Цими вихідними Львівський природознавчий музей (Державний природознавчий музей НАН України) запропонував дітям міста ориґінальну пізнавально-екологічну акцію «Пташина писанка», що відбулася в рамках проекту «Динамічний музей»
«Пташина писанка» — перша акція, яку музей здійснив у межах і коштом проекту «Динамічний музей», бюджет якого на обладнання нової сучасної експозиції Львівського природознавчого становить 10 млн. грн. Завдяки цьому справа відкриття одного з найулюбленіших музеїв львів’ян, що перебував на капітальному ремонті майже 20 років, нарешті наближається до фінішу.
Ремонт затягнувся і через хронічну нестачу коштів, і через проблеми самої пам’ятки архітектури. Споруда, збудована наприкінці ХVIII століття, протягом ХІХ століття не раз переходила з рук до рук і зазнавала перебудов, аж поки її не відкупив у міської влади для свого приватного музею граф Дідушицький. Він також вклав чимало коштів для зміцнення стін та перепланування будинку. 1870 року колекцію відкрили для публічних відвідин, і вона стала улюбленим музейним закладом львівської малечі. Найбільше приваблювали відвідувачів екзотичний кістяк мамонта та рештки реліктового волохатого носорога.
Сто років по тому, наприкінці 1980-х, через загрозу обвалу старих перекриттів та численні тріщини в стінах, Природознавчий музей довелося закрити. Після часткового укріплення аварійних ділянок дозволили екскурсії другим поверхом. Але будинок далі активно руйнувався, тож 1995 року музей закрили остаточно. Ремонт тривав довго і мляво, але коли нарешті кілька років тому всі будівельні і більшість оздоблювальних робіт було завершено, з’ясувалося, що на обладнання експозиції грошей Академія Наук, якій належить установа, не має, і коли вони будуть — невідомо. Тож сподівання мешканців міста нарешті згадати самим і показати дітям-внукам улюблені з дитинства експонати ще довго залишались би сподіваннями, якби не ґрант фонду Ріната Ахметова «Розвиток України».
Хоч за перемогу змагалися музейні «монстри» цілої України, але експертна рада фонду, яка складається з незалежних експертів-інтелектуалів, надала перевагу ориґінальному інтерактивному проектові саме Львівського Природознавчого. Отже, ще три роки, і у 2015-му нарешті матимемо у Львові експозицію, обладнану відповідно до «планки» технічних інновацій та креативу сучасного світового музейництва. Отримані кошти використають на побудову нової експозиції із застосуванням сучасних технологій, створення центру відвідувача та гостьової інфраструктури з особливою увагою до людей з обмеженими можливостями, здійснення віртуальних освітніх подорожей для різних вікових категорій, проведення семінарів та консультацій з провідними фахівцями з нових напрямків музейної роботи та інше. Наразі в трьох залах музею працює міні-експозиція «Мандрівка у минуле». Її родзинкою є славнозвісні рештки мамута, знайденого 5 жовтня 1907 року під час підземних робіт поблизу с. Старуня на Івано-Франківщині, у передгір’ї Ґорґан, у копальні озокериту, що належала німецькій фірмі братів Кампе, на глибині 12,5 м.
А поки триває копітка «залаштункова» робота з розробки та втілення нової експозиції, команда музею паралельно пропонуватиме дітям міста періодичні освітні акції, як-от «Пташина писанка». Протягом двох днів, попри те, що раз-у-раз пускався прикрий дощ, у музейному подвір’ї не бракувало щасливих дітей і не менше щасливих батьків, які з допомогою волонтерів і працівників музею «допомагали» місцевим пташкам упізнати свої яйця. Яка біда трапилася з пташиними яйцями, розповідав ориґінальний комікс, що його створив спеціально до акції відомий львівський художник Сергій Петлюк. Веселий процес розмальовування пташиних яєць супроводили життєрадісний пташиний вереск (у запису) та жваві розповіді про міських пташок з львівських парків та околиць міста. Учасники акції дізналися, як виглядають, як співають і як будують гнізда вівсянка звичайна, галка, дрізд співочий, вивільга і боривітер звичайний.
Задум «Пташиної писанки» пояснила старший науковий працівник, головний зберігач фондів Державного природознавчого музею НАН України Наталія Дзюбенко: «Ця акція для нас — "шалений" новий досвід. Ми дуже старалися все продумати і правильно організувати, щоби було цікаво, безпечно і не хаотично. Головна складність була у тому, що ми не могли спрогнозувати, скільки прийде дітей, адже музей стільки років був зачинений, що багато хто з мешканців чи забув, чи навіть не знає про його існування. Ідея акції, відповідно до цього передсвяткового тижня, — великодня. Адже традиційно у ці дні всі розмальовують писанки, в місті працює багато майстер-класів писанкарства. Але ми – не етнографічний музей, у нас немає колекції писанок, натомість є колекція пташиних яєць. Вони теж різнокольорові, і ми вирішили, що буде цікаво запропонувати дітям відтворити їх візерунки. Вибрали п’ять птахів, яких можна зустріти у будь-якому львівському сквері чи парку, видали спеціальні буклети, де є фото цих птахів, їх яєць і коротка інформація про них. Сподіваємось, що після нашої акції ті, хто тут побував, почув голоси цих птахів, побачив, як вони виглядають, будуть вже знати, хто живе з ними по сусідству у Львові.
