Повітові незгоди старости Згоди

 

Поодинокі згадки про ставлення мостиського старости (повітового начальника) Августа Згоди до українських громад, їх товариств і ініціатив, дозволяють краще зрозуміти, на чому будувалась стіна ворожості між поляками й українцями у 1920-х роках.

 

 

Проти пароха з Вовчищович

 

 

Вовчищовицькому пароху Миколі Кушніру закинули ініціативу зі зібрання коштів для українців з підсовєтської України, де лютував голод. 63-й отець, надсилаючи у газету «Діло» дослівний відпис вироку з Мостиського староства, нарікав, що «нас обов’язують ще закони і розпорядження з передконституційної доби Австрії, бо аж з 1833 р.» ¹.

 

З відпису довідуємося, що свій злочин о. Кушнір вчинив 18 червня 1922 року «черес наклоненє з амбони людности до складаня датків (складок) на річ голодуючої людности на Україні совєцкій». На пароха донесли, проте він у всьому зізнався, бо не вбачав у своїх діях нічого протиправного. Кушніру присудили грошовий штраф, який мав надійти на рахунок фундацій убогих у Вовчищовичах. У випадку невиплати отець мав відсидіти у в’язниці 14 днів. Засуджений мав право внести апеляцію (рекурс) до воєводства у Львові через Мостиське староство. Оскільки рішення було прийняте 23 липня 1922-го, останній день внесення оскарження минав 26 липня. Відпис «преподобному о. Николаюви Кушнірови гр. кат. парохови в Волчищовичах» підписав староста А.Згода ².

 

 

«Лякаються льва на... печатці»

 

 

У діяльністі читальні «Просвіти» у Боляновичах не було нічого протизаконного. Проте старосту Августа Згоду лякала «своїм «політичним» характером» печатка із зображенням лева, якою користувались місцеві просвітяни. Лист до голови читальні Василя Берези з відповідним розпорядженням про припинення її діяльності, датується днем 20 липня 1923 року. Проте саму резолюцію прийняли значно швидше – 30 грудня 1922-го. Використання печатки з зображенням «руського лева» (lwa ruskiego) мостиський староста розцінив як прямий натяк на політичну діяльність товариства, відповідно, таку, яка не вказана у статуті. Саме зображення Згода називав «емблемою політичного характеру» (emblematem o charakterze politycznym) ³.

 

 

Похід на «Просвіту»

 

 

Всеукраїнська громадська організація «Просвіта», що розгорнула в Галичині широку та дієву мережу філій і читалень, з початком 1920-х років щораз більше ставала «скалкою в оці» для польських адміністрації та політичних сил. Організований наступ на неї почався уже 1923 року. Ці події добре ілюструють два фрагменти з великої статті у 91-му числі «Діла» від 24 квітня 1924 року під заголовком «Похід проти товариства «Просвіта»: 

 

"Піднято наступ передовсім проти сільських читалень "Просвіти", щоби знищити одинокий у нас осередок українського збірного культурного і громадського життя на місцях".

 

"Не виїмково, як се часом – але рідко – було за австрійських часів, противно – масово не допускається до відновлювання діяльности читалень "Просвіти", що її часово припинено в наслідок війни і повоєнних відносин, закривається істнуючі читальні "Просвіти" і не дозволяється на відкриття нових"  .

 

Голові філії товариства «Просвіта» у Мостиськах Мирославу Здерковському Август Згода надіслав листа, датованого 14 квітня 1923 року. У ньому йшлося про припинення діяльності товариства на підставі закону, яким регулювалася діяльність товариств згідно з їхніми статутами, що діяв від 1857 року. Своє рішення А.Згода мотивував тим, що філія, згідно зі статутом, сама припинила термін своєї діяльності, а тому всі дотеперішні дії її членів будуть кваліфіковані як незаконні.

 

Мостиська філія «Просвіти» залишала за собою право звернутись для з’ясування питання до Львівського воєводства, упродовж 8 днів після відправлення листа Здерковському ⁵.    

 

Не оминув Згода й філії товариства «Просвіта» в Судовій Вишні. Розпорядження про закриття, надіслане листовно заступнику голови товариства Стефану Крив’яку (вчителю у Вовчищовичах), підписане 31 січня 1924 року. Причина та ж сама: філія припиняє діяльність через термін, окреслений у статуті. Староста, як і перед тим, посилається на австрійське законодавство зі середини ХІХ століття ⁶.

 

Народний Дім у Судовій Вишні

 

 

Ситуація у Судовій Вишні описана в окремому дописі в газеті «Діло», де йшлося про відбудову національно-культурного життя по завершенні Першої світової війни:

 

"На щастя «Народний Дім» остався цілий. Тут скупчився тепер цілий культурний рух у Вишні. Тут приміщено відновлену в 1921 р. читальню «Просвіти», філію «Просвіти», гімназійні курси, торгов. спілку.

