На свіжу могилу Івана Охримовича

Замість фейлетону.
Тихий вітер повіває!
_________
Знай, кінець такий нам всім!
("Похорони" М. Вербицького).

І цей помер!
Ще так недавно повен житя, повен розмаху! Здається, наче ще вчора — хоча вже через ряд літ, через ряд страждань-тривог — бачив я його в заді проб хору, як виучував з "Бояном" чи "Сурмою", чи хором Святоюрської катедри якийсь твір.
...Студеним, як оці перші травневі дні, сумом повіяло по наших серцях, намоклою з дощевих сльоз тугою потягло по мурах наших музичних установ, де Покійний лише колинебудь діяв! Завторував цьому гомонові надмогильний крякіт воронняІ
Лишився тільки спогад — марний спогад! А він давить серце тягарем сірої сирітщини!
Не стало одного з нас! Одного з кращих наших друзів-співробітників!
_________
Перебігаю в своїй уяві ряд подій, відколи я пізнав Покійного. Спершу — коли около 1927 обняв я вчительську посаду в Вищім Музичнім Інституті ім. М. Лисенка у Львові — був Покійний завідателем нотного архіву згаданого заведення, а незабаром опісля обняв керму молодого мужеського хору "Сурма". Тут перше виконання Ним моєї пісні на мужеський хор "Часом я тужу за тобою" до слів теж уже покійного Богдана Лепкого — перша значніша прислуга для моєї Музи. Згодом керівництво "Львівського Бояна" й архікатедрального хору, видання збірника церковних хорів різних авторів — І безліч, безліч концертних виступів тут у Львові й у поїздках на провінцію з "Сурмою" та "Бояном" при мойому співробітництві як акомпаніятора. Тут і поїздка "Сурми" в мою рідну Рогатинщину, в Черче з концертом веселих пісень різних народностей, включно аж до Штравсового "Життя мистців". Тут і такі незабутні в історії нашого хорового руху події, як поїздки на могили Вербицького в Млинах і Матюка в Карові. А ці ювілеї Шуберта, Гендля, Баха, ці духовні концерти у Храмі св. Юра з творів Бортнянського і його сучасників.
Справжній літопис нашої дружньої співпраці — а скільки між цим і виконань різних українських музичних новин!
На вічну пам'ять записалося Його керівниче ім'я враз із звуками його "Сурми" на звукових платівках. Тепер ці платівки — наче намогильні плити.
Довелося Йому померти саме в той час, коли весь український народ торжественно святкує соті роковини народин Лисенка. Невже ж воно значуче? Хочеться вірити, що там у небесних сферах наш Великий Творець "Музики до Кобзаря" прийме нашого Покійного Друга до себе. Нехай там херувимським хорам при Божому престолі завторує теж пісня нашого рідного українського степу й вимолить нам у Всевишнього перемогу і долю!
Д-р Борис Кудрик.

08.05.1942

До теми