Твори Василя Стефаника

Василь Стефаник "ТВОРИ". За редакцією Ю. Гаморака. Українське Видавництво, Львів, 1942, ст. 380. З портретом автора. — Обгортка Мирона Левицького.
Маємо першу повну збірку Стефаникових новель. Останнє ювілейне львівське видання з 1933 р. мало 54 новелі, в теперішньому є їх 65, крім цього сім поем прозою та автобіографія письменника. Додані тут новелі і поеми прозою були досі недоступні ширшому загалові, порозкидані по журналах, а то й невидані. Автобіографію написав Стефаник 1926 р. для повного Київського видання творів.
Видання з 1933 р. давно розійшлося, воно сьогодні рідке. Теперішня збірка, перша після смерти письменника (7 грудня 1936 р.), дає повну картину його творчости. Вона цінна з різних оглядів. Її попереджає довший життєписний нарис, написаний особою близькою до Стефаника, з найближчої його рідні, ввесь текст новель перевірений за рукописами і різними виданнями, підготованими під оком автора, врешті на кінці книжки доданий словничок менше зрозумілих слів, які мало хто знає, коли необзнакомлений з покутською говіркою. Картину життя Стефаника, змальовану Ю. Гамораком читаємо з напружливою цікавістю.
В. Стефаник не любив за життя говорити про свої особисті справи. Було таке враження, що це мистець, який заховався за кам'яну форму свого слова і що його очі звернені на той світ, з якого він різьбить свої твори — село. Мало хто догадувався, що спонукою для більшости новель, і то найкращих, були для Стефаника його особисті переживання. Біографічний матеріял, розкритий перед нами, показує нам середовище, в якому Стефаник зріс, звідки вийшов у чужий світ і куди вернувся, щоб прожити довгі роки. Неодин читач буде здивований, коли почує власні слова автора таких відомих йому новель, як автор уперше почав їх писати, як змагався з сумнівами щодо свого таланту і як нелегко йому доводилося добувати з себе такі дрібні, такі закінчені речі.
Треба сказати щиро, що Стефаникові новелі не належать до популярних. З нашої інтелігенції кожний щось читав з-поміж них, але десь-колись, згодом забуваючи, які саме і які з них найкращі чи найцінніші. Наклад книжок Стефаника був невеличкий і розходився пиняво, згадати б тільки найповнішу і найкращу збірку "Моє слово", яка пролежала не рік, не два на книгарських полицях. Та в міру того, як відходять від нас живі письменники, в міру того, як видавці шукають за творами, які можна б передрукувати, Стефаникові новелі висовуються щораз більше на перший плян. Вони не зв'язані з випадковими настроями деяких літературних гуртів або моментів; їх літературна форма і притаєна в них динаміка промовляють з усією свіжою міццю.
Нема сумніву, що біографічні дані про письменника, характеристичні подробиці з історії його духового розвитку та близьких йому людей не раз збільшують зацікавлення самими його творами навіть серед мало літературно підготованих читачів. Твори Стефаника це невіддільна частина його життя та особи. Це життя зв'язане якнайтісніше з історією нашого села, дарма що тільки якоїсь одної сільської закутини. Стефаник розумів вагу селянської землі, праці над нею, народу, що з нею зв'язаний. Те, що він бачив своїми очима в рідному Русові, він умів поширювати до меж цілої народної справи.
Зверхня форма творів Стефаника, головно їх мова, насторожує неодного читача, який не вміє відчути її краси, не вміє продертися крізь гущавину деяких своєрідних образів і зворотів. Може з життєпису письменника дехто зрозуміє, чому він вибрав саме таку мову, якою володів найкраще, яку чув довкола себе, з якої міг творити нові несподівані акорди. Знаємо з Стефаникового життєпису, що він сам інколи мав сумніви, чи не краще було б йому писати загально-літературною мовою, очищеною з усіх говіркових впливів. Хто зна, чи саме тому, що наша літературна мова йде вперед такою нестримною ходою і раз-у-раз зміняється, новелі Стефаника не затратили нічого з своєї свіжости, тоді як твори інших навіть найбільших письменників часом нагадують нам пройдені етапи.
Історія творчости Василя Стефаника незвичайна, хвилинами неймовірна. Цим вона нагадує животворну міць нашого села, яке вміє відроджуватися на згарищах і румовищах. Доля письменницького таланту споріднена з долею клаптика землі, яка родить на місцях засуджених на обліг не знати як і коли, завдяки яким подувам вітрів і сонячним променям. Коли згадуєш деякі факти Стефаникового життя поруч ударів долі, яка нависала над його героями, стає моторошно і водночас життєрадісно. З одного боку маємо родину Басарабів, які вішаються страховинною чергою, з другого боку тих синів, які жертвують своїм життям, наче спартанські герої, за найвищий скарб людини та народу — за свободу.
Можна читати Стефаника на тлі його життєпису, його доби або і нарізно, зовсім забуваючи про те, скільки він вложив у свої мініятурні картини особистих переживань і досвіду добутою з свого середовища, освіти, літературних впливів. Так, доречі, можна читати кожного вартісного письменника. А хто мовляв "не може ще переконатися до Стефаника", нехай покладе збірку його творів у себе на полицю. Там може знайти її дома дозріла дитина або уважливий гість, який засоромиться, що сам ще такої самої дома не має.
Читач.

27.05.1942

До теми