Не така Гаага

У середу, 19 квітня, Міжнародний суд ООН оголосив рішення про тимчасові заходи у справі за позовом України проти Росії. Судова інстанція лише частково задовольнила вимоги офіційного Києва, погодившись із частиною клопотань України, висловлених за Конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації («кримський епізод»), і залишивши осторонь вимоги за Конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму («донбаський епізод»).

 

Рішення Міжнародного суду кинуло членів фракцій «зради» і «перемоги» у новий гарячий диспут: в Україні панує думка, що інстанція, котру називають «судом в Гаазі», мала би виносити рішення зовсім іншої категоричності щодо Росії. А відтак для того, щоб оцінити ухвалу, пасувало би розібратися: що взагалі Україна могла отримати від суду на цьому етапі?

 

 

Міжнародний суд ООН не приймає вироків про ув’язнення «путіних» і «шойґу». Цей суд не слід плутати із Міжнародним кримінальним судом чи спеціально створеним трибуналом, як Печерський суд не слід плутати із печерним судом (хоча тут, може, і ближче). До того ж, процес перебуває не на фінальній, а на початковій стадії. Рішення, ухвалене для забезпечення позову, не є остаточним вердиктом – як арешт підозрюваного не є ув’язненням, а «заморожування» рахунків не є конфіскацією грошей.

 

Справа за позовом України проти Росії допіру входить у посутню фазу, а тимчасові заходи були вжиті Гаагою для того, щоби припинити евентуальні порушення, котрі є предметом судової перепалки.

 

3:1

 

Отже, Міжнародний суд підтримав ключові клопотання України за Конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, наклавши на Росію зобов’язання утриматися від продовження або накладення нових обмежень щодо права кримськотатарської спільноти зберігати свої представницькі інституції, зокрема Меджлісу кримськотатарського народу (ухвалено 13 голосами проти 3); закликав забезпечити доступність освіти у Криму українською мовою (одноголосно).

 

Коментуючи ухвалу, юрист-міжнародник Микола Гнатовський звертає увагу на те, що приписи суду є дуже чіткими й конкретними. У 2008 році, коли Грузія зверталася до суду через події у Південній Осетії, рішення суддів було значно абстрактнішим, та й стосувалося двох сторін. У цьому випадку Гаага недвозначно вказує на метод відновлення прав кримськотатарської спільноти – припинення переслідування Меджлісу. Показово, що суд покликався на доповідь міжнародних спостерігачів, котрі зазначили, що жоден із «маріонеткових» кримськотатарських органів не є ані репрезентативним, ані леґітимним. Ідеться саме про заборонений Москвою Меджліс.

 

Водночас суд ООН не вважав доцільним накласти на Росію обмеження, запропоновані Україною в «терористичному» епізоді справи. Серед основних вимог офіційного Києва було: припинення будь-якої підтримки (постачання грошей, озброєнь, людських сил) бойовиків «Д/ЛНР», вицофування російських озброєнь із України, встановлення контролю за кордоном. Згідно з оцінкою суду, докази, котрі мали свідчити, що в діях Росії був умисел на скоєння саме терористичних актів, не є переконливими.

 

Незважаючи на те, що суд відмовився запроваджувати «антитерористичні» запобіжні заходи, Гаага попередньо визнала власну юрисдикцію (prima facie) у справі за Конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму. Далі цей позов розглядатиметься вже по суті, на зовсім іншому рівні доказів та аргументації. «В України є достатньо розуміння, які саме докази ми будемо представляти на стадії слухань по суті», – запевнила заступниця міністра закордонних справ України Олена Зеркаль, очільниця української делегації у суді.

 

 Олена Зеркаль у Гаазі

 

Міжнародний суд також зобов’язав обидві сторони процесу утримуватися від дій, котрі погіршували б або розширювали предмет суперечки або ускладнювали його розв’язання. Судді також вказали, що очікують від України та Росії виконання мінських домовленостей.

 

Український дипломат Дмитро Кулеба, коментуючи новини з суду ООН, відверто зізнався, що не очікував підтвердження prima facie щодо підтримки Росією «донбаського» тероризму. На думку голови представництва України в Раді Європи, офіційний Київ здобув у суді проміжну перемогу – 3:1. «Три на нашу користь – це визнання судом юрисдикції prima facie за Конвенцією щодо тероризму і юрисдикції за Конвенцією щодо дискримінації та тимчасові заходи за останньою конвенцією, а один на користь Росії – це відсутність тимчасових заходів за першою конвенцією», – прокоментував Дмитро.