Для маленьких дітей ми спеціально створили казочку про злу відьму, яка зачарувала пташині яйця. Старші діти у це, ясна річ, не вірять, але їм теж цікаво спробувати відтворити оригінальний пташиний малюнок. Ми дуже тішимося з активної співпраці з волонтерами. Нам допомагають студенти та випускники УКУ, університету Франка, Політехніки, медуінверситету, академії друкарства, і навіть школярі старших класів. Науковий колектив у нас невеликий, і без їх ентузіазму та досвіду ми б собі не дали ради з такою кількістю дітей. Завдячуємо такій активності волонтерів нашому медійному партнеру — Львівській міській раді, яка допомагала поширювати інформацію про цю акцію.
Нова експозиція буде готова щойно через три роки. Для львів’ян, може, це сприймається чималеньким терміном, але насправді для тієї величезної експозиційної площі, яку ми маємо, і для тих вимог, які ми до неї ставимо, це зовсім небагато. Поки ж вона готується, ми будемо постійно оновлювати нашу тимчасову виставкову експозицію й організовувати подібні акції для дітей різного віку. До цьогорічного Міжнародного дня музеїв (18 травня) ми плануємо відкрити у нашому подвір’ї невеличку виставку, присвячену історії музею. Спробуємо розповісти не тільки історію колекції, але й історію тих людей, які працювали в музеї від моменту його створення».
Як багато ця нова освітня музейна пропозиція важитиме для міста, прокоментувала заступник начальника управління культури ЛМР Ірина Магдиш: «Великий позитив у тому, що ми нарешті маємо відродження природничого музею, якого ми були позбавлені двадцять років, тобто, вже встигло вирости кілька поколінь дітей, які ніколи тут не були. Якщо цей музей повернеться на мапу міста як магнетично привабливий, живий культурно-освітній центр, то це буде неоціненне збагачення міста. Для того, щоб оцінити його потенціал, достатньо прочитати папірці-відгуки на дошці при вході, які залишають відвідувачі акції "Пташина писанка". Найбільше мене зворушив лаконічний відгук: "Я побувала в раю". І це правда. Бо після метушливого галасливого міста, де з ранку до ночі тлумляться люди і машини, прийти у це затишне подвір’я, де звучать голоси пташок, де жовті футболки волонтерів створюють дуже святкову атмосферу, де ці дітки так натхненно роздивляються і розмальовують пташині яєчка, це справді як побувати в раю».
PS. Природознавчий музей — вже другий музей Львова, після Національного, який починає впроваджувати у свою діяльність так звану музейну педагогіку (у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького від 2010 року облаштована й активно діє творча майстерня, де протягом року відбуваються численні майстер-класи, у супроводі лекцій та слайд-шоу, з малювання ікон на склі та писанок, виготовлення ляльки-мотанки, витинанки, яворівської іграшки, композиції з сухих квітів, різдвяної листівки, а також бісероплетіння, гравюри, холодного і гарячого батіку.)
Терміном «музейна педагогіка» сучасна музейна наука розуміє як нову синтетичну інтеґративну сферу діяльності музеїв, яка поєднує інформацію та гру. Мета — сформувати «грамотного» користувача сконцентрованої у музеї інформації, навчити його бачити, чути, відчувати, переживати те, про що «розповідає» музейний простір, розвинути смак спілкування з музеєм та реанімувати традицію систематичних музейних відвідин, що сьогодні майже втрачена в українському суспільстві.
Логічно, що сьогодні з розвитком теле-, відео-, інтернет-комунікацій традиційний музей практично втратив функцію інформування людей щодо раритетів. Досить кількох кліків — і ти вже в найкращих музеях світу. А прте ця кількість не означає якість. Музейна педагогіка пропонує дивитися на музей як на установу, де передусім виховують… почуття. Сучасний музей не має «ілюструвати» історію природи, суспільства, мистецтва — він має забезпечити його відвідувачам доступ у простір культури відповідно до настанови, що проґрес суспільства забезпечується розвитком дослідницьких навичок його громадян, насамперед дітей.
Сьогодні у світі музеї є одним з найпопулярніших способів проведення часу, зокрема з дітьми. Суть різноманітних програм — навчити дітей візуального, образного мислення, інтерпретації, перетворити музейну територію на майданчик живого діалогу між «ТОДІ» і «ТЕПЕР».
На жаль, в Україні немає державної стратегії щодо розвитку музейної педагогіки, тож вона тримається на ентузіазмі окремих сучасного мислення музейних колективів та фінансовій підтримці меценатів.