Ґмінд, 12 цвітня 1917.
Табор українських виселенцїв в Ґміндї в Низшій Австрії, се велике українське місто на чужинї. В ньому до 30 тисяч мешканцїв. Жаль тільки, що ті мешканцї трохи за пізно взяли ся до орґанїзації свого громадянського житя.
Тепер має табор свою низшу ґімназію (перед тим була та ґімназія в Кірхберзї). Вона покищо в гостинї в двоповерховім будинку нїмецької народної школи (10 мінут ходу поза табором в Unіer Wieland). Там є і ґімназіяльний курс.
Ученики мешкають в таборі в двох ґімназіяльних бурсах. Директора ґімназії заступає о. д-р Н. Конрад, катихит в Тернополи, а учителюють пп. Омелян Бачинський, Міськевич, Ростислав Заклинський, Чичка і Слободяник.
При головній вулицї табору велика народна школа. Має 56 кляс і до 30 учительских сил; веде її добрий народний робітник, директор Гарматій. Там є і перший рік учительського семинара з 30 учениками, веде його учитель п. Коваль.
Під лїсом в найздоровійшій частинї табору 8 бараків дївочого і хлопячого захисту. З того 2 ґімназіяльнї, 1 ремісничий і 5 школів з народних шкіл. Ґімназіяльну бурсу веде п. Слободяник, инші директор Іван Боберський.
Просвітну роботу взяла в свої руки головна читальня "Просвіта" (має велику театральну салю з просценою орхестри) зі своїми філїями, 6-ома секційними читальнями. Ось ті читальнї: Читальня ім. Івана Котляревського, ґр. Андрія Шептицького, Тараса Шевченка, Бориса Грінченка, Юрія Федьковича та Івана Франка.
Читальня ім. Франка має свою крамницю, маленьку книгарню та розпродажу ґазет, а читальні Федьковича, Шептицького та Шевченка закладають велику народну чайню. Читальня Грінченка має у себе волинську школу.
Є тут і жіноче Товариство "Самаританська Поміч"*), що опікуєть ся хорими по шпиталях. Відвідують хорах, приносять ґазети, книжки, а дїтям медівники, цукорки. Головою є студентка медицини п. Шматерівна.
Дуже рухливий є "Драматично-співацько-музичний кружок". Устроює вокально-орхестральні концерти, драматичні вистави, недавно тому виставив "Наталку Полтавку". Орхестра має двайцять кілька членів; диріґент інжинїр Фірзін. Голова кружка студент медицини Кокодинський.
Учителї зорґанїзували знов віддїл "Взаїмної помочи учителїв Галичини і Буковини". Мають своє видавництво, головною його цїлю дати добру дїточу лїтературу. Від І. мая видавати-муть свій орґан "Українська Народна Школа".
За старанєм о. Короля, пароха табору, pішив ся "Краєвий кредитовий Союз" отворити тут свою філїю, яка на днях має почати свою дїяльність. Річ незвичайно важна для тутешних виселенцїв. Тисячі гроша виселенцїв пропало тільки тому, що скорше не постарали ся тутешні громадяни о свою касу.
Три поважні фонди є вже в таборі.
Перший, cе фонд збігцїв, товариство, що складаєть ся з Нїмцїв і Українцїв. Повстало воно ще в 1915 р., на жаль до грудня 1916 р. не давало знаку житя. Тепер відновлене, може в дечому помогти виселенцям. Має тепер до 30.000 К маєтку, який в разї розвязаня табору переходить на тутешне тов. "Просвіта", зглядно на 5-сотиковий фонд.
Другий, се фонд "вдів та сиріт" по українських стрільцях. Зібрав його д-р Маковський, начальник бюра посередництва працї в таборі, з датків людий, що ішли на роботи. Фонд виносить щось 15 тисяч кор., в зарядї сего товариства є д-р Кость Левицький, д-р К. Трильовський і д-р В. Маковський.
Третий, се 5-сотиковий фонд "ґміндський захист українських дїтий", сердечний дар самих нещасних виселенцїв свому зруйнованому краєви. А повстав він так: з початком 1916 р. зарядило мінїстерство справ внутрішних, щоби виселенцям в таборі нездібним до працї виплачувано по 5 coт. денно. Виселенцї в ґміндськім таборі рішили сих пять сотиків не брати, але призначили їх на вихованє українських дїтий, як вернуть до краю. І так повстав фонд, що має сегодня триста тисяч корон готівки.
