидче. З пошаною та увагою до Вас: Старший науковий працівник Музею М. Ліфшиць".

Я доручив моїм двом урядовцям розшукання згаданих матеріялів в університетському Архіві, одначе там заявили, що вони "десь пропали" і їх в Архіві немає. На найближчому засіданні університетської "Вченої Ради" я вніс у цій справі інтерпеляцію й домагався створення комісії для переведення слідства. Цього домагався також у гострій формі акад. М. Возняк. Ректор поставив мій внесок під голосування й слідчу комісію ухвалено. В часі мого побуту в Києві від 10—17 червня 1941 р. на нарадах бібліотекарів мій заступник В. Городиський вислав до вінницького Музею таке письмо 14 червня 1941 р., ч. 1275/41: "Ви переслали до нас два листи у справі матеріялів до Івана Франка. Дирекція задала собі дещо труду і може прийти з конкретними даними. Відносно допису в "Вільній Україні" ч. 173 від 26. VII. 1940 р., то ми прослідили цілу справу, а навіть вона була предметом дискусії Вченої Ради нашого Університету. Нікому з нас не є відомим, звідки ред. "Вільної України" одержала ці всі відомості, бо з них виходить, що повинна була їх одержати з архіву нашого Університету. Одначе по дослідженню справи стверджено, що в архіві Університету ніяких актів до справи, про яку Вам ходить і про яку пише "Вільна Україна" немає. Значиться, вони пропали, але коли і як, цього нині ніхто не вміє сказати. В цій справі є створена спеціяльна комісія Університету. Тому й ми не можемо вдоволити Вашому проханню."

На жаль, наслідком німецько-большевицької війни від 22 червня 1941 р. ця справа відійшла на дальший плян і її призабуто. Тому зважився я тепер видвигнути її наново й подати її до відома українського громадянства з нагоди роковин смерти Івана Франка. А тимчасом вважаю, що цікаво буде подати в оцьому місці, як доповнення до моєї статті, що виїмки із "Споминів з мого життя" мого покійного батька Олександра Барвінського, які доторкують саме справи Франкової габілітації, є в V-ій частині недрукованих ще батькових "Споминів" (зшиток XXV, розділ 84, стор. 637—644, 646—647, 650, 658 16—660 20 та зшиток XXVI, розділ 85, стор. 673—678 і 680—689), яких оригінальний рукопис збережений в родинному Архіві й жде опублікування.

[Львівські вісті, 29.05.1942]