Війна, вриваючись у людську повсякденність, не лише кардинально її змінює, вона має здатність впливати на сексуальну поведінку людей, на культуру інтимних стосунків чоловіків і жінок.
Українські дівчата з німецькими солдатами (Сталіно, тепер Донецьк, 1941)
* * *
Живемо в епоху, коли сексуальність людини стала однією з найважливіших сфер її життєдіяльності, яка обумовлює можливість реалізації внутрішньо-природного потенціалу. Сексу присвячують твори мистецтва, про секс пишуть у книгах і популярних статтях, ним заповнені мас-медіа. Сексуальна культура вже давно стала визнаною сферою соціологічних, філософських, культурологічних, історичних, психологічних, психоаналітичних і антропологічних досліджень. Все це пов’язано з глибокими змінами в суспільстві, викликаними науково-технічним прогресом, лібералізацією моралі, утвердженням в інтимній сфері певних норм поведінки, запозичених із Заходу ¹.
Дослідники зауважують, що вивчати сексуальні установки людей вкрай складно, особливо якщо справа стосується сексуальних уподобань. Ставлення людини до сексу ніколи не буває абсолютно однозначним, а залежить від безлічі чинників, пов’язаних як з формуванням, так і з виявом індивідуальних уявлень. Постійно змінюється і ставлення до сексуальності, яка залежить від культурних традицій, економічної ситуації в країні і навіть від специфіки завдань, які відповідна держава вирішує в даний момент ².
Всі ці фактори мають значний вплив на сексуальне життя людини в мирний час. А що ж відбувається під час воєнних катаклізмів? Виявляється, війна, вриваючись у людську повсякденність, не лише кардинально її змінює, вона має здатність впливати на сексуальну поведінку людей, на культуру інтимних стосунків чоловіків і жінок. Дослідники та воєнні психологи зауважують, що під час війни завжди відбувається вибух сексуальної активності поміж солдатів і офіцерів, який пов’язаний із природним прагненням чоловіків у моменти смертельної небезпеки виконати свою репродуктивну функцію.
Напередодні Другої світової війни влада в багатьох європейських країнах завдяки суспільній моралі, культурі, церкві (у СРСР – партії), намагалися контролювати сексуальне життя людей. Відповідно для цього діяли певні норми сексуальної культури для обох статей, порушення яких вважалося аморальним і засуджувалося суспільством. Загалом вони зводилися до пропагування культу дошлюбної цноти жінок, засудження шлюбної зради, сексу до одруження, безладного статевого життя. Таким чином держава піддавала сексуальну природу людини певній регуляції «на благо суспільства, родини та шлюбу». Війна ж призвела до руйнування цього традиційного сексуального устрою і прийнятих норм інтимної поведінки та добряче розмила межі дозволеного й недозволеного у стосунках чоловіків і жінок.
Історик Олег Будницький переконаний, що під час Другої світової війни в «сексуальній поведінці радянських людей сталися зміни, які можна співставити з сексуальною революцією 1960-х років на Заході». Аналогічні зміни за спостереженнями його колеги Олександра Асташова відбулися у сексуальних уявленнях російських солдатів у роки Першої світової війни, коли отриманий ними статевий досвід породив нові сексуальні очікування солдатів і вплинув на формування нових інтимних уявлень, що вилилося у могутній заряд реформаторства у сфері сімейних стосунків.
Логічно виникає питання: чому під час війни в людській свідомості стаються такі зміни? Дати однозначну відповідь на це питання досить складно. Видається, що, передусім це пов’язано з людською психологією, заміною цивільної моралі військовою, зміщенням відносних меж дозволенного, які визначали та контролювали на законодавчому рівні держава, а моральному – суспільство. Також не варто забувати, що сексуальна культура нерозривно зв’язана із загальними соціокультурними явищами і може змінюватися разом з ними ³. Скажімо, у мирний час людям забороняється вбивати, грабувати, ґвалтувати, обманювати тощо. Однак на війні людина отримує дозвіл на вбивство, який автоматично включає в себе дозвіл на грабунок і ґвалтування. Такий симбіоз для людської свідомості є вибухонебезпечним, він повністю перевертає її шкалу цінностей і весь світ з ніг на голову. Людина вперше отримує «свободу» від обмежень мирного часу, а це може викликати зміни у психіці. Сильно на психіку впливають і воєнні тяготи: постійні смерть, кров, голод, страх за себе та рідних – за цих обставин людина може відкрити в собі нові можливості, межі характеру, рефлекторні бажання, про які у мирний час і не підозрювала. Нині відомий в Угорщині психолог Ален Польц зауважувала у спогадах, що до Другої світової війни вона й подумати не могла, що так легко буде віддаватися чужим чоловікам за буханець хліба, теплий одяг чи матрац.