 

Чому так важко з «тероризмом»?

 

Зі слів Дмитра Кулеби, Міжнародний суд уперше у своїй історії визнав свою юрисдикцію за Конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму. Саме з причини відсутності подібної практики дипломат побоювався відмови Гааги. «Міжнародний суд традиційно не ризикує там, де може не ризикувати. Тому суд мене приємно здивував», – прокоментував Дмитро.

 

Українські дипломати визнають, що держава обрала складну процедуру покарання Росії. Водночас вони наголошують: у механізмах Міжнародного суду конвенція є єдиним способом притягнути Росію до відповідальності за агресію проти України. Власне, сама агресія не є предметом позову до Гааги – а лише «конвенційні», осудні епізоди агресії.

 

Слід зауважити, що три роки українсько-російської гібридної війни (котра в нормотворчій українській базі подається як «антитерористична операція») викривили сприйняття поняття «тероризму». Узагальнено «тероризмом» називають будь-яку мілітарну активність проросійських сил, котра спричинила людські жертви або руйнування інфраструктури. У міжнародному праві поняття «тероризму» тлумачиться вужче. А у випадку з Конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму слід довести не лише факт скоєння терористичного акту, а й обґрунтувати мотив злочину.

 

Україна оформила в позові кілька епізодів, котрі вважає терактами: збиття літака малайзійських авіаліній рейсу MH17 17 липня 2014 року, обстріли житлових районів Маріуполя 24 січня 2015 року та Краматорська – 10 лютого 2015 року, обстріл «Градами» пасажирського автобуса неподалік Волновахи 13 січня 2015 року, вибух під час «маршу єдності» на річницю завершення Революції гідності 22 лютого 2015 року в Харкові. Суд потрактував ці події як брутальні злочини, але не зафіксував критеріїв, котрі дозволили б запідозрити Росію у фінансуванні зазначених терактів.

 

«Суд зазначає, що події, на котрі покликається Україна, спричинили загибель і травмування великого числа мирних мешканців. Однак для того, щоб визначити, чи ті права, для котрих Україна шукає захисту, є правдивими для застосування, слід з’ясувати, чи є достатні підстави вважати, що інші елементи 2-ої статті [конвенції], як намір та усвідомлення і фактор мети, є наявними. Суд дотримується думки: на цьому етапі розгляду справи Україна не надала доказів, які дають обґрунтовані підстави вважати правдоподібним, що ці елементи наявні. Відтак він висновує, що умови, необхідні для встановлення тимчасових заходів для забезпечення прав, до котрих покликається Україна на підставі ICSFT (Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, – Z), не належні», – йдеться у повідомленні суду.

 

Безвідповідальні відповідачі

 

Нагадаємо, що на стадії усних дебатів у Гаазі російські правники відвели значну увагу не лише запереченню українських аргументів про постачання зброї на Донбас, а й обстоюванням думки, що потенційний дилер не відповідальний за скоєння злочинів комбатантами. Найбільш промовистим прикладом є справа про збиття «Боїнга»: захисники Росії пропонують зацікавленим особам довести, що «фінансист» замовляв розстріл саме цивільного (намір, усвідомлення і фактор мети) літака.

 

Українські дипломати і правоохоронці муситимуть довести, що Росія не просто ввозила озброєння до України й спонсорувала проросійські рухи, а й була причетною до планування терактів.

 

Перспективи

 

Українські офіційні особи прогнозують, що розгляд справи у Гаазі розтягнеться на пару років.

 

Суд може отримати додаткові підтвердження несумлінності Росії, якщо вона відмовиться виконувати оголошені приписи: відновити у правах Меджліс, надати дозвіл на навчання українською мовою.

 

Водночас слід мати на увазі, що статут ООН не передбачає ефективного механізму контролю за виконанням рішень Міжнародного суду. Згідно зі статутом, «у випадку, якщо якась сторона у справі не виконає зобов’язання, покладеного на неї судом, інша сторона може звернутися в Раду безпеки [ООН], котра може, якщо вважатиме потрібним, зробити рекомендації або ухвалити рішення про вжиття заходів для приведення рішення в силу». Нагадаємо, що Росія має в Радбезі ООН право вето.