 

В місці нема урядничої світської інтелігенції. Нема ні свого адвоката, ні лікаря. Міщане самі добре держаться. Мають також вплив на повіт. Вони займаються ремеслом, яке дає тепер вдовольняюче удержання. Патріотичне там також і робітництво, головно молоде покоління. Воно переймає тепер увесь тягар національної роботи. Через це сіллю в оці є молоді народні робітники у мостиського старости п. Згоди. Хоч він називається Згода, але зовсім згоди не вносить у повітові відносини. На Судову Вишню звернув п. староста особливу увагу і причіпився до «Просвіти». Розвязав місцеву читальню «Просвіти», що гарно розвивалася: кажуть, що він також казав замкнути до тюрми голову філії «Просвіти» у Вишні п. Третяка Івана, який пересидів 7 місяців у Перемишлі, секретаря філії «Просвіти» п. Франца Заяця, який пересидів у тюрмі 6 місяців, за те, що хтось літом 1922 р. висадив в повітря станицю державної поліції у Вишні. Крім цього сиділо богато инших молодих людей по кілька місяців у підозрінню, що вони виконали цей «саботаж». Тому тепер слідить поліція за молодими місцевими патріотами ".

 

 

Арешти й закриття підготовчих курсів

 

 

Про ці арешти та їх причини слід поговорити докладніше. Вишнянська громада на початку 1920 року подала до староства у Мостиськах звернення про дозвіл ведення гімназійних курсів. У перший рік зголосилось 36 учнів. Заняття проводили у Народному домі, щоденно по 5 годин. Вчителями були Франц Заяць, проф. Іван Молєщій, магістр права Василь Шот, о. Стефан Шеремета, а також Володимир Колцьо і Василь Баляк. Уже наступного року число учнів зросло до 89 осіб ⁸. Проте протривати їм довго не вдалося. З початку 1920-х років починаються масові арешти українців польською владою. Приводи були різними, зокрема, підозри у приналежності до таємних організацій. Судову Вишню ця хвиля не оминула: 1922 року заарештовано трьох мешканців міста – студентів, які буцімто перетяли телеграфічні дроти. У той самий час у більшому місті, недалекому Перемишлі, заарештували сімох українців ⁹.

 

Наприкінці 1922-1923 шкільного року у Судовій Вишні було ліквідовано курси, які готували молодь до вступу в гімназії. Управителя курсів проф. Франка Заяця, також вчителів Івана та Володимира Колців, Василя Шота, Василя Боляка арештовано. Очевидець цих події о. Петро Чавс пов’язує ці репресії з бойкотом українцями виборів до польського сейму та сенату, що відбувалися на початку листопада 1922 року ¹⁰.

 

Вишнянець Володимир Колцьо подає дещо відмінну версію. Після ліквідації курсів, буцімто через те, що число учнів вимагає створення школи, а для цього немає відповідної матеріальної бази (на думку автора спогадів, це була польська інтрига), курси проводились і далі, щоправда, підпільно, по приватних хатах. Приводом же для арештів був вибух міни, підкладеної під будинок поліції ¹¹.

 

Так чи так, а в слідчій в’язниці перемиського окружного суду 14 липня 1922 року опинились Ф.Заяць, В.Волцьо, І.Третяк, В.Баляк, В.Шот й І.Молєщій. Невдовзі слідство встановило повну безпідставність підозріння, а тому 18 вересня слідчі дії припинили. Всі матеріали передали до прокураторії. Реченець слідства уже завершився, проте у прокураторії не спішили ні закрити справу, ні подати оскарження. Цікаво, що заяви й особисті інтервенції адвоката Володимира Загайкевича, який наполягав на пришвидшенні слідства та звільненні звинувачуваних, залишилися без успіху. 26 вересня прокуратор Юркевич повідомив Загайкевича, що затримані вишнянці пробудуть у в’язниці щонайменше тиждень. З наступного дня всі в’язні почали голодування. Загайкевич відправив до львівської прокуратури скаргу на зволікання перемиських прокурорів у цій справі ¹². Заарештованих звільнили аж наприкінці року ¹³.

 

Список постраждалих від арештів польської влади подано в українській газеті «Свобода» (Джерзі Сіті, США), у грудневому числі. Тут перелік виглядає так: Володимир Струсевич, Василь Шот, Володимир Колцьо, Василь Боляк, Іван Молєщій та Іван Третяк. Усіх було вивезено до Перемишля. У газеті вказано, що арешти в Судововишнянській окрузі відбувались винятково уночі. Так, у ніч проти 1 листопада 1922 року проведено ревізії й арештовано Євстахія Будзиновського, управителя школи у с. Бортятин, о. Косму Малика у Бортятині, Івана Стаховича, управителя школи у Довгомостиськах. Спочатку всіх відвезли на постерунок «поліції паньствовей» у Судовій Вишні. Ще до цього було арештовано о. Заяця, пароха у Тулиголовах, і Володимира Струсевича, директора «Віри» у Судовій Вишні. Потім усіх відвезли до Перемишля ¹⁴.

