Львів, 21 травня.
Коли іноді заїдете в яке-небудь село та поцікавитесь життям його жителів, у першу чергу взаєминами між селянами і місцевою інтелігенцією — переконуєтеся, що ці взаємини не завжди і не всюди такі, які ми бажали б собі, щоб вони були, та які під сучасну пору повинні бути, селяни дорікають місцевим інтелігентам, що вони замало цікавляться їхнім життям, економічною і культурно-освітньою працею та відмовляють своєї співпраці у всяких економічних і культурно-освітніх справах села, байдуже приглядаючись усьому, що діється довкола них. Місцеві інтелігенти, з другого боку, оправдують свою бездіяльність недостачею часу, перепрацюванням, браком відповідної підготовки, та іншими аргументами, які вкінці зводяться до одного джерела: у сьогоднішніх воєнних, вийняткових під економічним оглядом, часах, вони не можуть знайти серед місцевого населення відповідного зрозуміння їх потреб, у першу чергу їх матеріяльних потреб і матеріяльної забезпеки у формі харчових засобів, які селяни зате везуть звичайно до міст. Це примушує наших інтелігентів засоблюватись у харчі у найближчому місті чи містечку, а тільки рідко у власному селі.
Аналізуючи глибше жалі і нарікання одної і другої сторони, мусимо усіма силами прямувати до усунення тих нездорових, а навіть дуже шкідливих відносин по деяких наших селах. Джерелом таких відносин є здебільше обопільне незрозуміння. Місцеві інтелігенти не хочуть чи не можуть зрозуміти, що громадянська культурно-освітня праця — це їх обов'язок, за сповнення якого треба відповідати перед місцевим населенням і перед цілим громадянством, яке у сьогоднішніх часах особливо мусить вимагати багато зусиль від місцевих інтелігентів, що іноді є єдиними ініціяторами й організаторами усієї економічної і культурно-освітньої праці у даному селі. Від цього ж обов'язку не можуть здержати їх ніякі мотиви економічно-матеріяльного характеру. Життєва практика доказує ще й те, що більшість наших селян уміє оцінити всі позитивні зусилля місцевих інтелігентів і належно їм віддячитись. Та незрозуміння є і по боці деяких селян, які думають, що вони не мають ніякого морального зобов'язання у відношенні до місцевих інтелігентів, які працюють для добра загалу даної місцевости. Ці селяни повинні зрозуміти, що інтелігенти мусять теж мати змогу жити, а матеріяльні прибутки тих інтелігентів не такі вже великі. Тому обов'язком жителів села є допомагати нашій місцевій інтелігенції, щоб вона із своїх прибутків могла вижити. Це просто прогріх у відношенні до власної місцевої інтелігенції, коли селянин чи не хоче продати, чи може жадає високі ціни за харчі, які він майже кожного дня довозить чи доносить до міста. Правда, сьогодні на переднівку не усе і не багато може селянин продати, та він повинен у першу чергу поділитися цим із тими, які живуть в його оточенні та які працюють для нього.
Усунути вище згадані непорозуміння — не важко. Треба тільки доброї волі з обох боків — усвідомити собі і другим, що сьогоднішній момент вимагає якнайсильнішого скупчення усіх шарів нашого громадянства: у першу чергу селянства й інтелігенції на місцях, бо тільки згідливе і гармонійне співжиття і співпраця, принесе творчі, позитивні осяги у всіх ділянках нашого суспільного життя, в якому село мусить відіграти велику, призначену собі ролю.
