Щорічне муніципальне соцопитування, результати якого нещодавно оприлюднила соціологічна група «Рейтинг», дає можливість глянути на себе збоку та побачити, що робиться довкола. Z поцікавився, як ставляться до влади, свого життя та перспектив мешканці обласних центрів Галичини. Виявилося, що жителі Івано-Франківська оцінюють своє життя та роботу міської влади значно ліпше, ніж львів’яни. Натомість об’єднує мешанців усіх трьох обласних центрів симпатія до армії, церкви та ЗМІ і вельми критична оцінка дій президента, уряду і парламенту.
Мешканці Івано-Франківська серед решти городян України найменше сумніваються, що рухаються куди треба
За що люблять мерів у Тернополі та Івано-Франківську
Правильним вважають вектор руху свого міста 61% жителів Івано-Франківська – це найвищий показник в Україні. Жителі Тернополя майже розділилися у цьому питанні з невеликою перевагою оптимістів – 45% «за» і 43% «проти», а львів’яни навпаки – 41% вважає, що місто рухається в неправильному напрямі, а 38% переконані у зворотньому.
Жителі Івано-Франківська і Тернополя ввійшли до першої трійки по Україні за рівнем задоволення роботою своїх мерів. 72% станиславців підтримують мера Марцінківа, а негативно налаштовані 19%.
Сергія Надала підтримують 59% тернополян, а 25% ставляться до його діяльності критично. Натомість у Львові А.Садовий має підтримку 46%, а невдоволені його роботою 41% опитаних. Таким чином Львів із другої позиції в 2016 році скотився на 11-му, Івано-Франківськ піднявся з 9-го місця на друге, а Тернопіль із першого опустився на третє.
Так само в Івано-Франківську найбільше в Україні схвалюють діяльність міської ради, а Тернопіль услід за ними – в обох містах цей показник вище 50%. Натомість дії ЛМР схвалюють тільки 30%, а 45% ставляться негативно до дій міських обранців. З такими даними очільники Львова мали б терміново їхати по сусідніх містах переймати досвід.
В опитуванні подано й підстави для високої чи не надто оцінки діяльності мерів і міськрад. Як вказують результати опитування, міська влада у Тернополі й Івано-Франківську демонструє прозору діяльність, сприяє участі громадян у процесі прийняття рішень, забезпечує якісний документообіг, залучає нові інвестиції, покращує громадську безпеку та дбає про імідж міста. Думки львів’ян збігаються з оцінками двох інших міст лише щодо трьох останніх позицій, а стосовно решти вони значно критичніше налаштовані до очільників міської влади – далі середини списку львівська влада не піднімається.
Також жителі Львова фактично скаржаться на те, що інформація про діяльність міської влади не є доступною. Це стосується і показників міського бюджету, і даних про капітальне будівництво, про оголошені тендери та плани керівництва щодо розвитку міста. Натомість мешканці Тернополя й Івано-Франківська таких проблем із доступом до інформації про діяльність влади не мають, хоча також не дуже задоволені тим, як влада інформує їх про проведення тендерів.
В Івано-Франківську і Тернополі значно більше задоволених якістю медичних послуг, навчання у вишах, коледжах та школах, ніж у Львові. До цього варто додати: жителі двох перших міст вважають, що мають більше місць для проведення відпочину та дозвілля, на відміну від львів’ян.
Зате жителі міста Лева значно менше, ніж раніше, скаржаться на якість доріг, вони задоволені водо- і теплопостачанням. Цього, очевидно, не можна сказати про вивезення сміття – тут Львів упевнений аутсайдер через пожежу на Грибовицькому звалищі та перманентно переповнені смітники у всіх районах міста.
Кого не люблять галичани і за кого голосуватимуть
Не надто втішні показники любові львів’ян до своєї влади виглядають просто чудово на тлі «любові» галичан до влади центральної. І тут «попереду» франківчани – за рівнем негативного ставлення до президента, уряду і парламенту вони у лідерах в межах всієї України. Тільки 14% жителів цього міста позитивно оцінюють діяльність президента, а негативно – 81%. У Львові і Тернополі рівень негативу дещо нижчий, а позитивного ставлення до П. Порошенка – понад 20%.
Також в Івано-Франківську не люблять Верховну Раду й уряд – негативної думки про них відповідно 88 і 86 відсотків учасників опитування, а число прихильників не дотягує й 10%.
Жителі всіх трьох міст дуже прихильно ставляться до церкви, війська і засобів масової інформації. Також вони позитивно налаштовані до діяльності поліції – Тернопіль й Івано-Франківськ є лідерами за цим показником у всій країні, а от у Львові він дещо нижчий, та все одно долає позначку 50%.
Натомість розбіжності зафіксовано у ставленні до прокуратури і судів. Якщо у Львові та Івано-Франківську люди вельми критично оцінюють діяльність служителів Феміди – 13% та 10% позитивно налаштованих, то в Тернополі цей показник становить 30%. Так само у цьому місті найпозитивніше ставляться до органів прокуратури – майже 30%, хоча більшість людей ставлять до цієї структури негативно (65%). Позитивно до прокуратури ставляться лише 9% львів’ян – проти 72% негативу. Серед мешканців Івано-Франківська рівень негативу ще на відсоток вищий.
