РОЗМОВА СІМНАДЦЯТА: ...НА МІЙ СПОМИН
(попередню частину див. тут)
Ю.T.: Благодать, Яцеку, є таємничим даром. Ми не знаємо, чи маємо її, чи все ж не маємо. Однак у Церкві існує спроба вказати на ознаки благодаті, завдяки яким ми можемо повірити, що набули її. Видимі знаки невидимої благодаті називаються таїнствами.
Серед тих знаків, через які у світ приходить спасіння, найважливішою є Євхаристія.
Я.Ж.: Переміна.
Ю.T.: Пересуществлення¹, присутність живого Бога під видами хліба й вина. Церква переконана, що вона існує на цьому світі переважно для того, щоби підтримувати існування Євхаристії.
Я.Ж.: Кажуть, що Євхаристія є осердям Церкви.
Ю.T.: Так.
Я.Ж.: У тому сенсі, що вона є осердям віри – чи в тому, що навколо неї діє інституція?
Ю.T.: Напевно, одне й друге слушне, бо інституція служить тому, щоби люди, котрі беруть участь у Євхаристії, несли Добру Новину поза стіни храму. Віра в Євхаристію є власне вірою у всі істини християнства. Всі вони вписані в символіку євхаристійної жертви.
Педагог завжди має проблему, як у короткому символі вмістити силу-силенну істин, як найкоротше розповісти дітям про важливі й складні справи. Євхаристія є таким ідеальним символом, який говорить коротко, але дозволяє висновувати нескінченні рефлексії. У проповідях, у конференціях² невпинно обговорюється таємниця Євхаристії, бо вона містить таємницю Бога, таємницю людини, таємницю всіх речей.
Зазвичай починається від Тайної Вечері.
Я.Ж.: "Беріть, їжте…"³.
Ю.T.: Людина намагається відчути ту атмосферу. Пасха в Сіонській світлиці, Юда, ймовірно, вже пішов геть, залишилися найближчі. Друзі чують, що трапиться щось незвичайне. Христос передчуває наближення смерті. Він – людина. Усе життя він боровся з людською смертю. Зціляв, воскрешав, промовляв, що має слова життя. І раптом віч-на-віч зустрічається зі смертю. У таку мить кожна людина хоче сказати щось істотне, хоче залишити найближчим щось важливе. Христос залишає хліб і вино разом зі словами: "Чиніть це на мій спомин"⁴.
Пам'ятаю свою розмову з дошкільнятами. Я питав, що то є хліб і що то є вино, звідки береться хліб і як постає вино. Особливо я запам'ятав чудову розповідь дівчинки, яка була в Італії й бачила, як росте виноград, як потім з винограду видушують сік. Вона розповідала чудовим дівчачим голосом про те, як на сонці дозрівають грона. На вівтарі стояло вино, в колбочці мінилися блискітки сонця. Проміння вигравало на склі, аж певної миті зблиснуло. Я питаю дітей: чому Господь Ісус приходить до нас через хліб і вино? А один хлопчик і каже: бо в хлібі й вині зачарована людська праця.
Діти часом дивують, коли йдеться про розуміння найпростіших євангельських істин. Адже саме так це виглядає, немовби сутність Євхаристії містила всі земні справи.
Ми говорили колись про те, як благодать сходить на землю. Тепер ми бачимо, як у Євхаристії земні справи входять в Божу дійсність.
А ще там цікаво те, що сказано: "моє тіло"⁵. Пам'ятаєш, чим було тіло в міфі про Едіпа?
Я.Ж.: Тягарем, вмістилищем фатуму.
Ю.T.: Власне вся грецька філософія була втечею від тіла. Панував платонівський поділ на тіло і душу. А тут сам Бог каже: "Це – моє тіло". Його жертва, а наша покута мусить прийти за посередництвом тіла. У цьому акті стає очевидним інтимний зв'язок Божого Сина з власною тілесністю.
Коли Бог давав обітницю Авраамові, то говорив, що обітниця живе в тілі. У греків обітниці не жили в тілі. А в нас однак живуть. Ми по суті любимо наше тіло, тому піклуємося про нього, як можемо. Святий Франціск Асизький називав тіло своїм віслюком, але до віслюків ставився приязно.
Я.Ж.: Чи ти бачиш у Євхаристії підвищення важливості тіла?
Ю.T.: Величезне!
Я.Ж.: Бо воно вже не є тягарем, а стає позитивною цінністю, символом земної надії.
Ю.T.: Не лише земною цінністю, але також цінністю вічного життя, бо наше тіло має колись стати тілом воскреслого. Але це буде згодом. Поки що: "Моє тіло".
