Дня 10 апріля с. р. відбулось у Львові, в великій ратушевій салі Перше віче женщин, що хоть перше в нашім краю, стало доразу на висоті часу і сміливо може бути названо поступовим. Ініціаторки того віча розуміли, що жіночоі справи годі брати окремо, — що жіночий рух то тілько частина всего еманціпаційного руху, що йде до визволеня від економічного і політичного гнету тих верстов, що терплять під тим гнетом; тож усі референтки, як покажуть подані понизше реферати, — зазначили сміливо, що розвязка жіночоі справи настане тілько з розвязкою соціальноі справи.
Вже сама приготова жіночого віча була незвичайно важка, і нераз бачилось ініціаторкам, що поки щотреба буде покинути сю думку та ждати красшого часу. Тілько-ж, на щастє для справи, вони видержали в величній завдачі, і знаменита вдача віча була достаточною нагородою за всі труди.
Задумане віче мало бути загальне. Ініціаторки бажали, щоби жінки з усіх верстов з'єдинилися для спільноі боротьби з пересудами і для вибореня собі прав, належних йім яко людям. То-ж до комітету запрошено жінок усіх станів і занять. Учительки, котрі вже для свого становиска, яко просвітительки повинні бути видні скрізь там, де йде боротьба за висшу просвіту для ширших мас, та за поправу долі робучих верстов, до разу не схотіли належати до комітету. Факт се про око чудний, особливо, коли зважати, що в західних державах, ба навіть в самім Відні учительки беруть живу і явну участь в руху до загального поступу. Та ся проява в Галичині має глибші причини — в загалі низький рівень освіти й самосвідомости поодиноких клас людности, а до того переслідуванє я боку звісних кругів навіть за тінь якоі небудь сміливійшоі думки. Оказуєся, що Галичина навіть не в Австріі, а в Китаю.
Пані буржуазійні і "патріотичні" появилися на запросини, та дізнавшися, що віче хоче обговорювати не тілько справу допусту жінок у школи середні й університети, а хоче, щоби й кляса робітниць була репрезентована і реферувала своі справи, та що жінки хочуть порушити й справу доступу політичних прав, — ті пані відсунулися. Так уменшився комітет, та тим витревалійше працювали оставшіся жінки, доказ чого основно оброблені реферати про всі зачеплені справи. Тими рефератами доказали жінки, що стоять на найпоступовійшім становиску, на становиску, яке заняли жінки Заходу.
Віче отворила д. Феліція Прухнікова, зазначуючи вагу збору, де вперше зійшлися жінки ріжних станів, товариских кругів і занять, для наради над жіночими справами. Численні збори доказують, що жінки зацікавилися справою, і коли се перше віче придбає йій бодай кілька прихильниць, то буде зроблено чимало.
Після того віче вибрало предсідателькою Феліцію Прухнікову, заступницею Наталію Кобринску, а на секретарки покликано дд. Ядвігу Чайковску і Ольгу Франкову.
В справі допусту жінок до висших шкіл перша промовила Я. Чайковска "Ніяка ідея, — говорила бесідниця, не може побідити, поки економічні причини не підготовлять для неі грунту.
"З часом умови істнованя стали далеко важші не тілько для мущин, а й для женщин. Уже минули ті часи, коли женщина могла зовсім супокійно займатися в домашнім огнищі. Сегодня жура про хліб проявляєся й серед супокійного житя, жінок і матерей, — і викидає в закруг боротьби за бутє чим раз ширші верстви женщин. Не тілько женщини робітницкоі кляси, але й женщини середного міщанского стану чим раз більше мусять самі працювати на себе. По статистичним виказам, число подруж ві всіх культурних краях, стає чим раз менше, а разом з тим чим раз більше щезає, для немаючих женщин, правдоподібність вийти за муж. Хотя-нехотя, чим раз більше женщин стає до конкуренціі з мущинами, на торзі праці.
"Під напором тих економічних і суспільних фактів уже чимало занять отворено для женщин, — тілько ж ті занятя переважно маловажні; ті-ж, для котрих треба перше висших студій, і доси недоступні для женщин. Законодавство в тім напрямку не пішло по ровень з економічним розвитком, що викидає женщин з домівок до публичноі праці. Законодавство ще стоіть на становиску минувшини, вважає женщину пассівною товаришкою мужа, що не має участи в інтересах загалу. Та в сій пристанові законодавства, супротів потреб часу, поважне небеспеченство. З ограниченя женщин до певного числа занять, мусить вийти надмірне переповнене йіх, після чого йде зниженє зарібноі плати і пролетаризація женщин.
