Спокутований гріх.

 

"Рѣчь" з 30 (17) марта приносить під сим заголовком отого статю з приводу увільнення митр. Шептпцького:

 

Голову греко-католицької церкви в Галичині, львівського митрополита графа Шептицького, який довго терпів у протизаконнім полонї, увільнено розпорядком тимчасового правительства й він повертає до рідного краю. Ся вість наповнить радістю серця всїх, у кім пристрасти не приглушили почуття права.

 

Увільненнєм голови галицької церкви з полону й увязнення спокутовує нова Росія ще один гріх свого старого правительства. З точки погляду права арешт і увязненнє гр. Шептицького не мали жадного усправедливлення. Старе правительство доконало акт вопіючого беззаконства.

 

На подібний акт насильства не зважили ся навіть нїмецькі військові власти. Голова церкви зайнятої та зрунованої ними Бельґії, кардинал Мерсіє, лишаєть ся на вільній стопі та своїми пастирськими посланнями поучає віруючих.

 

Крок старого правительства у відношенню до гр. Шептицького був нелише незаконним, але й він був шкідливим.

 

Він був шкідливим, як усе те, що робило старе правительство в зайнятій нашим військом країні, як її кождий крок у цивільній управі Галичини. Сьому старому правительству обовязані ми руїною цїлої галицької епопеї.

 

Старе правительство, в очах якого щире й незалежне від сторонніх впливів виконаннє свого горожанського обовязку окремими особами було злочинство, не могло годити ся з поведеннєм митрополита.

 

Жадаючи від усїх хлопської підхлїбности та пониження, воно не могло годити ся з тою незалежністю, з якою поводив ся голова церкви.

 

Світська власть чекала від нього зради державі. Синод і епископ Евлогій — зради церкви.

 

Зайнявши Галичину, наше старе правительство поважило ся відобрати у народа те, що йому найдорозше, його мову та його віру. Від митрополита воно чекало співдїлання і благословлення.

 

Яко власть воно приказало вибити медалю з безсоромним написом "відірвані насильством — зєднані любовю".

 

Бог судив инакше.

 

Засоби нашого старого правительства були добре відомі гр. Шептицькому й він не міг стати по його боцї, зрадивши мову й віру свого народу. Але перед російським народом на совісти гр. Шептицького нема гріхів, нема провини.

 

Нема провини в тім, що він, уроджений в иншій державі, був вірний своїй вітчинї й не захотїв зрадити її. Нема провини в тім, що він, вірний син і голова греко католицької церкви, не захотїв зректи ся її й підлягти Синодови та епископови Евлогієви. Він виконав лише свій обовязок, переконуючи вірних не зраджувати свого рідного краю, не відступати від своєї віри.

 

Сю вірність свому обовязкови поставило старе правительство в провину митрополита. Його полон і увязненнє хай ляжуть на совість надхнителїв гр. Володимира Бобрівского й епископа Евлогія. Нове правительство і в сїм разї не захотїло йти стежкою старого правительства.

 

Увільняючи митрополита Галичини з увязнення, нове правительство простягає руку помирення "галицко-русскому" народови. Дїти сього народу, що полишили ся ще в живих, безсумнївно оцїнять сей акт запізненої справедливости відродженої до нового державного життя великої Росії.

 

Юрєв, 24 (11) марта 1917.

 

[Вістник Союза визволення України]

13.05.1917