(Простір ковельської округи, її національний склад перед австрійсько-нїмецькою окупацією і тепер, статистичні дані 1911 р., теперішня перепись людности, Ковель, причини еміґрації на Схід. Шкільництво перед і по окупації. Національно-кооперативннй рух Ковельщини перед війною і т. ин.).
Ковельська округа перед війною була щодо простору така велика, як добрих пять полїтичних повітів західної Галичини. На сходї відмежовувала округу річка Стоход, на заходї Вижовка, а на півночі сягав повіт поза місцевости Кримно й Камінь-Каширський аж до лїнїї озер Припяти, що становили головний резервоар води для Днїпрово-Бузького каналу. На полудне відмежовувала лїнїя, потягнена від місцевости Олеськ — на південь Туринська аж до Стоходу. Сей простір обіймає 6.459.1 квадр. верстов, 672.822.9 десятин землї. На одну квадр. верству припадало 40.7 мешканцїв, а на одного мешканця припадало 2.56 десятин землї1).
Більша часть округи опинила ся під австрійською окупацією, а дуже мала частина, всього 1/9, під нїмецькою. Одначе теперішня округа щодо простору неменша від давньої, бо скільки на півночі відпало, стільки вдвоє або втроє прибуло з заходу. Західною границею теперішньої округи є ріка Буг, а не Вижовка. — В східній части Ковельщини тягнеть ся бойова лїнїя і та частина належить під управу оперуючої армії.
Щодо національного складу Ковельщина в 1911 р. представляла ся ось як:
Всеї людности було 262.7032): Українцїв 78.6%; Жидів 11.9%; Поляків 4.5%; Москалів 3.6%; Нїмцїв 0.9%; инших народностей 0.5%.
Сам Ковель мав усїх мешканцїв 23.912: Жидів 48%; Москалїв 27.3%; Українцїв 11.8%; Поляків 9.3%; инших народностей 3.6%.
У всїх головнїйших містах переважають Жиди, як не абсолютною, то релятивною більшістю. Тільки в городах Кремянцї (47% Україн.) і Овручі (42% Укр.). Українцї становлять релятивну більшість. У всїх инших стоять на другім (по Жидах), а в трьох городах (в тім числї й Ковелї) на третім місцї. — У всїх городах Волинї загалом: Жиди становлять 50.8%; Українцї 19.7%; Москалї 19%; Поляки 7.6%; инших народностей 2.9%.
Притім треба зазначити, що статистика по містам, як менї говорили місцеві Українцї, не відповідає дїйсности. Ковель по російській статистицї мав би числити 27.3% Москалїв (!). Під ту рубрику підтягнено всїх урядників, сурдутовцїв православної віри та весь залїзничий персонал. Як відомо, Ковель є одним з головних залїзничих узлів і на його двірцї зайняті маси урядників і робітництва, які в 90% рекрутують ся з місцевого елєменту. Урядників і робітників Українцїв було тут до 4000 і їх усїх затягнено як Москалїв3). А зрештою дрібна буржуазія, як всюди, так і тут "пнеть ся в пани" і як розговірну мову подає "русску", а не рідну. По моїм обчисленням на підставі певних даних ковельських Українцїв виходить, що Українцї в Ковелї становили 35%, а Москалїв не було більше нїж 5%, та й то самої бюрократії.
Ковельщина без города числила 233.791 мешк.: Українцїв 84.6%, Жидів 8.5%, Поляків 4.2%, Москалїв 1.4%, инших народностей 1.3%. Отже 15.4% неукраїнського елєменту в цїлій Ковельщинї.
В 1911 р. було на 1000 мешканцїв 40 уродин, 21 смерти, 10 чистого приросту. — Беручи під увагу норму приросту, Ковельщина в 1915 р. перед австрійсько-нїмецькою окупацією числила 286.355 мешканцїв.
Тепер розгляньмо, як стоїть справа нинї4): Всеї людности 73.357, Українцїв 42.776, Жидів 23.472, Поляків 7.109. В процентовім відпошенню є: Українцїв 58.3%, Жидів 31.9%, Поляків 9.8%. Ковель має всїх мешканців 13.981: Жидів 13.206, Поляків 390, Українцїв 385. В процентовім відпошенню: Жиди 94.5%, Поляки 2.8%, Українці 2.7%.