Переважна більшість жителів трьох обласних центрів вважає, що справи в Україні загалом ідуть не туди: від 60% у Львові до 80% у Тернополі.
Негативне ставлення до центральної влади проектується й на виборчі симпатії. 22% жителів Івано-Франківська готові голосувати за ВО «Свобода». Ще 9% – за «Самопоміч» і 6% – прихильники ВО «Батьківщина».
«Свобода» має найбільше прихильників у Тернополі – 10%. Так само 9% виборців прагнуть бачити в парламенті «Самопоміч» і по 8% тернополян готові віддати свої голоси за «Батьківщину» і «Громадянську позицію».
У Львові 12% готові й сьогодні голосувати за «Самопоміч», 8% – за «Громадянську позицію», 7% – прихильники БПП «Солідарність» і 6% – «Батьківщини». Решта політичних сил прохідний бар’єр поки не долають.
Демократія чи порядок
Цікавим є розділ опитування, який стосується цінностей. До прикладу, жителі Львова найбільше в Україні віддають перевагу демократичній системі управління над заможною економікою – 54% проти 31%. Тернополяни вже не були такі впевнені у перевазі демократії – 47% на 45%, а от жителі Івано-Франківська добробут поставили вище – 41% на 44%.
Однак львів’яни здивували в іншому питанні – 69% вважають, що в Україні потрібно більше порядку, навіть якщо при цьому доведеться обмежити деякі демократичні свободи, і лише 14% проти такого розвитку подій. Найменше підтримку обмеження демократії на користь порядку здобуло в Івано-Франківську – там «за» таку ідею 51% опитаних, а 25% проти.
Також львів’яни вважають, що доходи населення слід зробити рівнішими, тоді як тернополяни та франківці є переконаними прихильниками ідеї стимулювання індивідуальної ініціативи задля збільшення доходів. Крім того, жителі цих двох міст виступають за надання більшої свободи бізнесу, тоді як львів’яни схильні підтримати більший рівень контролю з боку держави за підприємцями. Приблизно так само розподілилися голоси жителів обласних центрів Галичини і щодо частки приватної та державної власності у бізнесі.
Цікавим є сприйняття галичанами корупції у місцевій владі. Найбільше це питання хвилює львів’ян, а найменше – франківців.
В усіх містах люди переконані, що на місцевому рівні корупція більша, ніж у столиці. Однак більшість із них дізнається про корупцію із повідомлень ЗМІ, але особистий досвід зіткнення з корупцією мають значно менше людей. Як свідчить опитування, найбільше доводилося давати хабарі жителям Тернополя – 22% опитаних давали хабарі бодай один-два рази за минулий рік. В Івано-Франківську такий досвід мали 20% учасників опитування, а у Львові – 16%.
Якщо ж порівнювати з попереднім опитуванням, то виходить, що від жителів Івано-Франківська і Тернополя хабарі почали вимагати набагато частіше, а от Львів залишився практично на тому ж рівні.
Найефективнішим механізмом подолання корупції більшість опитаних жителів трьох обласних центрів називає максимальне спрощення дозвільних процедур та видачі різних документів. Також дієвими інструментами називають обов’язкові регулярні звіти правоохоронців про результати боротьби з корупцією і максимальне відкриття бюджетів міста для громади. Водночас понад чверть опитаних вважає, що заходи на місцевому рівні є марною справою, бо цей процес цілком залежить від центральної влади.
З повним текстом опитування можна ознайомитися тут.
КОМЕНТАРІ
Керівник західноукраїнського представництва Міжнародного фонду «Відродження»
Оксана ДАЩАКІВСЬКА:
«Через 10 років Львів не задає порядок денний»
«У політиці, як і в будь-якій комунікації, важливо задавати порядок денний – тобто надавати нових сенсів питанням І викликам, давати нові відповіді, створювати сталість. У 2006 році Львову це вдалося: завдяки новій команді міського голови, розвинутому громадянському суспільству, економічній стратегії щодо розвитку гостинності, успіхам міста – нам вдавалося привернути увагу всієї України та поліпшити життя містян.
Однак через 10 років після цього ми вже не задаємо порядок денний. Чому так? Очевидно, що попередні теми вичерпали себе. Мешканці вже очікують не лише міста для туристів, а й міста для самореалізації; не лише доброї інфраструктури в центрі, а й доброї у спальних районах. Одна з головних проблем, що мала місце протягом останніх років, – фактично було створено зону комфорту для діяльності окремих активістів, громадських ініціатив і в результаті сформувалося досить вузьке коло довіри біля команди міського голови. Вузьке коло і обмеженість тих, хто впливає на прийняття рішень, очевидно відображається на якості цих рішень. Це перепони групового мислення – люди так довго працюють разом, що не бачать альтернатив.