У таких умовах людський світогляд докорінно змінюється, а розум не завжди може пояснити ті чи інші вчинки, відтак психіка перебуває на межі «вибуху», адже те, що в нормальних умовах цивільних буднів розглядалося би як відхилення, вимагаючи пояснень і легітимізації, тут стає нормальною поведінкою. Відповідно людям важко психологічно переорієнтуватися на нові реалії, не знайшовши пояснення своїм діям, адже їх може переслідувати постійне відчуття вини. Саме тому, аби уникнути докорів совісті, та якось перед самим собою виправдати власні дії, мілітаризоване суспільство живе за іншою мораллю – мораллю воєнного часу, яка значно розширює межі дозволеного для військових і цивільного населення в тилу чи на окупованих територіях. У такий спосіб, як зауважує дослідниця «психології війни» Олена Синявська, вся відповідальність з індивідуума перекладається на об’єктивні умови дійсності. Зі спогадів ветеранів, людей, які перебували в радянському тилу чи окупації, можна зробити припущення, що вона базувалася на трьох основних формулах: «війна все спише», «вижити за всяку ціну» та «насолоджуйся життям за можливості, бо завтра можеш загинути».
Причому, коли йдеться про фронт, то державні інституції, які бачать ці зміни, не завжди намагаються їх викорінювати, бо в окремих випадках вони служать своєрідними каталізаторами викиду накопиченої негативної енергії або психоемоційною розрядкою солдатів, які спонукають їх до подальших воєнних дій і убезпечують військо від негативних наслідків. Після завершення війни держава завдяки своїй регуляторній функції повертає суспільство до попередніх моральних норм.
Звичайно ж, війна та «воєнна мораль» накладають певні відбитки і на сексуальне життя людей на фронті, в тилу чи окупованих територіях. «Ми говоримо: “Війна все спише”, – та насолоджуємося життям, як можемо, що в цих місцях означає: спимо з чужими чоловіками», – писала одна з жінок-фронтовичок.
Завдяки війні сексуальні стосунки жінок і чоловіків за певних обставин можуть спрощуватися до мінімуму, а секс – стати товаром, який дає можливість отримати певні соціальні, матеріальні блага чи фізіологічні насолоди. Солдати, за спогадами медсестри Естер Манькової, могли без сорому запитувати зустрічних дівчат: «Даєш чи не даєш?». У разі відмови примирливо посилали її «до бісової матері» та йшли спати. У щоденнику сержанта червоноармійця Миколи Іноземцева є характерний діалог від 18 лютого 1944 року з дівчиною-регулювальницею, у якої вкрали шинель. Дівчина цілком серйозно обіцяла товаришам по службі: «Хто знайде, отримає півлітра і 8 разів».
Відчуття постійної небезпеки дпя життя, ймовірність отримати під час бою чи бомбардування поранення, яке може фізіологічно спотворити тіло, і тоді ти станеш нікому не потрібною людиною «другого сорту», спонукали людей жити поточним днем і за можливості брати від життя все й одразу. «У такій ситуації мимоволі утверджується мораль: насолоджуйся життям, доки є для цього хоч якась можливість, – зауважує у щоденнику червоноармієць Олександр Йолкін. – І скрізь, де б я не був, ця мораль переважала».
А ось одкровення повстанки Зіни, яке згадав у спогадах Данило Шумук. Вона так само намагалася жити одним днем і пропагувала таке життя серед інакодумців: «Ви, мабуть, навіть і не думаєте, що це війна; що завтра чи післязавтра вона може проковтнути нас. Тому треба поспішати жити, треба вбирати, всмоктувати в себе життя якомога швидше і повніше. А ви в святих граєтесь, думаєте, що та ваша святість комусь потрібна. Хто з вас виживе, то колись згадаєте оці мої слова і пожалієте, що так дурно провели свою золоту неповторну молодість. Ця ваша мораль суперечить законам самої природи, встановленої самим Богом».
На фронті страх імовірної загибелі підштовхував військовиків, які не мали родини чи сексуальних контактів до війни, вступати в інтимні стосунки з протилежною статтю. А тих, хто в такий ситуації намагався жити за законами довоєнного суспільства, не завжди розуміли.