Перед самою евакуацією числив Ковель (приріст на 1000—16) 30.728 мешканцїв. Виїхало до Росії 16.747 душ, всї Москалї, більша частина Українцїв і Поляків — та найменший процент Жидів. Цїла Ковельщина під теперішню хвилю без города числить мешканцїв 59.376: Українцїв 42.391, Жидів 10.266, Поляків 6.719. В процентовім відношенню є: Українцїв 71.4%, Жидів 17.3%, Поляків 11.3%.
В порівнанню з передокупаційшою статистикою процент Українцїв в окрузї без города спав о 13.2%, Поляків зріс о 7.1%, а Жидів о 9.8%.
З уступаючими російськими військами опустило Ковельщину 212.998 душ. В тім числї всї Москалї, 2/3 Українцїв, велика частина Поляків і Жидів із міст та містечок. Правда, цїлу східну Ковельщипу евакуовано, мала частина знаходить ся під російськими військами, але те все може цифру 212.998 зменшити о 12.998 так, що, кругло кажучи, 200.000 Ковельцїв виїхало.
Причиною такої масової еміґрації були в першій мірі полохання людности російськими козаками, дальше приклад попів (всї крім одного виїхали), що з амбони завзивали людність до утечі, обіцянки ріжних "опікунів" селянського народу та гуртки галицьких утїкачів, що тими землями мандрували на схід. Та й те, що зостало ся, то завдяки скорому походови армій центральних держав, яка замкнула скоро дорогу мандрівки. В поодиноких селах зостали ся були тільки старенькі дїдусї та денеде заблукала ся загублена дитина. Аж з часом почала людність повертати до дому, всього в 1/4 частинї.
Український інтелїґентний елємент мав примус з боку уряду утїкати. З самого Ковеля мусїли виїхати всї залїзничники враз з родинами, яким давали удержаннє, всї процесори, урядники, підприємцї і т. д. Те саме було з польським елєментом. Таких, котрі могли зостати ся, себто незалежних людей, було мало, але й їх під претекстом воєнної служби забирано. Зрештою нїхто так дуже не відмовляв ся виїздити, бо всякі оповідання "очевидцїв" про "ґерманські" варварства могли навіть дуже здорово думаючу голову запаморочити. Про селянство яко півсвідомий елємент — годї й говорити, — тут у першій мірі відіграла ролю в таку заверюху властива психольоґія товпи.
Теперішня Ковельщина числить 209 місцевостей. З того знищених є 16, незамешкалих 13, а 5 пішло з димом. Разом відпадає 24 місцевости. Зостаєть ся 185, де можна подибати живу душу.
В цїлій окрузї є: мущин (від 14 лїт в гopу) 18.359, жінок 24.351, дїтей 30.647.
___________
Шкільництво перед окупацією стояло дуже низько.5) Грамотність в цїлій окрузї враз з городом виносила 13.2%. В самім Ковелї було 56% неграмотних, а по селах і містечках грамотність доходила всього до 10.6%.
Найбільше грамотних було серед чеських кольонїстів 67.1% (їх було в Ковельщинї 0.2%), найменше серед Українцїв, бо всього 8% грамотних. Москалїв було грамотних 51.3%, Поляків 32%, Жидів 27.1%.
Стан шкільництва в 1912/13 шкільнім роцї був такий: 1) мужеська ґімназія в Ковелї — учнів 503; 2) приватна жіноча ґімназія д. Пирогової6) в Ковелї — учнїв 320; 3) дяківська школа в Матїєві — учнїв 320; 4) двоклясова церковна школа в Сикунї — учнїв 64.
Всїх шкіл ріжного типу по селах і містечках під управою мінїстерства просвіти було 40. З того: 5) 4 двоклясових міського типу, де загалом побирало науку: а) 482 хлопцїв, б) 398 дївчат, разом 880 дїтей; 6) дво- й одноклясових початкових було 36, де вчилося: а) 1579 хлопцїв, б) 559 дївчат, разом 2138 дїтей; 7) число приватних шкіл було 19. З того 1 христіянська, а 18 жидівських. У всїх побирало науку: а) 88 хлопцїв (Жиди), б) 54 дївчат (христ.), разом 142 дїтей; 8) церковно-приходських шкіл в окрузї було 86. Побирало науку: а) 3868 хлопцїв, б) 623 дївчат, разом 4491 дїтей; 9) під управою церкви були в окрузї: І) двоклясова церковна школа — учнїв 74, II) дві двоклясівки сїльського типу, де побирало науку: а) 197 хлопцїв, б) 33 дївчат, разом 230 учнїв; 10) 12 домашніх приватних шкіл, де вчило ся: а) 250 хлопцїв, б) 25 дївчат, разом 275 учнїв.
