Практично кожен погодиться із твердженням, що собаки та щурі мають кращий нюх, ніж люди. Врешті, їхні носи славляться непересічною чутливістю, натомість людські вже століттями вважають розвинутими суттєво менше. Навряд чи це можна вважати міфом, який вперто оберігають, але сучасними науковими експериментами слабкість людського носа довести не вдається, розповідає нейролог зі США. Його аргументи про те, що нюх – нерідко і в науковому середовищі – недооцінюють, опублікували в журналі Science.
Зображення: Olivemagazine.gr.
«Переконання, що, порівняно з іншими ссавцями, людський нюх є вбогим, – міф XIX століття, – акцентує Джон Макґанн (John P. McGann) із Рутгерського університету в Піскатавеї. – Дотепер цього переконання не вдалося притлумити та перевірити – навіть тим, хто все своє життя вивчає нюх».
Висновок Макґанна: нюх у людей такий же чутливий, як і в інших ссавців, зокрема гризунів і псів. Тобто люди можуть значно успішніше розрізняти запахи, ніж описує фольклор або ж вступ до психологічних досліджень.
На думку вченого, переконання в тому, що людина має поганий нюх, ґрунтуються на припущенні Поля Брока, відомого дослідника в галузі нейроанатомії XIX століття. Свого часу він звернув увагу на те, що важлива для нюху додаткова ділянка мозку – так звана нюхова цибулина, або Olfaktorische Bulbus, – має значно менший об’єм відносно всього органа, ніж в інших ссавців. Цим Брок підтвердив мізерію людського нюху.
Новіші свідчення з галузі нейробіології та генетики теж пасують до описаного твердження. Позаяк залишається фактом те, що щурячі та мишачі гени мають приблизно 1000 різних рецепторів нюху, натомість людські – лише 400.
Та Макґанн не вважає гіпотезу Брока беззаперечною. Незважаючи на те, що пропорційно нюхова цибулина є меншою, ніж у гризунів, кількість нервових клітин у ній у людському мозку загалом більша. Так, у людей є менше генетичної інформації про рецептори нюху, ніж у гризунів, однак мозкові структури, необхідні для інтерпретації інформації, – значно складніші. Та й загалом людський мозок значно потужніший.
«Собаки, ймовірно, краще розрізнятимуть запахи сечі, – сказав Макґанн. – Але люди, напевно, легше будуть вловлювати аромати доброго вина. Проте небагато таких порівнянь нині підтверджені експериментально». Вчений доходить такої думки із припущення: якщо випробувати відповідний діапазон запахів, то люди, щурі та собаки одні запахи розпізнаватимуть, натомість до інших будуть менш чутливими.
Основна проблема, яка ховається за недооціненим нюхом, згідно з Макґанном, полягає в тому, що він насправді відіграє значно важливішу роль, ніж припускає більшість. Запахи впливають на дії, світ відчуттів, пробуджують спогади й закріплюють пережите. Часом це здається свідомим, але часто – несвідомим. Навіть вислів «я його на дух не терплю» – не безпідставний і, можливо, не такий уже й метафоричний. Зрештою, вади нюху часто супроводжують хвороби, зокрема нейродегенеративні недуги на кштал Альцгеймера чи Паркінсона.
Cornelia Dick-PfaffImmer der Nase nach
issenschaft-aktuell.de, 12.05.2017
Зреферувала Соломія Кривенко
13.05.2017