«Коли в полку з’явилися дівчата-добровольці… нас кожен місяць вели на “виводку”, як ми це називали, – згадувала Марія Фрідман. – В медсанбаті перевіряли, чи не завагітнів хтось… Після однієї такої “виводки” командир полку запитав мене здивовано:
– Марійка, ти для кого бережешся? Все одно уб’ють нас…».
Тим, що все одно загинуть на війні пояснювали свої сексуальні контакти з командирами подруги снайпера Марії Галишкіної. «У нас були троє дівчат із дитбудинків; коли ми ще були в училищі, вони жили з командирами відділень… Стоїмо якось на посту, вони розмірковують, як потрібно ноги тримати. Я кажу: «Дурочки ви, дурочки!». «А чого? Жити потрібно… Все одно вб’ють»».
Розуміючи це, фронтовики, скажемо так, не бажали помирати, не відчувши всіх життєвих насолод, які у мирний час пізнаються за інших обставин. Тому завжди були військові обох статей, які намагалися позбутися цноти, бо розуміли, що через смерть або страшні поранення можуть так і не пізнати жінку/чоловіка, а також були люди готові поділитися свої досвідом. Це формальне правило не було обов’язковим, але активно пропагувалося серед військових. Ветеран-артилерист Олександр Лебединцев згадував, як був свідком розмови свого комбата з молодим лейтенантом, який щойно потрапив на фронт. Розпитуючи про його бойовий досвід, він раптом запитав, чи той хоча би раз у житті спав з жінкою чи дівчиною? Лейтенант відповів, що на фронт потрапив практично зі шкільної парти і не мав такої можливості. Комбат запитав: а раптом прилетить гаубичний снаряд, рване – і прощавай молодість? А потім звернувся до фельдшера: «Олено, тобі ж теж престижно з юнака зробити справжнього чоловіка, поділися з ним досвідом… Це мій командирський наказ. Доповіси про виконання…». Давши підлеглій такий дивний наказ (все було в жартівливій формі), комбат вирушив на перевірку траншей. Після повернення застав Олену і лейтенанта, які спали в його землянці. Розбудивши молодих людей запитав у жінки, чи виконала наказ. Олена посміхнулася і відповіла: «Наказ був виконаний з перешкодами, бо стажеру-зв’язковому доводилося одночасно відповідати на телефонні дзвінки при перевірках справності лінії. Звичайно, досвіду у нього ніякого, але тепер розпечатався».
Питання інтимності інколи могло поставати у моменти смертельної небезпеки для людини. У ці хвилини дехто намагався ще раз відчути тепло жіночого чи чоловічого тіла, а цнотливі – пізнати сексуальну насолоду. «Виходили з оточення… Куди не глянемо – скрізь німці. Вирішуємо: вранці будемо прориватися з боєм. Все одно загинемо, так краще загинемо з гідністю… У нас були троє дівчат. Вони приходили вночі до кожного, хто міг… Не всі, звичайно, були спроможні. Нерви, самі розумієте, – розповідав майбутній нобеліатці Світлані Алексієвич один фронтовик. – Кожен готувався померти… Врятувалися вранці одиниці… Згадую тих дівчат із вдячністю. Жодної вранці не знайшов серед живих».
Як бачимо, жінки у таких ситуаціях готові були задовольняти бажання багатьох чоловіків, знаючи, що жити їм залишилося обмаль часу. Найімовірніше, ними рухала, крім уже зазначених причин, жалість до протилежної статі. Але, ймовірно, найголовнішою причиною такої сексуальної поступливості є сильний бойовий стрес і намагання жіночої психіки адаптуватися до екстремальних умов, зважаючи на її здатність у моменти смертельної небезпеки переключати свою увагу на піклування про інших ⁴.
Аналогічна ситуація і з чоловіками, в яких у екстремальних умовах війни інколи активізується репродуктивна функція, а емоційна напруга бою, де переплітаються лють і страх, може обернутися апатією, агресією чи диким сексуальним потягом до жінки, яка випадково потрапила у поле зору ⁵. Кожна з цих причин може мати різні варіанти та змінюватися залежно від обставин і людської індивідуальності аж до прямо протилежної. Адже відомо, що стрес в екстремальних умовах може не лише збуджувати сексуальний потяг, але й частково його придушувати, коли гормони стресу ніби витісняють статеві гормони. У відповідні хвилини і чоловіків, і жінок найменше хвилювало, що подумають знайомі, друзі та рідні про їхні вчинки. Але що морально чи аморально в поведінці людини перед лицем смерті, людям, які ніколи не були в таких ситуаціях, складно визначити.
