Темою сьогоднішньої лекції є народна ікона на склі Гуцульщини та Покуття. Ці твори є певним феноменом в загальній панорамі українського народного мистецтва.
У недалекому минулому сприйняття ікони на склі галицькою інтелігенцією було доволі скептичним. Якщо про церковний іконопис Модеста Сосенка панотці говорили: «Оглядав образ я, моя жінка, діти, вся церковна братія і сестри служебниці та переконались, що сей образ до нічого» (цитата за Миколою Голубцем) – то можемо собі уявити, як сприймались тоді образи на склі: за висловом Володимира Шухевича, це були твори, які виконували «огидні богомази». Але часи змінювались, ікони на склі своїм новаторством випереджали час, тому лише значно пізніше у міської інтелігенції з’явилось певне розуміння цього явища.
Образи чи ікони: на Покутті й Гуцульщині сюжети, мальовані на склі називали «образами» – визначення «ікона» тут стосувалося церковних творів. Відомий етнограф Володимир Шухевич у дослідженні «Гуцульщина» наголошував, що чільна стіна гуцульської хати призначалась «на образник» — місце для образів, серед яких обов’язково був св. «Николай».
Історія появи: техніка малювання на склі була запозичена зі сусідніх країн – Румунії та Словачини, в яких діяли масштабні осередки, де тиражували тисячі релігійних сюжетів. В Європі на зламі XVIII—XIX століть їх виготовляли серійно та активно експортували до сусідніх країн. В Україні, порівняно зі Словаччиною та Румунією, ікони на склі з’явились пізніше — у середині XIX століття. Містечка та села Карпатського реґіону (Вижниця, Косів, Кути, Надвірна, Печеніжин, Пістинь, Рахів, Уторопи) у XVII — XIX століттях були центрами інтенсивної внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Очевидно, тут на ярмарках та біля церков продавали привезені здалека образи. Цю версію підтверджує наявність у музейних та приватних збірках зразків неукраїнського походження. В Національному музеї зберігається образ – Eссe Homo. Зафіксовано, що його куплено в Космачі, хоча він походить із Нижньої Сілезії, інший твір – Христос-виноградар, є румунським.
Дві ікони іноземного походження: «Eссe Homo» та «Христос-виноградар», НМЛ
Малярство на склі – це давня техніка нанесення зображення із зворотної сторони скла. Техніка виконання має дуже багато переваг. Оскільки фарбовий шар наноситься зі звороту, відповідно, все зображення міститься під склом, воно має блиск і захищене від зовнішніх пошкоджень. Коли під скло підкладали позлітку, то додаткова фактура підсилювала блиск і мерехтіння поверхні. Очевидно, техніка була доволі привабливою для народних майстрів. Із активним продукуванням листового скла іконописці почали застосовувати її для написання образів.
Останній майстер ікон на склі Петро Німчик з дружиною та донькою, 1936 р.
Як виготовляли образú на склі? Дуже цінно, що збереглося фіксоване джерело зі свідченнями – публікація 1932 року в «Кур’єрі Станіславовському» польського етнографа Юзефа Грабовського. В той час він формував колекцію народного мистецтва Покуття в Станіславові (нині Івано-Франківськ) й віднайшов сина останнього маляра Петра Німчика – Кароля Німчика, який мешкав в Богородчанах. Ось одна з цитат із цієї статті: «Малювання починали з приготування чорнила зі сажі зі смолою, потім заварювали столярний клей з водою. Коли той клей повністю розчинявся, розчин при температурі зливали в чорнило і розтирали каменем на камінній плиті». Кароль Німчик подає, що всі фарби виготовляли вручну, а ікони на склі малювали колективно. Його батько, який був майстром, рисував контури і наводив «тінювання» , розмальовуванням займалася мама, в той час як діти розставляли готові твори для висихання. Влітку вони повинні були пильнувати, щоб образú не побили кури. Це був тривалий процес домашньої творчості.
Що слугувало зразками для відтворення? На час поширення образів (середина XIX століття) популярними були паперові ікони різних технік: народні дереворити, літографії тощо. Графічні відбитки у великих кількостях продавались на ярмарках, празниках та відпустах біля церков. Прикладом поширення зображень чудотворних ікон можна вважати Богородицю Лежайську, поклоніння якій розпочалось 1608 року. Після коронації образу в 1752 році з’явились численні дереворити, що виконували народні майстри для прочан. У XIX столітті продавали різні графічні варіанти образів. Цей тип Богородиці був відомий на Гуцульщині та Покутті, саме тому його охоче «запозичили» для іконопису на склі.
