Вже давно збирався я поглянути на цей дуклянський просмик — ці історичні "угорські ворота". Цей історичний шлях провадив уздовж ріки Вислока і Ясьолки, опісля понад ріку Лаборець на Угорщину.
Сама Дукля — старе лемківське містечко, знане до війни з торговлі угорськими винами й овочами. До Дуклі їдеться битим шляхом з Ясла через Змійгород і попри Діл. Здалека впадає в вічі гора Цергова (718 м. висока), що своєю поставою, відокремленням і вирізненням окруження, виглядає наче б її тут хтось штучно висипає. Візник Стефан каже, що колись на цій горі карпатські розбійники мали свої печери, повні золота, зброї, вина та всякого добра. Біля Дуклі є криниця св. Івана з Дуклі, що є під опікою ченців, які тут проживають. Дукля — це мабуть давне наше чудотворне місце і лише якимсь особливим збігом обставин опинилася не в наших руках, так як прим. чудотворна ікона Божої Матері в Ченстохові...
В Дуклі тепер годі дошукатись давних наших слідів. Вона має чужий характер. За 20 літ Польщі спольщено її до решти. Зовнішні ознаки — це парафіяльний костел і манастир та ніодної, хочби маленької, церковці. Населення до війни польсько-жидівське, в 1939 р. було в Дуклі на 3.000 мешканців ледве 7 українців або 0,2%. Щойно з вибухом війни дещо змінилось. Тепер у Дуклі на 2.593 мешканців є 109 українців (4%), 21 німців, 936 поляків, 1529 жидів та один москаль галицького походження. Посадником міста є тепер українець, м-р Лев Букатович, який працює тихо і без розголосу.
В домі управи міста уладжено каплицю для греко-католиків, яких досі обслуговував о. Мисяк а тепер має цей обовязок перейняти о. Кабарівський. Є надія, що дуклянці скоро збудують хочаби маленьку свою каплицю.
Щоби довідатися дещо більше про життя в Дуклі, заходимо до голови Делегатури У. Д. К. Риманів (давніше Ясло). Головою є тепер д-р Ю. Налисник. Першим головою був д-р А. Козак, пізніше д-р Бачинський. Терен діяльности Делегатури невеликий, всього 13 сіл; у тому терені має У. Д. К. коло 1000 членів. Організаційно праця У. Д. К. недомагає — немає на місці ніякого організатора ні службовика, що постійно сидів би в канцелярії Делегатури чи виїздив у терен. Покищо цю роботу виконує доривочно сам голова. В терені є зорганізованих досі 9 У. О. Т., при яких літом 1941 р. було 9 дитячих садків. Перед війною на 13 сіл було ледви 2 народні школи і то з лемківським говором, тепер є 11 українських народніх шкіл. Крім цього зорганізовано 5 і 6 клясу народньої школи в Дуклі, а на цей рік проєктується відкрити ще і 7-му клясу. При дуклянській школі є бурса, в якій знайшло приміщення 49 учнів.
До війни Дуклянщина — це забута Богом і людьми сторона. Тут поляки почали свій перший експеримент на церковному полі, саме від села Тиляви. Тут було і найбільше "передплатників" криницького "Лемка", що його поліція совісно розносила по селах, тоді, коли "Наш Лемко" зі Львова рідко коли доходив до адресата. Свідоміші села, які вже до війни проявляли свою живучість, це Поляни і Барвінок. Багато праці вложили над освідомленням цього закутка, між іншими громадянами, о. Сальо, о. Кобарівський, о. Білик та декількох громадян з Дуклі. Розуміється, що про якусь плянову роботу не могло бути й мoви, бо всяка праця була придушувана в зародку владою. Але й принагідні індивідуальні гутірки наших місцевих свідоміших громадян не залишилися без впливу. — Доказом цього є те, що тепер ці села національно свідомі, які потребують лише проводу та поглиблення праці на всіх ділянках життя.
В Дуклі тепер є, крім нашої школи, складниця Повітового Союзу в Горлицях, районова молочарня, Українбанк, 3 реставрації, 2 споживчі склепи, кількох ремісників, один лікар і один вет. лікар, адвокат, суддя, двох учителів та кількох урядовців. Немає лише міщан, але з розвитком торговлі й ремесла й ця прогалина буде заповнена.
А. Качор.