Такої позиції могли притримуватися люди, які щохвилини були «поряд зі смертю», переважно військові. Дещо по-іншому було в тилу та на окупованих територіях, де основним фактором зміщення меж дозволеного був голод і невпевненість у завтрашньому дні. «Ми спостерігаємо моральну деградацію народу. Не залишилося ні гордості, ні відчуття власної гідності. Тваринна боротьба за існування, і більше нічого. Їжа. Тільки це одне має значення. Їжа для дітей. Їжа для мене. Їжа ціною будь-якого приниження і злодіяння», – писав з Італії австралійський журналіст Алан Мурхед.
За таких обставин, коли люди використовують всі можливі й неможливі прийоми та засоби, аби вижити самим і врятувати своїх рідних, у пригоді може стати людська сексуальність. Саме тому, користуючись власною сексуальністю, жінки у роки Другої світової війни активно зваблювали чоловіків, які мали доступ до життєво необхідних ресурсів, або через безвихідь погоджувалися на їх пропозиції щодо сексу. Тобто, гендер надавав їм у воєнний час можливість для виживання, яка загалом була недоступна чоловікам і хлопцям ⁶, якщо тільки вони не мали гомосексуальних нахилів.
У доповіді агента НКВД «Гайового» про становище в окупованому Києві від 5 травня 1943 року читаємо: «Налякані голодом і вивезенням на каторжні роботи в гітлерівську Німеччину дівчата шукали вихід, як врятувати життя… Був один вихід – йти в прислугу німецьким бандитам. Прислуговувати ж німецьким бандитам потрібно було не тільки фізичною працею, а й продажем свого тіла».
Відповідна поведінка була характерна для жінок усіх країн – учасниць Другої світової війни, що потрапляли у складні ситуації воєнного часу.
Німецький солдат з повією
У 1944 році британський сержант Норман Льюїс виявив у муніципальному приміщенні на околиці Неаполя групу солдат і поряд з ними жінок, біля кожної з яких лежала значна гірка консервів. Виявилося, що кожна з них згодна була зайнятися сексом прямо там, аби лишень поповнити свої запаси консервів. «Один солдат напідпитку, – згадував Норман Льюїс. – Послухавши своїх товаришів, які його постійно під’юджували, нарешті поставив поряд з жінкою свою банку, розстібнув штани і ліг на жінку. Стегна його засмикалися і дуже швидко зупинилися – не минуло й хвилини, як він піднявсь і застібнувся».
Американський солдат з 4-ї бронетанкової дивізії Паттона Натан Франкель, учасник висадки в Нормандії, після війни розповідав: «Нині в Європі повно респектабельних дрібнобуржуазних жінок, які принаймні раз у житті розсували ноги за ціну буханця хліба».
Зазвичай жінки робили це інстинктивно. Цей інстинкт у жінок, які й не підозрюють про його існування, виявляється у моменти безвиході, зазвичай за воєнних катаклізмів, коли нівелюються закони права та моралі, а люди часто перетворюються на безлику масу, яка прагне одного – вижити.
Війна суттєво вплинула на ставлення людей до позашлюбного сексу. Російський етнограф Олена Коляскіна однозначно заявляє, що німецько-радянська війна сильно змінила уявлення людей про шлюб як організаційну структуру сексуального життя людини. Традиційна сім’я поступилася перед натиском прагнення жінок, яким не вдалося вийти заміж, реалізувати себе як коханок і матерів.
У країнах, які брали участь у війні, знаходилося чимало жінок і дівчат, які готові були «винагородити сексом» чоловіків і хлопців, які постійно ризикували власним життям. Символічно дякуючи їм за визволення від ворога та подальшу боротьбу з ним. Саме воєнна мораль давала формальний дозвіл на таку поведінку дівчат чи воєнних удів. Вона набагато суворіше засуджувала невірну дружину, яка залишилася вдома та зрадила чоловіка-фронтовика з «тиловим пацюком», ніж випадкову подругу, що по-жіночому пошкодувала солдата, який ішов на смерть.
Сексуальна поведінка чоловіків, які потрапляли до війська, набувала значно активнішого й агресивнішого характеру, ніж у мирний час, різко збільшувалися статева активність і потяг, що є однією із причин групових зґвалтувань на війні. Військовий психолог Леонід Китаєв-Смик, який вивчав поведінку солдат під час війн у Чечні, пояснює це безліччю смертей і трупів, які пробуджують у чоловіка пристрасть до зачаття життя, нових людей. Але вже не «чужих», а «своїх», адже, ґвалтуючи жінку, воїн-переможець символічно робить її своєю. Ця пристрасть може бути заразливою.
