Волоско-руска згода — чи новий румунїзаторский підступ?

Тутешна "Gazeta Polska", a за нею і "Bukowiner Nachrichten" і львівске "Дѣло" подали вість, що бр. Мустаца предложив руским послам компроміс, після котрого рускі посли не мали би творити свого окремого руского клюбу, лише прилучити ся до волоского клюбу, а за се дістали би одно місце в краєвім видїлї, мали би при тім повну незалежність в справах национальних і полїтичних, а зобовязали би ся лише до солїдарности в економічних і адмінїстрацийних питанях.
Можемо запевнити, що до тепер не предложено зі сторони волоских послів офіцияльно руским послам такого компромісу, а тілько бр. Мустаца висказав подібну гадку цїлком приватно одному рускому послови. Розуміє ся, що така приватна поговірка не могла подати підстави до навязаня офіцияльних пересправ межи рускими a волосними послами, противно мусїла наразї проминути без всяких дальших наслїдків.
На кождий спосіб випадає нам застановити ся над тим: що могли спонукати бp. Мустацу до порушеня питаня подібного компромісу? Чи такий компроміс можливий? Чи бр. Мустаца і єго партия бажає щиро згоди з Русинами, і чи така згода взагалї можлива?
Бр. Мустаца, се чоловік застарілих поглядів, февдал чистої крови, а при тім проворний, самолюбний, завзятий і повний диктаторских забагів.
Хотяй Грек з роду, побирав бр. Мустаца чисто нїмецке вихованє, мусїв одже цїлком відчужити ся свого роду, а будучи колись сам властителем більших посїлостий на Буковинї, та жиючи в крузї волоских дїдичів, став загорілим румунїзатором, бо тілько там міг він заспокоїти свої з часом набуті бажаня. О Русинах, о нaшiй істориї, о нашім духовім і культурнім житю, о теперішнім напрямі нашої народної справи, не має бр. Мустаца найменшого понятя; він не старав ся стикати з нашими сьвітлими патріотами, а вишукував противно по найбільшій части таких людий руского роду, тих наших мальконтентів або очайдухів, що не признають самостійности руского народу і для того раді би затопити єго в московскім морю.
Так на примір був бp. Мустаца все першим гостем на "танцювальних вечеринках" тутешного москвофільского акад. товариства "Буковина", та спроваджував тамтуда і цїлі гурми своїх партизантів. Розуміє ся, що і в сїм залицяню бр. Мустаци і єго румунїзаторскої клїки з москвофілами не можна добачати щирої симпатиї, противно тілько ворожі пляни румунїзаторів проти Русинів зближили їх до москвофілів, бо пізнали вони дуже добре, що підтримуючи роздор і вражду межи Русинами, зможуть тим сильнїйше придавити і спинити природний розвій нашого народного житя і тим певнїйше визискувати дальше наш темний нарід для свого панованя, для своїх неситих цїлий.
Послїдна скрита робота румунїзаторскої клїки, котра зістає тепер під проводом бр. Мустаци, під проводом тутешного митрополита і православної консисторії, дає наглядні докази ворожих замахів на духове житє буковиньскої Руси.
Митрополит в своїм великоднім "посланію" не добачає на Буковинї руского народу; він після свого дивоглядного розумованя знає на Буковинї тілько оден одноцїльний православно-христіяньский (читай: волоский) нарід з "двома язиками" (так!); руский нарід на Буковинї видумані що йно тепер "нїгілїсти", а рускі православні панотцї, що не голосували при послїдних виборах до буковиньского сойму на румунїзаторских кандидатів, а підпирали, як їм наказувала власна совість — вибір своїх руских послів, се після архипастирскої совісти митрополита справедливі Юди-Іскаріоти.
Сей самий заряд румунїзаторскої клїки наказав в послїдних часах руским дякам, вступати до новозавязаного дяківско-румунїзаторского товариства, що має на цїли, підтримувати на Буковинї "одноцїльну церковно-православну (читай: волоску) національність"; а в найновійшім часї вислав сей заряд до всїх руских панотців "указ", щоби в кождім рускім деканатї на Буковинї орґанїзувати межи підвластним духовеньством опозицию проти австрийского правительства. При нагодї деканального соборчика в Кіцмани, котре скликав тамошний протоєрей Гомюка виключно в цїлт завязаня такого румунізаторского товариства, заявив межи иншим сей отець-протоєрей, що славнозвістний московский наймит Гр. Купчанко зажадав на аґітацию, яку в користь румунїзациї хоче тепер особисто менш руским народом на Буковинї провадити, гроший і що він, отець протоєрей Гомюка, післав Купчанкови на сю цїль від себе 10 зл. Під натиском загорілого румунїзатора о. протоєрея, а взглядно консисториї зложили присутні на сїм соборчику панотцї, а межи ними і кілька руских панотцїв, більшу суму для Гр. Купчанка па сю румунїзаторску цїль.
Такі то одже порядки заводять румунїзатори на буковиньскій Руси. І сї люди, що дишуть ненавистею проти всего, що руске; сї люди, що радї би змести руский нарід з буковиньскої землї; сї люди, що кождого щирого руского патриота раді би утопити навіть в лижцї води, сї люди мають лице, предкладати руским послам компроміси?! Се очевидно чиста іронїя! Се безперечно новий румунїзаторский підступ!
Заключати компроміси для вибореня і піддержаня доброї людскої справи, для вибореня і піддержаня розумних, правдиво-людских порядків, можуть тілько люди щирі, люди зрілих поглядів, люди, що бажають загального людского добра, люди з чистими руками і з доброю совістею.
Поки одже теперішні румунїзатори, що загарбали в свої руки провід волоского народу на Буковинї, не поборють свої застарілі февдальні погляди, поки нові поступові правдиво-людскі засади не ввійдуть в їх кров і житє, поти будуть з ними неможливі всякі розумні компроміси і злагоди.
Рускі патриоти, що тепер кермують долею руского народу на Буковинї, не бажали і не бажають кривди Волохів. Годї румунїзаторам доказати, щоби колись, або й тепер старали ся рускі патриоти укоротити приналежні волоскому народови права, щоби колись, або тепер мішали ся рускі патриоти до домашних справ волоского народу; годї румунїзаторам доказати, щоби колись або тепер старали ся рускі патріоти спиняти, або придавляти природний розвій волоского народного житя. Противно рускі патриоти бажають як своєму рускому, так і волоскому народови повного щастя. Рускі патриоти раді би з волоским народом, яко своїм могучим сусїдом, жити в щирій приязни і навязати з тим народом дружний союз для здвигненя загального добробиту в нашім спільнім краю. Ся дружба, сей союз був би безперечно найприроднїйшій, та що з того, коли люди самолюби, люди незрілі, люди плоскоумні, недають нам разом проживати в мирі, в спокою і братній любві. Помимо того маємо повну надїю, що розбуджена сьвідомість людскої гідности і загальний поступ поборе незабавком цїлковито теперішних румунїзаторів-самолюбів, та передасть керму волоского народного житя в руки правдивих щирих волоских патриотів, що потрафлять горячою любовію обняти цїлий волоский нарід і придбати для загального народного добра щирих союзників-сусїдів, а тодї настане певно щира волоско-руска згода.

20.05.1892

До теми