Загальне число всїх дїтей, що побирало науку у всїх школах без ріжницї типу, було: а) 7305 хлопцїв, б) 2012 дївчат, разом 9317 учнїв7).
По полам переважали хлопцї, дївчата становили 21.6%.
Теперішнїй стан шкільництва дуже мізерний. Правда, порівнюючи стан шкільництва зперед кількох місяців і нинї, слїдно величезний поступ. В Ковельщинї є всїх шкіл 27. З того: українських 17, польських 8, жидівських 2.
Більше число українських шкіл і всї польські повстали недавно. В окрузї є більше місцевостей, де школи підготовані, та з недостачі учительських сил не можна розпочати шкільної науки, українських підготовавчих буде 4, польських 10.
В українських школах побирає науку поверх 1200 дїтей, з того хлопцї становлять 57%, дївчата 43%. Про новоповсталі польські й дві жидівські школи не можу багато сказати, бо не маю близших даних.
Менї нїяк не дивно, що місцевий селянин відпихав від себе чужу школу. Економічно жило ся йому добре, в полїтичне життє мало втручав ся, а в школї бачив інтерес щойно останнїми часами, коли зарібкова еміґрація навчила людність цїнити шкільну науку. Доволї цїкаве явище можна тепер зауважити.
В кождім селї, де є українська школа, а дїти підовчили ся дещо читати так, що можуть щось прочитати домашнїм, людність відносить ся прихильно й школу підпомагає. Повстаннє школи з початку було їм байдужною справою, а тепер першої ваги. З села до села розходять ся поголоски про корисність навчання в тих школах і люде з поблизьких місцевостей, де є школи, допоминають ся безнастанно основання таких шкіл у себе.
Як що орґанїзація українських шкіл піде дальше в такім темпі, як в останнїх часах, як що нїхто не підложить під ногу колоди, я певний, що ті школи запустять глибоко свої коріння серед української людности, яка зостала ся, так, що евентуальне пізнїйше повстаннє яких будь чужих нам шкіл на нашій землї — знайде голосний і рішучий протест тоїж таки людности.
Удержаннє тих шкіл коштує нашу суспільність мало. Оплачуєть ся всього одну учительську силу, бо всї инші побирають плату з каси окружної команди. Стрільцї-учителї не побирають нїякої плати.
Числа 17 українських, 8 польських, 2 жидівських шкіл на 185 заселених місцевостей Ковельщини рішучо замалі. Головно українські школи на 71.4% української людности не відповідають пропорції — 8 польських шкіл на 11.3% польського населення Ковельщини. Відповідні орґанїзатори, від яких залежить розвиток шкільництва, повинні показати, що народня освіта без ріжницї націй лежить їм дїйсно на серцї та що вони бачуть у школї не осередовище полїтичного життя, але розсадник просвіти серед населення.
Українське суспільство повинно пильнувати українського шкільництва на Волинї, а керманичі української полїтики — не повинні занедбати нїякої нагоди, де можна-б виєднати які будь полекші для розвитку шкільництва з боку рішаючих чинників.
________
Про початки національно-кооперативного руху Ковельщини не можу багато сказати. Матеріялів удало ся призбирати небагато, але на підставі того, що призбирано, можна дечим цїкавим подїлити ся з ширшою громадою. Найбільше цінні інформації дали менї місцеві люде, що ранїйше працювали в кооперативах Ковельщини8) та яким удало ся оминути примусову евакуацію.
Лєґальних українських полїтично-національннх орґанїзацій в Ковельщинї, як на цїлій російській Українї, не було. Були тільки гуртки свідомих Українцїв, які нераз сходили ся тайно, щоб обговорити свої справи. Зате в останніх лїтах почав ся в Ковельщинї економічно-кооперативпий рух, що нїс зі собою в парі й національну свідомість.
Гуртова справа на Полїсю стара, як божий світ. Вже сама природа спонукує Полїщука до того, що всяку роботу виконує він громадою-толокою. Чи то прийдеть ся косовиця, чи складаннє сїна в стоги, чи перевіз його до дому, все те відбуваєть ся толокою. Але орґанїзувати ся в товариства на статутах почав Полїщук недавно, бо в другій половинї першого десятилїття XX віку.