Я.Ж.: Напруга чи навіть суперечка навколо Євхаристії пов'язана з питанням про те, в якому сенсі чи якою мірою пересуществлення є фізичним актом, а якою мірою це лише угода поміж нами, або – як ти кажеш – символ. Чи справді щось змінюється в чаші під час Служби Божої? Ти відправляєш Службу щоденно, отже зазнаєш цього зблизька.
Ю.T.: Коли переглядаєш літературу на цю тему, то постає враження розмови з вуаєристами. Люди хочуть цю переміну підглянути. Іноді хочеться дати цим підглядачам по лапах, щоби не хотіли аж так багато знати. Адже зрештою найважливішим є те, що Він там присутній. Присутній – це означає: притомний.
Я.Ж.: Але ж уся форма Служби Божої є людським витвором...
Ю.T.: Форма – так... Але скажу тобі більше: в певному сенсі людським творінням є й опис цієї таємниці. Ось маєш тут старий тридентський катехизм і новий ватиканський. В принципі, сам опис нічим особливо не відрізняється. Ми вишукуємо відмінності між катехизмами – тут різниці немає. В новому катехизмі хіба що збагачено опис. Натомість, підходячи історично, теорія Євхаристії значною мірою залежить від теорії хліба. Якщо, наприклад, ти скажеш, що хліб – це субстанція, – а так колись казали, – то муситимеш ужити поняття транссубстанціації (transsubstantiatio), тобто євхаристійної переміни субстанції. Коли ж ти казатимеш, що хліб є сутністю, то доведеться вжити слова "пересуществлення". А коли ти скажеш, що хліб є просто означенням – щось "має означення бути хлібом" – то ти говоритимеш, що в Євхаристії відбувається переміна означень. Однак авторитет Церкви від такого остерігає, переконуючи, що "переміна означень" – це надто мало. Церква боронить присутність Бога в євхаристійній жертві. Вона називає її реальною.
Я.Ж.: Тобто не тільки спомин – "Чиніть це на мій спомин" – але щось значно більше.
Ю.T.: Слова: "це моє тіло", "це кров моя"⁶ насправді є надзвичайно сильними. А крім того, ми беремо участь у євхаристійній трапезі, споживаємо їжу, а людина не харчується означеннями. Вона харчується реальною їжею, оскільки сама є реальною. Як ти реальний, так само реальною має бути твою їжа.
Я.Ж.: Чи коли ти правиш Службу Божу, то відчуваєш, як здійснюється пересуществлення?
Ю.T.: Людина бачить те, що бачить: облатка, хліб, вино. А з іншого боку, літургія впроваджує людину в щось невимовне. Ми не говоримо: "це Тіло Господа мого", а лише: "це моє тіло". Іноді то виводить із рівноваги, бо священик починає відкривати в собі якусь реальність, стосовно якої повинен сидіти тихо.
Тут є ще одна проблема. Коли ти одержиш Причастя, то маєш право сказати: "Господь мій, Бог мій". Господь Бог є Богом усіх, усього нашого світу. Однак ти кажеш "мій". Так, неначе був лише твоїм – і дійсно так воно є! Отже тут поєднується досвід власної індивідуальності з досвідом того, що є найбільш універсальним. Передусім ти скажеш: "Господь з вами", а потім – коли ти вже приймаєш Причастя – то ти кажеш: "мій Бог".
І ще одне я тобі скажу. В Євхаристії наочно можна побачити, що Бог входить в історію за посередництвом людей. Він створив нас без нашої волі – і, мабуть, ми помремо без нашої на це волі, коли Господь Бог захоче нас до себе покликати. Але Бог не буде між нами присутнім в історії, якщо власне ми Його не запросимо. Євхаристія є саме тією реальністю, завдяки якій, "створюючи" Бога поміж нами, в певному сенсі ми запрошуємо Його сюди.
Я.Ж.: Створюючи Бога?
Ю.T.: Так, у певному сенсі "створюючи". Бо якщо ти не прийдеш на цю Службу Божу і я також не прийду, то Євхаристії не буде – отже в якомусь сенсі не буде також Бога в історії! Геніальність Євхаристії між іншим полягає власне в тому, що ми вчиняємо її вже дві тисячі років – упродовж двох тисяч років на нашій землі знаходяться люди, які цю реальність підтримують.
Я.Ж.: А якби їх не знайшлося?
Ю.T.: То не було би Бога між нами.
_______________
¹ Богословське обґрунтування цього терміну див. в "Термінологічно-правописному пораднику" УКУ.
² Конференція – тут практикований у Римо-Католицькій Церкві виступ пастиря чи світської особи під час богослужіння або поза ним, присвячений релігійній чи етичній проблематиці, менший і структурно відмінний від проповіді та гомілії.
³ Мт. 26:26.
⁴ Лк. 22:19.
⁵ Там само.
⁶ Мт. 26:26-28
Переклав Богдан Панкевич
Редактор перекладу Андрій Павлишин