Львів, 25. цвітня 1917.
В півурядових коментарях до звістки про постанову скликати в маю парлямент і про звязанє наміру перевести важні правно-державні змiни неконституційною дорогою — виразно сказано, що мотивом сього рішеня є свідомість, що як найскорша і найповнїйша віднова парляментарного й конституційного житя в Австрії є монархії Габсбурґів і цїлому осередному союзови рівно неминуче потрібна, як некорисною була би дальша неконституційна господарка параґрафом 14 нм. Керманичі Монархії — за се їм належить ся повне признанє — в пору зрозуміли, що також Австрія не може стати поперек того весняного подуву горожанської й національної свободи, який повіяв над світом від Сходу і від Заходу.
Поміж тими, котрим сей великий зворот у світї цїлім і в Австрії з осібна дуже не на руку, стоять в першім рядї австрійські польські полїтики з польською пресою і з д-ром Бобжинським на чолї. Конституційний зворот в Австрії поставив їх перед конечністю розпращатись з пляном переведеня відокремленя Галичини на підставі §-у 14. Вони вже мали готовий проєктик, тай розмірковували вже тільки про нвйвідповіднїйший реченець оголошеня його, аж тут раптом такий несподїваний Strich durch die Rechnung! Наслїдком сього — попсовані гумори в цїлім польськім таборі, димісія Бобжинського, ремонстрації польських дневників і т. н. "Найсильнїйшим" арґументом, який виводить польська преса проти постанови відосланя справи відокремленя Галичини на парляментарну і конституційну дорогу, є огляд на "некорисний настрій", який ся постанова викличе, мовляв, у Королївстві Польськім.
Акція Поляків у сїй справі — коли вона в час не перепинить ся — найпростїйшою дорогою веде до розбитя парляменту, себто до унеможливленя віднови конституційного житя в Австрії — такої потрібної з огляду на міждержавне становище Монархії в сїй хвилї. Бо чейже нїхто в міродатних державних кругах не може сумнїватись, — а якби ще сумнївав ся, що оголошені вчора заяви Народного Комітету і У. П. Р. повинні розвіяти останню крихітку сумнїву! — то виконанє польських бажань (все одно, чи §14-им чи яким-небудь патентом) дало б українським послам моральну й полїтичну лєґітимацію не вязати ся нїякими оглядами нї скрупулами супроти парляменту як державної конечности сьогo часу. Що сї заяви означають, легко здогадати ся.
Поза сим представляє нам теперішня афера намаганого відокремлюваня Галичини ще деякий політично-педаґоґічний інтерес. Пп. Бобжинський і Білінський поховзнулись на тім самім актї 4. падолиста, на якім поховзнулась була тому кілька місяцїв тодїшна президія українського пярляментарного клюбу. Воєнні і заграничнї подїї, незалежні від волї української президії, спричинили акт 4. падолиста і — викликали відому крізу в українськім полїтичнім таборі. Знов-же незалежні від вoлї пп. Бобжинського і Білїнського воєнні і заграничні подїї стали тепер поперек дороги до здїйсненя акту 4. падолиста — і відси кріза в польськім таборі. Анальоґія майже іронічна! Але анальоґія не повна. Бо в польськім таборі зовсїм не заносить ся на споневірюванє доброго імени польських провідників за непровинену ними річ і не заносить ся на усуненє першорядних польських полїтичних сил і заступленє їх силами слабшими. Не позволяє Полякам робити таке їх вироблений полїтичний такт і їх розумінє економії в орудуваню силами полїтичними.
А як воно було — в нас?
