Наш "третій стан" і ремісничі бурси

Львів, 13 травня. Це не лиш економістам, але всім, хто вміє глибше думати зрозуміле, що правильний розвій національного організму є лише тоді можливий, коли побіч себе існують і рівномірно розвиваються три, як їх колись назвали, стани: інтелігенція, селянство і ремісники та купці. Всі стани однаково важні і потрібні. Всяка дискусія, котрий стан потрібніший, чи важніший, зайва. Для нас має особливу вагу факт, що наш "третій стан" — ремісництво і купецтво — ще за слабий. Цей некорисний для нас факт мусимо за всяку ціну змінити в якнайкоротшому часі, бо цього вимагають життєві інтереси народу. Наш третій стан мусить бути якнайскорше не у двоє-троє, але щонайменше вдесятеро більший. Це повинно бути начальним гаслом нашого теперішнього господарського руху. Умовини до цього є тепер ненайгірші. Крамниці і верстати по наших містах майже чекають на нових, найбільш управнених власників, а рівночасно по селах з дня на день зростає надвишка молодих сил, яких їхні селянські хати не годні у себе помістити.
Правда, ця проблема розв'язується частинно, так сказати б, сама таким шляхом, що українська інтелігенція і селянство цілком просто відчиняє крамниці і стає купцями. Поминаючи оцінку цього явища, не можемо не завважити, що це лиш односторонна розв'язка проблєми. Реміснича частина цієї проблєми не посунулася через те ні на крок вперед! А не можемо забувати, що і наш третій стан, якщо має бути здоровий і міцний, мусить витворюватися і зростати правильним шляхом, тобто через відповідний добір фаху, відповідний вишкіл і виховання, а пізніше через дідівську і батьківську традицію. Отже ж важніше є завдання — планово стягати сільську молодь і планово виховувати її на "третій стан".
Цю правду живо відчуває увесь український загал, молоді хлопці здебільша просяться взяти їх до міста, до верстатів. Та тут, на жаль, виринають нові труднощі: Хто цим хлопцям дасть у місті приміщення і харч?
Оце суть проблєми, яку тут піддаю під розвагу всім, хто хоче і може стати фантастом великого, а нового у нас діла — виховання цілої маси нарибку українського ремісництва і купецтва.
Перший шлях розв'язки справи, пронизаний більше мотивами суспільної опіки, передбачує основування по містах ремісничо-виховних заведень, в яких сирітська і крайно опущена молодь мала би повне удержання і рівночасно вчилась би солідного ремесла. Другий шлях — це оснування ремісничих бурс.
Йде тут про основування окремих ремісничих бурс по всіх містах, де вже є по 30—40 чи більше ремісничих учнів або є дані, що може їх там стільки бути. Трудність лежить у тому, щоб знайти відповідне приміщення. Майже у кожному місті є декілька більших будинків, які на нашу ціль можна дістати. Становище державних адміністраційних чинників, від яких залежить передача таких об'єктів, до наших бурс і взагалі до всіх інституцій замкненої суспільної опіки, є прихильне. Конкретний осяг залежить від талану і енергії проводів Окружних Комітетів і тих одиниць, які будуть займатися цією справою.
Друга трудність — це прохарчування. Скрізь, де вже існують бурси, якось ця справа йде.
Третя трудність, — внутрішне обладнання, бурсацькі "меблі". По містах були раніше різні бурси і т. п. інституції, по яких лишилася якась частина обладнання. Її можна використати. Дещо у цьому ділі поможе і Український Центральний Комітет.
Обладнання — ліжка, столи, шафи і т. п. — повинно бути за всяку ціну солідне, однакове і гарне. Це має виховне значення. Достаток, вигода, краса у домашньому урядженні підбадьорює і заохочує до праці, підносить її видайність, збільшує пошану до інституції і проводу.
Остання врешті проблєма — це управа бурс і виховання хлопців.
Можна тут щонайбільше кинути кілька основних думок про напрямні цього виховання. А саме: 1) в його основу кластимемо релігію і етику, як двигуни моральної гідности і корисности людини, 2) змагатимемо до вироблення у молоді сильного і чистого характеру, 3) виховуватимемо її на здатну до теперішніх життєвих умовин, тобто загартовану і охочу до життєвих трудів і праці, 4) виховуватимемо її у всеобіймаючому дусі національної спільноти і братерства, врешті — 5) у більшій мірі, чим дотепер, мусимо взяти на увагу фізичне виховання і спорт.
Наші наміри і почини у своїх пізніших наслідках покажуться напевно добродійними не лише для громад самої молоді, але й для цілого майбутнього нашого "третього стану", а то й для цілого народу.
Ці наміри можливі до здійснення. Кон'юнктура не найгірша. Багато залежить від місцевих обставин, але ще раз треба підкреслити — далеко більше від людей, які візьмуться за те діло, від їх талану, енергії і вмілого підходу до справи.
Йде про те, щоб знайшлися у нас люди, які самі зуміли б викресати у себе вогонь запалу і жертвенности для цього діла і вміли других оцим вогнем запалити. Треба нам одиниць, які ціллю життя поставили б собі опіку над ремісничою молоддю. Треба поширювати в народі зрозуміння цієї справи і живе заінтересування нею. Треба поширювати зрозуміння цієї старої правди, що ніхто ніколи за нас нічого не зробить, коли ми самі не будемо робити, а ця праця над ремісничою молоддю — над кадрами нашого третього стану, є тільки праця для нас самих.
Коли дійсно навчимося так на справу глядіти і з таким духовим наставленням візьмемося до її переведення у діло — нам усе вдасться, — навіть те, що сьогодні здається неможливим!
Д-р П. Саноцький.

14.05.1942

До теми