Така сексуальна чоловіча агресія найтрагічніше відображається на цивільних жінках. Навіть нині, коли ми живемо, здавалося би, в епоху гуманізації, під час військових конфліктів раз по раз виринають факти ґвалтування жінок військовими. Друга світова війна винятком не стала. Сексуальне насилля у ті роки певною мірою перестало бути виключно особистою трагедією та набрало колективних обрисів, ставши звичайним буденним явищем того часу. Жінки, не соромлячись, говорили про це між собою, співчували одна одній.
Такі плакати фіни почали друкувати в 1944-му, коли їхні стратегічні шляхи розійшлися зі шляхами їхніх учорашніх німецьких союзників і вони не знали, як позбутися цих "союзників" на своїй території
Утім, факти ґвалтування одружених жінок після повернення чоловіків із війни ставали «сімейною проблемою». У цьому плані важко не погодитися з думкою професора Колумбійського університету Антіни Гроссман, що сексуальне насилля в перші місяці окупації прирівнювалося до неминучих наслідків війни, і населення прилаштовувалося до цих обставин, розробляючи свою стратегію виживання. Досвід пережитого зґвалтування не був соромом в окупації, але став замовчуватися пізніше через страх реакції чоловіків, що повернулися з фронту. Дружини розуміли, що такі розповіді завдають їм сильного болю та докорів сумління – ніби вони не змогли вберегти жінку від нещастя. Окремі могли просто психологічно не справитися з цією трагедією. Адже не кожен чоловік міг зрозуміти дружину, іноді звинувачував її у тому, що не змогла уникнути трагедії. Не останнє місце в цьому відігравали людські пересуди.
Безкарність і безмежна влада над безправними цивільними жінками в таборах, в’язницях чи на окупованих територіях могли переконувати чоловіків-військових у тому, що жінки є «товаром» для сексуальних утіх, який можна купувати, продавати, дарувати, обмінювати тощо. Скажімо, шеф СД Маріуполя Вульф запровадив у міській в’язниці стосовно затриманих «право першої ночі». Очевидці розповідали, що привабливих жінок уночі по кілька разів приводили до кабінетів службовців СД і ґвалтували. Комендантка жіночого бараку в таборі полонених у Міллеровому щодня за півлітра горілки давала будь-яку дівчину на вибір на дві години поліцаям. Упродовж цього часу він міг використовувати дівчат, як йому заманеться.
Жінок і дівчат для інтиму купували чи дарували своїм товаришам як солдати Вермахту, так і Червоної армії.
Керівник зондеркоманди Дірліванґер надіслав до Берліна товаришу свого товариша кількох «російських» жінок (ймовірно, білорусок, бо саме в Білорусі діяла зондеркоманда). Ціну за кожну бранку встановив у дві пляшки шнапсу. Серед солдатів зондеркоманди ходили чутки, що їх командир любив розважатися з місцевими жінками, неодноразово разом зі своїми офіцерами та приятелями влаштовував п’яні оргії. Для приведених жінок це іноді завершувалося побиттям або смертю. Сексуальне насилля серед військових цієї зондеркоманди так поширилося, що 1941 року проти спецпідрозділу провели розслідування, під час якого встановили факти ґвалтування жінок із польських гетто.
Червоноармієць Микола Нікулін восени 1945 року в місті Сопот отримав у «подарунок» від свого армійського товариша гарну німкеню. Якось він поділився з другом враженнями про приємну зовнішність доньки міського аптекаря. Той сприйняв його захоплення по-своєму й одного вечора приніс налякану до смерті дівчину… в мішку.
Друга світова війна докорінно змінила сімейне повсякдення. Вона, як зауважує історикиня Тетяна Тимофєєва, майже відразу справила на сім’ї та сімейне життя знищувальний, відцентровий вплив через тривалі розлуки та жахливі враження. Дослідник Олександр Асташов пише, що довга тривалість воєнних дій не просто розривала сім’ю, але й ставила її членів у ситуацію перегляду свого сімейного стану, а театри воєнних дій і близькі до фронту тилові райони створювали значні пропозиції у сфері інтимних послуг. Війна частково нейтралізує вплив економічних і культурних чинників на інститут сім’ї. З точки зору традиціоналістського мислення інститут сім’ї переживає кризу, яка полягає в ослабленні її основних функцій ⁷.