Богородиця Лежайська, літографія (зліва) та Родина Німчиків. Богородиця Одигітрія Лежайська, третя чверть ХІХ ст., образ на склі (справа)
Створення образів: існувало декілька способів перенесення рисунку на скло – якщо літографія була достатнього розміру, її безпосередньо підкладали під скло й перемальовували. Відомі приклади ікон, які повністю відповідають розміру відбитку. Також з літографії могли виготовити прорис, тобто, рисунок на папері, який починали тиражували на склі. Третім способом було виконання контурів від руки. Як розказував Кароль Німчик, після тонких обрисів, наносили «тінювання» – це потовщені штрихи пензлем, чорні або кольорові, ритмічні, менш ритмічні, якими позначали складки, інші основні форми. Наступним етапом було розмальовування. Важливо, що основний сюжет виконував майстер-маляр, а розмальовувати могли вже помічники.
Богородиця Одигітрія Лежайська, ост. третина ХІХ ст. (зліва) та Петро Німчик. Богородиця Одигітрія Лежайська, ост. третина ХІХ ст. (справа)
Повертаємось до одного з найпоширеніших на Гуцульщині і Покутті типів Богородиці з Дитям – Богородиці Одигітрії Лежайської, яку виконували за однойменним дереворитом з Надсяння. На цій іконі Божа Мати представлена зі схрещеними руками, в яких інколи тримає хустину. Малярі по-різному інтерпретували графічний підклад. Вони довільно змінювали фон, досить вільно трактували одяг, збільшуючи квіти й розмальовуючи на власний смак. Ікона на синьому тлі – яскравий приклад, як народні майстри видозмінювали літографію: маляр домалював двох повнофігурних ангелів, по-іншому відтворив квіти тощо.
Св. Миколай, третя чверть ХІХ ст., НМЛ
Св. Миколай на білому тлі – це зразок рідкісного образу, на якому святий представлений на склі повнофігурно (на всіх інших – поколінно). Він зображений в арковому обрамленні, тобто за типом класичної церковної ікони на дереві. За стилістикою це один із ранніх творів з Богородчан, можливо авторства родини Німчиків (зберігається в Національному музеї у Львові, надалі НМЛ).
Тепер перейдемо до найбільш поширених, колоритних і яскравих образів на склі, а саме «червоних». Так їх назвала Віра Іларіонівна Свєнціцька, збирачка, упорядниця колекцій Національного музею та велика аматорка цього виду народного мистецтва, яка каталогізувала музейну збірку та почала її оприлюднювати. Вона співпрацювала з львівськими колекціонерами, влаштовуючи спільні виставки образів на склі.
Віра Свєнціцька
«Червоні» образú отримали назву від активного червоного тла, на якому були представлені постаті, а також від темно-вишневого «тінювання». Як бачимо, техніка абсолютно відповідає опису Кароля Німчика: є чорний контур, темпераментне, швидке, віртуозне «тінювання», а потім – яскраве розмальовування. Одяг облямовували жовтим кольором, а інші барви могли змінюватись.
Св. Миколай (зліва), Св. Варвара(справа), ост. чверть ХІХ ст., скло, розпис, позолота. Образи походять з с. Криворівня Верховинського р-ну Івано-Франківської обл., НМЛ
В народних майстрів не було якогось канону щодо відтворення одягу святих – до прикладу, мафорій Богородиці міг бути, не тільки червоним, а й зеленим, блакитним, золотим. Іконописці довільно поводились з кольором – і в цьому полягає весь чар, шарм ікон: вони дуже барвисті та несподівані за живописним вирішенням. Образи Богородиці з Дитям, Святого Миколая і Святої Варвари (два з них представлені на фото) – це одні з найкращих зразків гуцульсько-покутського малярства на склі. Вони походять з однієї домівки й були закуплені для НМЛ в Криворівні.
Щодо кольорової гами, на загал, вважається, що образú на активному червоному й синьому тлі були більш поширеними в гірських селах Карпат. На Покутті переважали ікони на білому тлі, але їх збереглося, на жаль, значно менше. В селах в сторону Буковини малярі надавали перевагу жовтому і зеленому тлу.
