«Наше минуле було таким самим жорстоким, сумним, чарівним і захоплюючим, як і в будь-якої іншої країни. Воно пройшло у світі, де всі грали за тими самими правилами – чи за їх відсутності. Судити його персонажів, дивлячись на них очима сьогодення, несправедливо і помилково»
Шкільні підручники в Іспанії вже давно перетворилися на цікаву територію, де можна шукати те, що нас чекає. Чи те, що ми вже маємо. Поверховий оглядач дійшов би висновку, що все відповідає макіавеллівському плану якогось професора Моріарті, який поставив собі за мету зробити з нас – через одне покоління – країну пустоголових невігласів; але строго політично коректних. Та я не думаю, що існує якийсь план. Було б добре, якби ми його мали. Насправді йдеться про просту колективну і невблаганну пошесть, властиву таким країнам, як наша, де під час святкування Дня гордості йолопів ми всі не помістимося на вулиці.
Остання знахідка трапилася мені в підручнику для п’ятого класу початкової школи. Після потрійного запитання: Яку релігію сповідували Католицькі королі? Що сталося з євреями і мусульманами в ту епоху? Що являв собою суд інквізиції? (яке є абсолютно логічним і може згодитися добрим вчителям для корисної дискусії щодо ключових моментів – на добре і на зле – в історії Іспанії) під заголовком «Основи держави і права» фігурує інше подвійне запитання, що містить в собі трутизну: Чи думаєш ти, що Католицькі королі були толерантними? Що ти думаєш про те, що людей змушують сповідувати якусь релігію?
Відповідь на це глупство може бути лише одна: Католицькі королі не були ані трохи толерантними, примушувати людей сповідувати якусь релігію (як робили вони і їхні наступники) – погано. Поза усяким сумнівом. Сама форма постановки питання неминуче приводить до цієї простої відповіді, яка насправді не є аж такою простою. Звідси й небезпека такого питання. Його трутизна.
Звісно, якщо дивитися на них із сьогодення, Католицькі королі були цілком нетолерантними. То були жінка, королева Кастилії Ізабелла, і чоловік, король Арагону Фернандо (до речі, до складу Арагону входило графство Каталонія), шлюб яких з’єднав двох непересічних державних діячів, котрі, маючи політичну волю і бачення майбутнього, добилися єдності Іспанії, завоювавши мусульманське королівство Ґранада. Обоє були розумними і впливовими – найвпливовішими у свій час в Європі, – та, звісно, вони не були толерантними. Не могли такими бути, як не був жоден з їхніх сучасників: ні Папа Римський, ні королі Франції чи Англії, ні турецький султан – ніхто, хто мав владні повноваження. Толерантність, як ми її розуміємо нині, йшла врозріз із владою, націями, які починали встановлюватися – іспанська була однією з перших, – і війною та насильством, які були звичним інструментом стосунків між общинами, територіями, народами, державами і релігіями. Толерантність не допомогла би збудувати Іспанію, як і будь-яку іншу із нині відомих країн. І в XV столітті релігія була основоположною, коли потрібно було заснувати все це. Без релігійної єдності було неможливо укладати політичні союзи: релігійні війни, які залили кров’ю Європу і багато інших місць.
Ясна річ, що відповіддю є «ні». З нинішньої точки зору толерантними не були ні Католицькі королі, ні хрестоносці ще до них, ні Саладин, ні іспанські королівства, ні Аль-Мансур, не будуть такими згодом ні Карл V, ні Філіп ІІ, ні Лютер, ні Кальвін, ні Наполеон, ні Робесп’єр, ні Ленін – ніхто, хто прагнув зміцнити свою владу і здолати своїх ворогів. Ті, хто жив в Атапуерка, також не були толерантними. Історія людства створена з нетолерантностей (серед іншого). І приписувати цю рису королям, які є ключовими для Іспанії, не поміщаючи це питання в тогочасний реальний контекст, є попросту безвідповідально. Це означає скидати на наші завжди змучені історичні спини фальшиву відповідальність і згубні та дурнуваті комплекси.
Наше минуле було таким самим жорстоким, сумним, чарівним і захоплюючим, як і в будь-якої іншої країни. Воно пройшло у світі, де всі грали за тими самими правилами – чи за їх відсутності. Судити його персонажів, дивлячись на них очима сьогодення, несправедливо і помилково, особливо в Іспанії, яка більше живе з того, що почує, ніж з того, що прочитає. Застосовувати нинішній етичний погляд до тодішніх подій прислужиться лише для того, що молодь зненавидить історію, яка є ні кращою, ні гіршою, ніж в інших країн чи націй. Тож не плутаймо праведне з грішним. Запитаймо юного студента, чи неонацист, кривдник жінок чи джихадист є толерантними, і помістімо Католицьких королів у відповідний їм контекст. Обов’язком освітньої системи є добитися того, аби історія, минуле, пам’ять вивчали так, аби їх розуміти. А не для того, аби засудити нас через невігластво і глупство.
Arturo Pérez-Reverte
Intolerancia y otras idioteces
XLSemanal, 16.04.2017
http://www.xlsemanal.com/firmas/20170416/perez-reverte-intolerancia-y-otras-idioteces.html
Зреферувала Галина Грабовська