 

ІСТОРІЯ ПОЗОВУ

 

  

 

Україна подала позов до Міжнародного суду ООН проти Росії 16 січня 2017 року. Мета – притягнути РФ до відповідальності за вчинення актів тероризму і дискримінації протягом агресії проти України. Повна назва позову – Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation).

 

Згідно з правилами ООН, справи щодо порушення конвенцій, ратифікованих і країною-позивачем, і відповідачем, розглядається судом обов'язково. У більшості випадків країна-відповідач має надавати згоду на те, щоби суд узявся за позов. Україна обрала дві конвенції, котрі дозволяють залучити Росію до судового процесу без потреби в її згоді.

 

Зі слів генерального прокурора Юрія Луценка, позов налічує 800 томів матеріалів, з них 300 томів під грифом «таємно» і «цілком таємно». Частину документів Україна розсекретила, аби довести, що офіційний Київ вчиняв спроби досудового владнання викладених у позові проблем.

 

Українську делегацію в суді очолила заступник міністра закордонних справ Олена Зеркаль. Також до складу делегації ввійшли директор департаменту Європейського Союзу МЗС Всеволод Ченцов, заступник генерального прокурора Євгеній Єнін, керівник головного департаменту зовнішньої політики та європейської інтеграції Адміністрації президента Ігор Жовква, керівник секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Богдан Крикливенко та начальник апарату голови Служби безпеки України Олександр Ткачук, юристи.

 

6 березня 2017 року розпочалися слухання про застосування запобіжних заходів.

 

За Конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму Україна вимагала від Росії:

– встановлення належного контролю за кордоном для унеможливлення підтримки тероризму, зокрема через постачання озброєнь із території РФ до України;

– припинення й запобігання постачання з території Росії грошей, зброї, транспортних засобів, обладнання, тренувального персоналу або груп, залучених до терористичних актів проти цивільних осіб в Україні, або осіб, котрі Росія в майбутньому може використати для терактів, зокрема «ДНР», «ЛНР», «Харківських партизанів»;

– вжити заходів, аби групи, котрі раніше отримували гроші, зброю, обладнання тощо, припинили здійснювати теракти в Україні.

 

За Конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації Україна вимагала:

– припинити акції дискримінації осіб, груп осіб та інституцій на території, що потрапила під її фактичний контроль;

– припинити політичні та культурні репресії проти кримських татар, зокрема відновити діяльність Меджлісу;

– вжити всіх заходів, аби припинилося зникнення кримських татар, а також розслідувати попередні випадки кіднепінґу;

– припинити політичні та культурні репресії проти українців, зокрема зняти обмеження на навчання українською мовою, поважати мовні та освітні права української спільноти.

 

Основні аргументи, котрі вжила Росія для зневаження українського позову: у 2014 році відбувся переворот, що спричинив громадянську війну; тероризм неможливий під час воєнних дій (теракти – це війна); українська армія обстрілює мирні міста; бойовики дістають озброєння з запасів у шахтах; оператори «Бука» не мали на меті вцілити у пасажирський рейс з замислом вчинення теракту.

 

 

КОМЕНТАРІ

 

Заступник міністра закордонних справ

Олена ЗЕРКАЛЬ:

 

 

– Рішення Суду є важливим для міжнародного права, яке доводить свою дієвість у відновленні справедливості у світі. Ми цінуємо зваженість суддів Міжнародного суду ООН, які винесли це рішення.
Це рішення визнало серйозність ситуації, до якої приводять дії Російської Федерації, і що громадяни України потребують захисту. Це стосується як Криму, так і Донбасу, про що суд чітко зазначив.
Шкода, що Міжнародний суд ООН не вважає доцільним застосування тимчасових заходів також по відношенню до дій Російської Федерації на сході України.

Попри це, рішення Суду щодо застосування Конвенції про протидію фінансуванню тероризму є позитивним […]

– З огляду на те, що це перше рішення Суду щодо цієї Конвенції, – ми маємо дуже конструктивний підхід Суду;

– Суд визнав логіку України у підходах до застосування Конвенції щодо протидії фінансуванню тероризму;

– В України є достатньо розуміння, які саме докази ми будемо представляти на стадії слухань по суті.