 

***

 

Володимир Колцьо у спогадах вказував, що українські підготовчі курси не влаштовували мостиського старосту Августа Згоду через їхню успішність. Вірніше – через неуспішність польських, створених паралельно. Усі 36 українських учнів, що вписалися в першій рік, склали свої іспити. Аналогічні екзамени вдалося скласти лише третині польських учнів, після чого їхні курси закрили ¹⁵. Звісно, говорити через це про винятковість української учнівської молоді на тлі польської не варто. Але бажання конкурувати очевидне.

 

До речі, численні тодішні газетні матеріали засвідчують наявність змагання між представниками двох розсварених народів. Доходило подекуди до кумедних ситуацій. Подорожуючи Галичиною, відома польська журналістка Стефанія Боярська побувала у Ряшеві, де відвідала молочарську школу. Директор, пан Лічнеровський, під час екскурсії шкільньними приміщеннями звернув гості на гурт хлопців, які працювали в спеціальній формі, і тихенько спитав, чи вгадає вона, хто поміж них є «русином». Боярська, вже в наступній кімнаті, відповіла, що напевно той, що працював найзавзятіше który pracował tak żarliwie, że nawet gdyśmy weszli, nie oderwał oczu od pracy»). І не помилилася. А директор розповів, як колись митрополит Андрей Шептицький прислав до школи на практику шість хлопців. Вони, за словами Лічнеровського, були інтелігентними, відповідальними та працювали дуже завзято. А після них своїх учнів – також шістьох! – відправив католицький архиєпископ Юзеф Більчевський. Проте вони сприйняли практику як заслання і не виявляли до навчання та праці жодного інтересу. На завершення директор зізнався Боярській, що першою жінкою, яка навчалась у Ряшівській молочарні, теж були русинка ¹⁶.

 

 

Діяльність мостиського старости Августа Згоди можна в значній мірі розцінювати як вияв типового ставлення польської адміністрації до українців, їхніх товариств і спроб організувати своє громадсько-культурне життя. Надуманість звинувачень, підступи й інтриги, залякування й арешти уже на початку 1920-х років траплялися все частіше і не припинились у пізніший час. Постать старости Згоди не є екстраординарною, а навпаки – типовою, і віддзеркалює ставлення польських чиновників до українців. 

 

 

 

ПРИМІТКИ

 

¹ Діло. №8. від 09.09.1922. С. 4.

 

² Діло. №8. від 09.09.1922. С. 4.

 

³ Діло. №103 від 10.08.1923. С. 6.

 

⁴ Діло. №91. від 24.04.1924. С. 2. Стаття стосується справ у Тернопільському воєводстві, проте в цілому, і головно – в наведених пасажах, добре ілюструє ситуацію у Львівському воєводстві, зокрема, і на Мостищині.

 

⁵ Діло, №20 від 29.04.1923. С. 6.

 

⁶ Діло №62 від 20.03.1924. С. 3.

 

⁷ Діло. Львів, вівторок, 3 липня 1923. №72. Рік XLI. С. 4.

 

⁸ Колцьо В. Судова Вишня в роках 1905-1938 // Чавс П. У вирі життя та Мостищина і Судововишенщина / ред. В.Вереш. 1976. С. 316.

 

⁹ Діло. Неділя, 1 жовтня 1922. №24. Рік XL. С. 7. У числі 20-му «Діла», з посиланням на польське видання «Gazeta codzienna», подано, що у Судовій Вишні арештували двох українських студентів. Див.: Діло. Львів, второк, 26 вересня, 1922. № 20. Рік XL. С. 2.  

 

¹⁰ Чавс П. У вирі життя та Мостищина і Судововишенщина. 1976. С. 202.

 

¹¹ Колцьо В. Судова Вишня в роках 1905-1938... С. 316.

 

¹² Діло. Львів, неділя 1 жовтня 1922. №24. Рік XL. С. 3.

 

¹³ Колцьо В. Судова Вишня в роках 1905-1938... С. 316.

 

¹⁴ Дальша повінь арештів у Східній Галичині // Свобода. Український дневник. Рік ХХХ. Число 283. Середа, 6 грудня, 1922. Джерзи Ситі. С. 4. 

 

¹⁵ Колцьо В. Судова Вишня в роках 1905-1938... С. 316.

 

¹⁶ Bojarska S. Nasz dorobek kulturalny. Przewodnik dla osób pracujących społecznie lub przystępujących do pracy społecznej na wsi albo w mieście. Galicya. Warszawa [б. р.]. S. 129.

 

 

02.05.2017