"Що-ж діяти женщині, полишеній на власні сили? Ненастанні катастрофи в копальнях і фабриках, полишають день у день тисячі женщин, тисячі сиріт, без помочи. У тих всіх женщин, вдовиць, і не замужних одна ціль, одна думка: Заробити собі на житє працею.
Яка-ж важка доля женщини, що шукає праці! Ремісла для неі доступні тілько деякі, єі фахове образованє майже завсігди недостаточне. Що-ж буде з нею? Дати-ж женщині працю, значить оберегти єі не тілько від голоду, але й від проступку.
"Отже досить тілько вказати на величезні шкоди з того, і буде усправедливлене домаганє: Отворити середні й висші школи, з безплатною наукою, і за тим розширити занятя доступні для женщин!
"Перші кроки на тім полі еманціпаціі женщини, почалися в Англіі, в 1848 р. отворенєм коллегіі для дівчат. Тоді почався рух, що мав на ціли допуст дівчат до місцевих екзаменів, що вже в 1865 р. йім признано. Зразу отворено тілько 6 екзамінаційних центрів, але-ж 1881 р. йіх число дійшло до 87. Верх того руху — допуст женщин до екзаменів на університетскі степені. Ірландский унінерситет і ірландска медицинска коллегія перші признали женщинам кваліфікаціі лікарів. Опісля сенат лондонского університету поставив проєкт отворити для женщин усі університетскі факультети, а 1878 р. університетові збори приняли той проєкт. Від тоді справа едукаційного визволеня женщини в Англіі рішена, бо двері науки, так довго замкнені, тепер для женщини отворені. Тим то англійскі женщини користуються своім знанєм і діпломами дуже численно. Доволі згадати про йіх фінансову удачу, яко лікарів, щоби мати доказ користноі йіх оцінки з боку публики. Скінчивши своі студіі, одна по одній оселяються в Лондоні, або в провінціональних городах, з котрих скоро визначився город Біргрнінгтрам, отворяючи в центральнім шпиталі для дітей місце женщини-хірурга. Той самий город, у тім самім шпиталю іменував женщину Дра Баркер почестним лікарем. Справа медиків женщин в Англіі стоіть тепер так: вони мають свою власну школу і шпиталь, можуть подаватися до екзаменів в університетах лондонскім і дублінскім, мають зовсім правне становиско яко практикуючі лікарі, мають клієнтелю, а йіх популярність і вплив змагаються рік по рік. Остатним часом женщини завідували трома лічебницями в Лондоні. Тілько-ж доси замкнена для женщин практика в головних спеціальних шпиталях, а також вступ до всіх медичних товариств. Чимало женщин, скінчивши медичні студіі, вибиралося на Схід, в характері медиків-місіонарів, справа-ж обсади в Індіях женщин-лікарів дуже зацікавила. Окрім того женщини починають вкладати свою частину в медичну літературу і наукові досліди.
"В Шкоціі тілько в 1870 р. женщин допущено в університети, а в 3 роки пізнішне вони вже мали право університетских степенів на рівні з мущинами. Три університети, то б то в Упсалі, Сундіі й Штокгольмі мають по одній стіпендіі для женщин. Окрім того, чимало женщин має там занятя, до недавна доступні тілько для мущин, як напр. уряди в банках приватних, в касах ощадности, в товариствах забеспек, в торговлі і на залізницях. Остатними роками отворено для женщин майже всі ремесла й промисли, вони заняті навіть в механиці.
У Франціі, університетске образованє доступне було для женщин далеко скорше, ніж середне, дякуючи тому, що для них не треба було закладати нових шкіл. Уряди державний і громадскі починають, на рівні з женщинами займатися йіх справою, і в р. 1882 Палата послів ухвалила 10 міліонів франків на основанє жіночих ліцеів. Від 1883 р. після ухвали в парляменті білю Сея, можна вказати на чим раз більший поступ, і майже що місяця приходить новий жіночий ліцей до широкоі сістеми просвіти у Франціі. За остатні роки роздано женщинам у Франціі 109 університетских степенів, з чого 98 у самім Парижу.
"В Італіі університети приймають женщини яко слухачів, або й яко студентів. Остатними роками чимало женщин одержало степені докторів медицини і докторів літератури. Окрім того основано висші жіночі колегіі 1861 р. в Медіолані, і 1866 р. в Турині. Уставою з 25 юля 1882 р. отворено в Римі й Флоренціі висші жіночі нормальні школи, з 12 урядовими стіпендіями. В загалі нема права, котре би забороняло женщині вступати в італіянскі університети і діставати там діпломи.