До орґанїзації в кооперативи причинив ся в першій мірі бурливий 1905 р. Правда, не було тут нїяких аґрарних розрухів, але все-таки, уживу вислову московського поета Пушкіна "… й полїська Україна глухо хвилювалась"... Відгомін подїй 1905 р. в російській державі відбив ся і в Ковельщинї. Прийшли часи виборів до першої Думи, селянство зрозуміло зміну свого становища в державі та, незадоволене з режіму, чекало тільки хвилї чи радше гасла до орґанїзації.
Такий стан річи використали в першій мірі почаївські ченцї, що мали змогу бути в безпосереднім контактї з широкими селянськими масами. Ті ченцї кинули голосний клич: гуртувати ся в "Союзъ русского народа", який за цїль поставив визволеннє населення з економічного визискування Жидів і польських великоземельних власників. Жидівський елємент не так дуже доскулював Ковельцям, але зате польські маґнати давали ся таки добре в знаки. Всї ті маґнати все та всюди виступали солїдарно — одною лавою проти селянства.
Як відомо, в північній, північно-східній і нівнічно-західній Ковельщинї — землї під управу збіжа є мало. Тут населеннє займало ся більше випасом і годівлею худоби. Мешканцї центра округи мандрували нераз 50—60 верстов в околицї багнистої Припяти, щоб придбати для худоби сїна. Тут робили вони гуртовно сїнокоси за половину, а тимчасом вдома пан і за четвертину нерадо віддавав. Так напр. оповідають, що село Велика Глуша враз з дооколичними селами роїло ся лїтом від чужих людей.
В полудневій Ковельщинї, яких 100—120 верстов від приток Припяти, селянин був примушений здати ся на ласку й неласку пана. В Туринщинї, на південь Ковеля, віддавав граф-власник сїнокоси за 4 копицю та й до того зобовязував селянство до багато инших підробітків у своїх землях. Російське правительство брало тих панів в оборону. Нераз бувало трава гнила на пнї на панських лугах, коли селянська худоба не мала що їсти. Дїдичі невсе знаходили такі дешеві робочі руки на таких умовах працї. Тодї звичайно використовували положеннє Жиди, що за позички гроша селянам лупили порядний лихварський процент (Російський уряд карав лихварство). — Коли в останнім десятилїттю виринула була думка осушити полїські болота, польські дїдичі руками й ногами гальмували сей проєкт. Вони зрозуміли, що осушивши полїські болота, мешканцї мали-б змогу виживити ся з власного поля, а дїдичам недостало б тодї дешевих робочих рук.
Розваживши вище сказане, не здивуємо ся, що почаївські гасла прийняли Ковельцї дуже радо. Особливо в південній частинї округи почали зявляти ся, немов гриби по дощі, споживчі крамницї, звані попами: "Союзні Лавки". Але протягом другого року істнування крамниць — виявили почаївські ченцї цїлковите банкруцтво. Їхнї крамницї почали падати одна по другій. Причина сього наглого упадку була та, що Полїщук усе потрібне йому до життя видобуває з землї чи скотарства, та й коли потреба було йому обміняти свій продукт за фабричний, робив він дорогою безпосереднього обміну. "Союзні Лавки" не передбачили сього, — вони продавали продукти тільки за готівку, тому й не диво, що не могли видержати конкуренції Жида-крамаря, який звернув на се бачну увагу та вмів се гаразд використати. Другою причиною упадку було те, що управу спілок взяло в свої руки виключно попівство, а для самодїяльности широких селянських мас не було тут місця.
Кращого дорогою пішли кредитові товариства. Тут у першій мірі взяли ся до дїла фахові люде, з аґрономічною освітою, які саме ті кредитові кооперативи оперли на співдїланню широких мас. Кредитові товариства появили ся з кінцем 1908 р. й за короткий час (до окупації) виказали неабияку економічну силу!
Першу кооперативу типу Райфайзена основано з кінцем 1908 р. в селї Нуйно — заходом вищого урядника державнoгo банку Хроневича, який спонукав до сього місцевого попа. Рівночасно повстала такаж кооператива в селї Булька Радошинська (на південь Ковеля) заходом попа, якого селяне в другім роцї істнування усунули з проводу, а взяли дїло в свої руки. І ось з початком сїчня 1913 р. бачимо в Ковельщинї п’ять, а в 1915 р. пятьнадцять кредитових стоваришень типу Райфайзена. (Вони були в отсих місцевостях: Ковель, Матїїв, Уховецьк, Любовень, Камінь-Каширський, Нуйно, Доротище, Мільцї, Вільшана, Мельниця, Вулька Радошинська, Радошин, Ратно й ще двох місцевостях). Отже з початком 1915 р., як я сказав, було в Ковельщинї 15 кредитових кооператив. — 10 було в стадії розвитку, крім того істнувала одна молочарська спілка для виробу масла, зорґанїзовано шевську мануфактуру в Матїєві, а також в стадії розвитку находили ся дві промислово-продукційні кооперативи.