Тривала розлука (інколи багаторічна), невідання про життя свого подружжя, якщо між одруженими втрачався зв’язок, постійна спокуса адюльтеру, врешті – «воєнна мораль» могли призводити до розпаду сімей. «Війна перетрусила всі сімейні цінності, – писав влітку 1943 року капітан Червоної армії Павло Коваленко. – Все пішло до біса. Живуть сьогоднішнім днем. Багато потрібно сили і терпіння, щоби протистояти спокусі та не забруднитися. Мені доводиться боротися: шлюб для мене святе».
Фактично окремі одружені за роки війни, скажімо так, ставили свої сімейні стосунки на паузу, а коли ця пауза затягувалася, вони могли відвикнути одне від одного і жити іншим життям (сексуальним, зокрема), у якому чоловік/дружина вже не відігравали таку роль, як до війни. Нерідкістю були сумніви у подружній вірності як з одного, так і з іншого боку. Сержант Гарольд Феннема писав з Європи дружині до Вісконсіна: «Люба, я занадто часто чую від товаришів про те, як в черговому листі з дому їм пишуть про знайому жінку, яка народила дитину, хоча її чоловік вже більше року на фронті. Більше за все хлопцям хвилювань причиняє думка про зраду».
"Джентльмени віддають перевагу блондинкам, але блондинкам не подобаються інваліди". Такі листівки німецькі пропагандисти закидали на позиції американців із натяком: гарним жінкам подобаються не інваліди, а сильні та здорові чоловіки, які залишилися в США. Таким чином ворожих солдатів провокували відмовлятися від бойових дій.
Навіть якщо обидва партнери прагнули зберегти стосунки, зміни в характері, пережитий жах, новий досвід у сімейних ролях, підозра у зраді не завжди це дозволяли ⁸. Уже згадувана пауза у сімейних стосунках могла призвести до того, що вони ставали чужими людьми, яким доводилося заново знайомитися і звикати одне до одного, а процес звикання інколи міг дати збій, що призводило до розлучення.
Але, підсумовуючи сказане, варто зробити уточнення. Зміни, які відбулися в сексуальній поведінці людей у роки війни, стосувалися не абсолютно всіх. Все залежало від моральної, психологічної стійкості людини та різних життєвих ситуацій і обставин, у яких вони перебували.
Ще одна німецька агітка з межи 1944-1945 років, розрахована на американських вояків, які наступали на "лінію Зігфрида". З одного боку летючки були намальовані вбиті на війні американські солдати (ця частина тут відсутня), з іншої (як альтернатива) – американці, які не пішли на війну та весело розважаються вдома з жінками.
Джерела та література
¹ Рыбакова О. Проблемы исследования сексуальной культуры в современном соцыологическом дискурсе [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/soc_gum/Staptp/2011_51/files/ST51_32.pdf.
² Кочарова Е. Сексуальні установки сучасної молоді // Психічні перспективи. Спеціальний випуск. Проблеми кіберагресії. – Том 2. – К., 2012. – С 141.
³ Синєокий О. Соціокультурна матриця норм сексуальної поведінки як джерело формування правових засад: генезис і еволюція // Вторая научно-практическая конференция «Альянс наук: ученый ученому» (3–7 октября 2005 г.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.confcontact.com/okt_all.php.
⁴ Реброва И. Женская повседневность экстремальной ситуации: по материалам устных и письменных воспоминаний женщин о Великой Отечественной войне // Российская повседневность в зеркале гендерных отношений: Сборник статей / Сост. Н.Л.Пушкарева. – М., 2013. – С. 619.
⁵ Китаев-Смык Л. Психология боевого стресса. Текст доклада на конференции «Психология войны» в Военном университете МО. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kitaev-smyk.ru/node/46.
⁶ Бурдс Д. Сексуальне насильство в Європі під час Другої світової війни (1939–1945) // Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства: зб. наук. праць / за наук. ред. докторки істор. наук Г. Грінченко, канд. істор. наук К. Кобченко, канд. істор. наук О. Кісь. – К., 20015. – С. 300–301.
⁷ Хрустальова М. Вплив війни на соціальний інститут сім’ї в Україні // Українознавчий альманах. Випуск 16. – Київ, Мелітополь, 2014. – С. 306.
⁸ Тимофєєва Т. Повсякденне життя сім’ї в Берліні під час Другої світової війни // Україна модерна [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uamoderna.com/md/262-262.