"Швейцарія, яко цілість, була одним з остатних европейских крайін, що прихилилися до ідеі цівільноі емаціпаціі женщин, хоть в поодиноких городах єі женщини вже давно користуються правом ходити в університети. Найбільше студенток у Цуріху, 114, було 1873 р. З усіх предметів, женщини найбільше студіюють медицину і філософію. На женевских університетах вже менше женщин а в Базилеі до 1889 р. не хотіли нічого чути навіть про жіночі студіі. Тілько в тім році університетскі власти рішилися допустити одну женщину до докторского екзамену. Та з того нічого не вийшло. А про те швейцарскими університетами користуються женщини майже всіх держав Европи, де вони не мають того права.
"Серед освічених верстов Росіі справа еманціпаціі женщин проявилася вперше в р. 1840. Чудно справді, що в тій державі, що не додержує кроку поступови цівілізаціі інших европейских держав, справа визволеня женщини дійшла до таких користних результатів. Причин треба шукати опять в економічних умовах. Реформи остатного царствуваня дали сильний товчок рухови женщин. Реформа адміністраціі збавила занятя й місця тисячі урядників; йіх дочки, що доти жили більше-менше добре, мусіли кинутися в світ до заробку. Значить, важка потреба спонукала до визволеня женщини в Росіі.
"Найбільший поступ зроблено там на полі едукаціі. В р. 1867 професори петербурского університету, користаючи з належного йім права публичних викладів, отворили під доглядом женщин, курси для женщин. Сегодня Росіянки можуть кінчити студіі не тілько в столиці, а й у Москві, Кієві, Казані, словом скрізь, де є університети. Тим то, по остатним статистичним виказам, в р. 1890 в Росіі було женщин-лікарок 408.
"Недостача інтелігентних сил, особливо підчас турецкоі війни, коли не стало лікарів, спонукала уряд визначити стіпендіі для женщин, що посвятилибися тому заняттю і обовязалися кілька літ працювати в місцях, назначених урядом. Затим після реформи судів і запроводу адвокатского стану, в Росіі деякі палати дали місце й женщинам!
"Ta найдавнійше повстав жіночий рух в Америці, де по звісткам одного з північно-американских дневників, рух на полі еманціпаціі женщин почався з війною за незалежність, то б то літ тому майже 120. Тоді 200.000 женщин з'єдинилося в 10.000 товариств для придбаня фондів і заосмотреня потреб своіх братів. І справді повелось йім зібрати 5 міліонів фунтів штерлінгів, і серед тих заходів женщини викрили своі власні спосібности і переконали мущин, що так само спосібні як і вони. Не тілько розширився круг йіх думки, а стали вони й практичніші і навчилися вміло співдіяти з мущинами. Вели публичні інтереси і були предсідательками публичних віч, навіть таких, де була більшість мущин. Навчилися сістематично вести рахунки і навикли до точности. Словом, виказали тілько спосібности до інтересів, що мущини з дивом питали, де були заховані ті женщини перед війною? Тим то в Америці справа рівноправности женщин іде найкрасше. Після Neue Zeit з р, 1891 в Ню-Йорку іменовано 8 женщин правительственними інспекторками фабрик, і між ними 4 женщини з робітницкого стану. Плати інспекторка бере 1000 доларів у рік, тоб то коло 2500 гульденів.
"В Австріі найпізнійше зі всіх держав стали проявлятися перші ознаки руху серед самих женщин. У Відні передторік зложився обширний комітет переважно з женщин з учительских кругів і з богатшоі кляси. Комітет устроів торік віче, на котрім обговорювано всі жіночі права і вислано до парляменту петицію в справі шкіл, університетів і політичних прав. Рішено також скликати в юні с. р. друге віче з розширеною програмою. Годиться піднести з признанєм, що власне тут ті женщини, що вже для свого занятя і присущого єму висшого образованя найкрасше годяться вести перед серед решти женщин у поступовім русі т. є. учительки так живо занялися тою справою, і тим самим доказали, що ми слушно про них так гарно думаємо. Для наших учительок сей факт повинен бути заохочуючим приміром.
"Польки, про котрих іде слава, що вони дуже рухливі і бистроумні. — в тій справі далися, на жаль, випередити братнім народам. І так Чешки ще 1890 р. вислали петицію до ради державноі в справі шкіл і університетів. Так само й Русинки вже вислали петицію, а окрім того торік устроіли в Стрию віче в жіночій справі.
"З огляду на те, що за 3 роки буде отворений при львівскім університеті медицинский факультет, було би дуже порадно, щоби женщини вибороли собі до того часу вступ на університети. Треба в повні покористуватися часом, що навперед нас, та як найчастнійше висилати петиціі до ради державноі. Ставлю резолюцію: "Віче вишле петицію до ради державноі, з домаганєм, щоби женщин допущено до середніх шкіл і університетів".
Віче приняло сю резолюцію.
(Далі буде).
[Народ, 01.05.1892]