Всї ті товариства розвивали ся напричуд гарно, — так, що, слїдячи їх розвиток, міг би багато навчити ся галицький Українець. Під рукою є у мене звідомленнє "першого ковельського позичкового товариства".9)
Товариство основане 3 мая 1908 р. заходом місцевих Українцїв. Товариство обслугувало виключно хлїборобське населеннє Ковеля і 15 сїл з околицї. За 1914 р. мало товариство оборотового капіталу на суму 893.849.40 рублїв. Чистий капітал товариства з днем 1 сїчня 1915 р. досягав 155.778.03 рублїв. Була се чисто українська кооператива, як і всї инші в повітї.
Судячи по дїяльности ковельського товариства, справа була на добрім шляху. Свої зайві гроші вкладало ковельське товариство в сусїднїх повітах і у Володимир-Волинщинї. По звідомленню з 1914 р. мало ковельське товариство в сусїднїх кооперативах вкладок на суму 55.562.58 рублїв, отже 1/3 часть всього капіталу. Як бачимо, темний Полїщук дав собі раду зі злиднями, вкладав зайвий гріш там, де відчувалося його найбільшу потребу.
У великій мірі спричинило ту орґанїзацію ковельське земство. Побіч широкої аґітації земського персоналу виходив на Волинї земський орґан на московській мові, де в формі діяльоґів лунало наше рідне слово. В тім орґанї знаходимо 4 імена авторів-дописувачів, що в кождій своїй статї уживали більше української нїж московської мови.
Так напр. 31 число за 1913 р. тієї часописї10) містить статю д. Денисенка під московським заголовком: "Объ обработовкѣ почвы" (для Полѣсья)11). В цїлій тій статї є всього 47 московських і 1105 українських слів, писаних фонетичною правописю. Змістом статя дуже цікава. Там у формі діяльоґів представлено наукову річ дуже популярним способом. Виложено там про царство бактерій в землї, про їх вплив на родючість землї і т. д. Подібної статї, як говорили менї фахові люде, не знайшли вони в двох річниках часописї "Господарська Часопись".
До популяризації кооперативних ідей у великий мірі причинювала ся часопись "Український Аґроном", який видавало київське кооперативне товариство та в спілцї з ковельським земством розповсюднювало орґан по окрузї.
В парі з тим економічним рухом ішов і національний. Земство й Українцї-дїячі звертали головну увагу на аґрікультуру Полїщука, чого подостає в Галичинї.
Помагаючи темному Полїщукови здобути собі освіту, може галицький Українець в дечім, особливо у вище сказанім, навчити ся і від нього.
_______________________________________________________
1) Статистичні дані з 1911 р. волинського ґубернського земства. Користую ся книжкою п. з. "Календарь и записная книжка для коррсепондентовъ статистическаго бюро Волынскаго губернскаго земства". Житомѣр, 1913. Книжку зредаґували: К. Ващенко, Е. Квашевський і Малимонов. Цїкава те й тим, що автори радять селянству читати книжки по кооперації й господарству в українській мові.
2) Там же стор. 146—150.
3) Поляки не могли тут по приписам дирекції південних залїзниць перевищати 6% всього персоналу.
4) Користую ся військовою статистикою з 1916 р. Проценти й доповнення на підставі власних спостережень.
5) "Грамотность населенія Волынской губерніи", стор. 150—152.
6) Жінка ковельського лїкаря, уроженця Чернигівщини, свідомого Українця, що в останній час перед окупацією був посадником міста.
7) "Списокъ учебныхъ заведеній Волынской губ. за 1912 годъ."
8) Кажу працювали, бо всї кооперативи з приказу російського уряду евакуовано за Днїпро.
9) "Первое Ковельское Ссудо-Сберегательное Товарищестко". Ковель 1914 г. Стор. 1—16.
10) "Извѣстія волынскаго губернскаго земства", Nr.31, Житомиръ, 12 сентября 1913 г.
11) Тамже сторона 23—25, ту статю пересилаю на доказ Хв. Редакції.
[Вістник Союза визволення України]
22.04.1917