 

До того ж, Суд повернувся до питання подій на Сході з власної ініціативи. У пункті 104 рішення Суд визначив, що очікує від сторін роботи над повним виконанням мінського пакету заходів. (Підкреслюємо, що навіть у цьому питанні Суд використав логіку України щодо сумісності судового процесу і мінського процесу).

 

Ми очікуємо, що Російська Федерація невідкладно і повною мірою виконуватиме рішення Суду та припинить порушення міжнародного права у відношенні до України.

 

Ми закликаємо всю міжнародну спільноту надзвичайно ретельно стежити за виконанням Росією рішення цього Суду та притягати Росію за відповідальність за кожен факт порушення цього рішення.

 

Ми продовжуємо ретельно готуватися до слухань по суті, аби остаточно довести свідоме і зухвале порушення Російською Федерацією норм міжнародного права.

 

Голова представництва України у Раді Європи

Дмитро КУЛЕБА:

 

 

– Для будь-якого аналізу слід розуміти ключові інтереси сторін, з якими вони вступають у гру.

 

На даному етапі інтерес Росії був у тому, щоб суд не брав до розгляду позов України. Але суд визнав наявність у нього юрисдикції prima facie за обома Конвенціями, що стали предметом позову. Особисто я не вірив, що суд визнає юрисдикцію за Конвенцією щодо фінансування тероризму, тому що це було б вперше в історії і відкривало для суду "скриньку Пандори". А Міжнародний суд традиційно не ризикує там, де може не ризикувати. Тому суд мене приємно здивував.

 

Інтерес України був в тому, щоб юрисдикція була встановлена, і проти Росії були вжиті тимчасові заходи. Стосовно юрисдикції ми перемогли. Щодо Конвенції про тероризм заходи не встановлені і, до того ж, суд відверто натякнув, що всім треба виконувати мінські домовленості. Щодо Конвенції про расову дискримінацію суд встановив тимчасові заходи. Не всі, які ми просили, але встановив. Утім, відсутність тимчасового заходу не означає автоматично відсутність порушення.

 

Ми втягуємося у судовий процес – і це головний політико-юридичний результат. Грубо кажучи, вийшли з групи у плей-оф. Далі буде запекла боротьба на кожному клаптику поля […].

 

Особисто я вважаю, що наші шанси в суді за Конвенцією проти расової дискримінації вищі, ніж за Конвенцією щодо фінансування тероризму. Але сам факт судового процесу принципово важливий, тому що все це пазли, які зрештою складуться в юридичну відповідальність Росії. А саме цього вони ох як не хочуть.

 

У сухому залишку, на цьому етапі з рахунком 3:1 перемогла Україна, де 3 на нашу користь – це визнання судом юрисдикції prima facie за Конвенцією щодо тероризму і юрисдикції за Конвенцією щодо дискримінації та тимчасові заходи за останньою конвенцією, а 1 на користь Росії – це відсутність тимчасових заходів за першою конвенцією.

 

 

Дипломат

Андрій ПАСІЧНИК:

 

 

– Україна є на цей час ЄДИНОЮ державою у світі, яка спромоглася змусити РФ відповідати за свої діяння, при чому не в стилі «в глаза мнє сматрі», а рівним голосом і без зайвих емоцій. І перемогла, хоч і не з розгромним рахунком. […]

 

Що далі? Суд ухвалить процесуальний графік – хто, коли і що подає, коли відбуватимуться наступні засідання. На найближчі років півтора-два усні слухання завершені, настає стадія подачі письмових документів. Хронологічно, Україні дадуть 8-10 місяців на подачу свого меморандуму (так називається позовна заява). Швидше за все, РФ висуне заперечення щодо юрисдикції, що спричинить ще одну попередню стадію процесу – розгляд і вирішення питання, чи існує спір, чи спір стосується конвенцій, і чи сторони виконали всі необхідні досудові процедури. Саме на цій стадії завершилася справа за позовом Грузії проти РФ. Сьогодні, як і у справі Грузії, суд встановив, що на перший погляд (prima facie) можна дати позитивну відповідь на всі три запитання. Але детальний розгляд цього питання ще попереду.

 

Фактично, як за лаштунками суду, так і між юридичними командами сторін відбувається битва за кожну літеру і кожен розділовий знак. Тому keep calm, адже правда сильніша за зброю.

 

21.04.2017