Всїми справами орудує поки що орґянїзаційний комітет, який випрацював вже статут ceгo будучого товариства в Галичинї п. н. "Ґміндський захист українських дїтий" і висилає їх тепер до затвердженя властям.
Голова орґанїзаційного комітету — провідник української громади д-р Іван Ціпановський, почестні президенти — комісарі табору д-р Бухнер і д-р Білинський.
Вечером приїхав я до Ґмінду і пішов ceйчас перейтись по таборі. В школї була власне проби селянського хору. Зорґанїзував його перед двома місяцями професор Омелян Бачинський. Тутешна співацька громада чомусь не вірила в можливість зорґанїзованя такого хору. Тепер власне приготовлюєть ся селянський хор до першого виступу на великім концертї Тараса Шевченка, що відбудеть ся тут дня 29. цвітня. На ньому має говорити д-р Кость Левицький, співати п. Носалевич, тепер в театрі в Празї, і грати п. Бережницький, тепер у Віднї.
По дорозї вступив я до секційної читальнї iм. ґр. Андрія Шептицького. Там засїданє видїлу під проводом голови читальнї учителя п. Зазуляка в справі "хрестин" читальнї. Всї майже секційні чительнї вже малими концертами похрестили свої читальнї, отже чит. Т. Шeвченка концертом Шевченка, чит. Ів. Франка концертом Франка і т. д. — тепер черга на ту читальню. Порішено приготовити ті хрестини на евентуальний приїзд митрополита до Відня, а може і Ґмінду.
Спішу ся, бо в великій театральній салї читальнї "Просвіти" заповіджені збори в справі революції в Росії.
Саля битком набита, а громади людий ще на дворі. Реферують пп. Сандул, Шумей, о. Шуль. Нарід слухає з запертим віддихом, по промовах гучні оплески. Люди так захоплені, що забули на ту хвилину про свої щоденні болї та злиднї...
Збори покінчені, а вже в малій побічній салї починаєть cя проба інтелїґентського хору, також проба до концерту Шевченка. Bеде його Воропчак, дуже музикальна, тільки може троха нервова людина, але кажуть, що диріґенти мусять такі бути...
Рівночасно відбуваєть ся в читальнї ім. Iв. Франка нарада ремісників (столярів, кравцїв, шевцїв та ковалїв) тутешних баракових варстатів. Є їх тут до пятьсот, а десь пepед двома тижнями були святочні визволини щось 70 учеників. Teпеp радять про свої справи. А ще в якійсь читальнї проба драматичної секції селянського драматичного кружка. Недавно виставляв він і то дуже гарно "Ворожбита". Режисер проф. Міськевич. Я вже не міг там іти, та ще по дорозї вступив до серця табору "Lagerinspektion".
В однім кутї ceгo предовгого бараку, головної кватири головного інспектора п. Дмитра Луканюка розбив своє кочівниче шатро наш артист маляр п. Микола Федюк, вихованець краківської та монахійської академії штук красних.
"Ателїє" — велика кімната з можливо великим вікном, тепер освітлена троха елєктричними лямпами. Артист при працї. Кінчить з нервовим поспіхом баракову картинку.
Дивні се картинки. Не найдеш з них нї сонця нї радости. Сірі вони, якісь такі сумнї, та болючі. Ось портрет гуцулки, молодої дївчини. Гей, якаж вона там була на тих своїх верхах, при тій своїй "маржинцї" — весела, радістна та дужа, а тепер і не пізнаєш її. А там від бараком сів старий господар, добрий господар із тернопільської землї. Із очий його пливе до тебе такий тупий, страшний біль, така туга за тим своїм селом, що покидаєш його скоро і шукаєш иншого. Та не найдеш... Артист не найшов иншого і малював се, що було і є... Як ми пращались, обіцяв він в коротцї щось дати своїй громадї, що буде справдїшною памяткою з Ґмінду. Аж до крайности скромний артист не хотїв нїчого більше про се сказати.
З вікон поїзду, переїзджаючого біля табору, я подивив ся ще на нього. Він вже спав, а в нїм 30.000 українського нapoдy снило про скорий поворот до дому.
*) Друге жіноче товариство "Жіноча Громада", на жаль, від кількох місяцїв знаку житя.
