В нашому національному житті ще чимало різних прогріхів, з якими прийдеться вести ще хіба довгу боротьбу. Ця боротьба буде тим і важка, що з тими, що з ними будемо боротись, наш голос майже до них не доходить, а коли так, то дуже рідко. Ці відскочники від суспільно-національного життя живуть своїм життям, своїм еґоїзмом, живуть в орбіті грубої привати. І коли ми порушуємо густо-часто наші прогріхи, промахи, наші жалі, то ми обертаємося майже заєдно в окруженні тих самих людей. І нераз так і видно — ми навертаємо себе самих...
Ви оглядаєте в нашому суспільно-національному житті тих самих людей, чи то на різних святах, концертах і т. п. А тільки вряди-годи Ви хутко запримічуєте чуже свіже обличчя.
Ці відскочники, це дивні люди. Вони вам ніколи нічого не читають, а все найкраще знають, про найкраще поінформовані. І авторитативно запевняють Вас про певні справи, про які не мають поняття, а про які почули, напів підхмелені в якійсь каварні чи клюбі. Ви їх ніколи не побачите в суспільному житті, чи то на якомусь концерті, святі, чи навіть у церкві. Спробуйте запропонувати зайти такому відскочникові на якесь свято, то Вам насипле, як з мішка. "Бійтеся Бога, я ж не маю часу на такі дрібниці! Білет можу заплатити, пришліть когось додому". А другий свято Вас запевнює, що дуже зайнятий, запрацьований просто по вуха в важних справах, то він же не може приходити на Ваші всякі засідання, свята і т. п. "Я працюю для Неї, — цинічно буде Вам вести мову, — розумію трохи інакше, як Ви всі й всі сили присвячую їй в інший спосіб".
Аж вуха болять, слухаючи цих усіх викрутів. Спробуйте так на хвилину вибігти з якогось свята, концерту та забігти десь до каварні-клюбу, то й побачите, що всі ті, що так розпинаються для неї, які не мають часу на Ваші якісь там дрібні, неважні свята, концерти, — грають в карти та любенько запиваються, в час найбільшої скрути.
Ясно, коло тієї справи не можна пройти мимо, бо тут йде не про когобудь, а про певний відлам нашої інтеліґенції, псевдоінтеліґенції, чи півінтеліґенції. Коли такі відскочники від національного життя знаходяться в більших осередках життя, то тут ще пів лиха, бо воно не кидається так ярко в очі, але коли це діється в менших середовищах, возьмім містечках, то ці відскочники приносять необчислені шкоди. Бо хто, як хто, а вони повинні репрезентувати наше суспільно-національне життя, вони повинні видніти на перших місцях на всяких святах, концертах, зборах і т. д. Народ на це все глядить і має спостережливе око. Поступовання відскочників його зражує та деправує.
У таких переломових хвилинах, коли кується наша доля — ці типи, відмовляються від співпраці, а що більше тратять дорогоцінний час, лукавять своїм сумлінням та тратять національні гроші, бо ж на них працює все суспільство.
Залишається одно — тих відскочників притягнути до суспільно-національної праці, або потягнути до національної відповідальности поставити їх в обличчі суспільности такими, якими вони є. В цей спосіб захитається їм ґрунт під ногами, вони зрозуміють, що то значить праця, час та гірко запрацьований гріш.
І буде нашим національним гріхом, якщо ми не виповімо тим відскочникам непримиримої боротьби і не винищимо тих галапасів! Хто не з нами в змаганні за наше краще завтра, той проти нас.
В зорганізованому національному житті, в народі, що йде назустріч світлого майбутнього, національним відскочникам немає місця.
П-я-к
