Розкол демократії

В перспективі аналіз активності в інтернеті дозволить зрозуміти вашу політичну позицію навіть без електронного голосування

 

 

Все частіше ми бачимо, як у значущих державах льоси найважливіших голосувань вирішують одиниці відсотків. Спочатку був Brexit, потім вибори Трампа, цього року – референдум в Туреччині. Загалом у цей же ряд можна поставити і вибори у Франції. Так, ще буде другий тур, однак якщо в першому позасистемні радикали дістають понад 40% при дуже високій фреквенції – це привід замислитися. А вибір між Макроном а Ле Пен – зовсім не те, що вибір між Саркозі та Олландом.

 

Отже, з перевагою в кілька десятків тисяч голосів приймають фундаментальні рішення, які визначають вектор розвитку провідних держав на десятиріччя вперед. Але ж мікроскопічна перевага може бути забезпечена як маніпуляцією, так і просто настроєм у день голосування. Не дивно, що такі результати викликають бажання ще раз переголосувати. Адже зовсім не виключено, що буквально через пару місяців ці результати будуть іншими.

 

Тут виникає ціла купа проблем. Так, чи вважати все-таки рішення остаточним? Ось Тоні Блер вирішив повернутися в політику, бо вважає, що момент історичний. Значить, противники Brexit ще не здалися, тим більше, що сама процедура так і не розпочалась, а на носі дострокові вибори, які дозволять повернутися і до підсумків референдуму. Але так можна дійти до абсурду: виходити з ЄС, знову входити, знову виходити і далі по колу.

 

На Заході політики сприймалися швидше як тимчасові управлінці, годні лише підправити державний курс. Тепер же все відбувається навпаки. Трамп зайнятий викорчовуванням Обамової спадщини. І рано поки радіти тим, хто впевнений, що політична система не дасть йому цього зробити. І навіть якщо Трамп зазнає поразки, чотири роки можуть виявитися втраченими. Якщо корабель розвертати щокілька років, він рухатися вперед не буде.

 

За іронією долі, розкол країн почав проявлятися в той часовий період, коли технічний прогрес зробив доволі реалістичним ширше застосування прямої демократії, включаючи і референдуми. А в перспективі аналіз активності в інтернеті дозволить зрозуміти вашу політичну позицію навіть без електронного голосування. Але це не знімає проблеми, коли з принципових питань країна ділиться на два приблизно рівних табори, а ті, що ледь програли, неминуче вертатимуться до теми реваншу. Більше того, якраз технології будуть робити їх рішучішими. Бо референдуми стануть маловитратними. Однак жодну довгострокову політику в таких умовах не поведеш.

 

Складно сказати, який буде знайдено вихід. Поки що можна зробити кілька зварйованих припущень. Перше – що однодумці намагатимуться об'єднуватися на спільних територіях. Тобто такі розколи будуть стимулювати міґраційні процеси. А якщо вірити у віртуалізацію, то і переїжджати нікуди не доведеться – держава не буде прив'язаною до кордонів, з'явиться щось на кшталт віртуального громадянства. У будь-якому разі, вихід із таких розколів шукати доведеться.

 


Константин Симонов
Раскол демократии
Ведомости, 2.05.2017
Переклад О.Д.

02.05.2017