Натомість Тернопіль та Івано-Франківськ фактично не очікували зростання громадських ініціатив, не впливали на громадянське суспільство – і воно виросло. Вплив ГО "Тепле місто" на розвиток Франківська величезний. Вони створили атмосферу довіри, привернули увагу до міста, запрошували туди найкращих митців та експертів, що зрештою призводить до поліпшення інфраструктури, можливостей самореалізації і також інвестицій. Феномен Тернополя – це увага до реформи та розширення кола довіри, включення до нього зовнішніх експертів.
Таким чином, Львів має сталість – ми досягли того, що планувалося 10 років тому, воно навіть самовідтворююче. Однак зараз нові виклики, а у них Львів не задає ритму. Переважно Львів у позиції захисту – ми відбиваємося від сміття, від звинувачень у корупції. Львівська рада намагається запропонувати нові теми – електронні послуги, розумний район, однак для багатьох мешканців це не релевантні теми порівняно з якістю медицини чи транспортним забезпеченням».
Завідувач відділу соціологічної антропології Інституту народознавства НАН України
Ігор МАРКОВ:
«Сміття показало, що насправді робиться з міською господаркою та зі Львовом»
– Чому в Тернополі та Івано-Франківську мерів люблять більше, аніж у Львові?
– Робота чинного мера у Львові побудована на піар-технологіях у переважній більшості. І навіть справи, які у Львові зроблені та викликають задоволення жителів – водопостачання чи дороги, так само вбудовані в піар-образ львівського мера. Адже ми знаємо, що кошти на дороги спонсоровані з міжнародних фондів чи державного бюджету, пов’язані з різними акціями – як, наприклад, Євро–2012 і т. д. Вода у Львові була зроблена остаточно в часи мера Буняка. Усі ці речі відомі.
Для мене як львів’янина видно, що нічого суттєвого у місті не робиться. Історичне середовище валиться, землю дерибанять, не припиняються незаконні забудови, розвиток інфраструктури не відбувається, окрім вищезазначених проектів і торгових центрів на околицях, не завжди трафно зроблених. Усе це результат якихось тіньових домовленостей.
Хотілося б також сказати, що власне в цій динаміці проблема сміття стала справжнім обвалом. Раптом виявилося, що за всією величезною піар-структурою, яка супроводжувала діяльність чи перебування мера Садового при владі, нічого немає. Сміття раптом показало, що король голий. Сміття раптом показало, що насправді робиться з міською господаркою та з містом. Кожен прекрасно розуміє, що вивіз та утилізація сміття є найпершим обов’язком муніципальної влади. І цей обвал відкрив цю ситуацію, зробив її очевидною.
Другий бік справи полягає в тому, що у Львові відсутнє політичне життя – не створено альтернативи чинній владі, і це дуже сумно. Весь політичний процес у Львові має таку загальноукраїнську детермінованість – тут всі сили спрямовані на загальнонаціональні результати. Галицькі пасіонарії ідуть на Київ, а політичного життя у нашій Галичині немає – є лише бренди, в які вписуються певні прізвища. Ці люди мають лише інтереси, а не амбіції щось зробити чи змінити.
Щодо мерів Тернополя та Івано-Франківська, то вони формують свої ініціативи. Зокрема, в Тернополі мерія формує чимало ініціатив, які втілюються в життя. Не знаю, чи Сергій Надал має там бізнес-амбіцію до того, чи він любить Тернопіль. Наприклад, реалізується ідея про тотально електричний громадський транспорт у місті. Реалізовано дуже багато інших ідей, хоч і попри величезний піар. А з огляду на те, що ці два міста менші за Львів, реалізовані проекти є зримими і значно концентрованішими у просторі та часі.
– Чому більшість львів’ян погоджується з тим, що потрібно більше порядку, навіть якщо доведеться обмежити демократичні процедури, а в Івано-Франківську люди думають навпаки? При цьому львів’яни ввжають, що демократична система урядування важливіша за заможну економіку. Хіба тут немає суперечності?
– У цьому випадку прагнення порядку у Львові виражає те, що порядку у Львові бракує. Це реакція людей на брак елементарного ладу, тоді як у Тернополі та у Франківську його значно більше. Тому нічого дивного, що для мешканця Львова, який зараз не може дочекатися трамвая чи бачить з вікна купи невивезеного сміття, прагнення порядку є чимось очевидним. Звичайного мешканця дістає відсутність впорядкованості і він має потребу про це говорити.
Що ж до головної цінності – демократії, то тут чітко виражається метрополійність Львова і львівського обивателя. Демократичний правопорядок у певному сенсі є гаслом, яке виражає гідність львів’янина з його величезною традицією участі в трьох революціях та у всьому іншому. У Львові відданість демократичним цінностям дуже вагома – Революція гідності охопила більшість населення Львова.
У Львові немає суперечності між відданністю демократичним цінностям та потребі порядку. Бо в одному випадку ми маємо відданість демократичним цінностям і декларацію цієї відданості, а з другого боку – стільки бардаку в місті, що можна цю вольницю трохи прикрутити».