На даний час не маємо жодних достовірних даних, де, окрім Богородчан, виготовляли образú на склі. Юзеф Грабовський записав розповіді, в яких значилося, що в Снятині мешкав дяк, який також малював на склі – у 1930 рр. дослідник шукав конкретних підтверджень, однак не знайшов. Тож наразі ми оперуємо тільки місцем виявлення образів. Щодо більшості артефактів є дані лише про те, де вони закуплені. Можемо сказати єдине: так як народний одяг відрізнявся по селах за колоритом (в селах Буковини переважали більш яскраві кольори у вишивці), подібно змінювалась локалізація кольору в образах на склі. Але точно стверджувати, що образú на жовтому тлі малювали тільки на Буковині, а на синьому й червоному – лише на Гуцульщині, ми не можемо.
Св. Юрій, Розп’яття (зліва) та Богородиця з Дитям, НМЛ, 1862 р.(справа)
Періодизацію творів на склі встановлюємо за датованими зразками – їх збереглося біля десяти (1851-1878 рр.). Це різні за іконографією трьохсюжетні образи по центрі з Розп’яттям. На кожному з них внизу відведена смуга з назвою сюжетів і датою. Оскільки це зворотне зображення, то малярі не знали як правильно відтворити напис й допускалися помилок. Найстаріший твір, 1851 року, зберігається в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. На ньому представлена найбільш розповсюджена іконографія: Святий Миколай, Розп’яття, Богородиця з Дитям. Колорит образу, стиль тінювання, прориси квітів вказують, що першозразком, очевидно, слугували словацькі ікони. Коломийський зразок дуже близький до словацьких за колоритом. Невідомий маляр був прецизійним виконавцем, малював тонкою лінією і намагався делікатно деталізувати одяг, на відміну від темпераментного стилю написання вже пізніших «червоних» образів.
Щодо сюжетів: їх було відносно небагато, але збереглися численні варіанти одних і тих же тем, що відрізняються колоритом і декором. Одним з дуже поширених сюжетів є Покров Богородиці. Церковні ікони Покрови були одними з найулюбленіших – на них під пеленою Марії зображали святих, козацтво, ктиторів. На Гуцульщині, натомість, малювали п’ятьох святих: Миколая – посередині, двох святих та апостолів Петра і Павла – обабіч.
Покров Богородиці, прив.зб. (зліва) та Покров Богородиці, НМЛ (справа)
Малярі часто змінювали кількість відтворених – на правому образі бачимо тільки три постаті. Відомі зразки лише з одним ангелом. Проте, майстри надавали великої уваги квітковим розписам, щедро декоруючи мафорії та підкладаючи під квіти позолоту. На загал, народні майстри не намагались дотримуватись підкладів, а охоче імпровізували.
Ще одним улюбленим сюжетом було Коронування Діви Марії, або Новозавітна Трійця. Цікаво, що в репертуарі малярів на склі Ісуса Христа, окрім, як у Розп’ятті та в Новозавітній Трійці, практично не зображували. Це фактично єдиний сюжет, де фігурує Ісус Христос (виняток становить Ісус Христос у дитячому віці та ще одне відтворення на багатосюжетній іконі).
Коронування Діви Марії, НМЛ (зліва) та Богородиця Годувальниця, прив. зб.(справа)
Поширеним був також сюжет Богородиці Годувальниці. Малярі по різному трактували одяг Богородиці – часто вони надавали йому «українськості»: одягали Марію у сорочку з вишитими уставками на рукавах, перемітку, та коралі з хрестиком на шиї. Одним з повторюваних сюжетів було Розп’яття – його зображували з Пристоячими Богородицею, Іваном Богословом, інколи Марією Магдалиною та ангелом з чашею. Існувала також більш статична іконографія лише з Богородицею та Іваном Богословом, а також був варіант Розп’яття без Пристоячих.
Притча про багача та бідного Лазаря, прив. зб.
Однією з цікавих багатофігурних композицій є Притча про багача та бідного Лазаря. В літературі, що стосується друкованої графіки, опублікована віденська літографія (35,6х27 см, «Drukert v.H.Gerchart Margarethen Grüngefst. Nr. 32 Wien») з написом українською мовою: «праведний Лазар в гною лежить, а брат багач веселиться». Це засвідчує, що у Відні спеціально друкували літографії для українських ярмарків та відпустів. Малярі, водночас, використовували їх як зразки для написання ікон. На образах майстри інколи зміщували частини сюжету й компонували зображення на свій розсуд.
Страшний Суд, НМЛ
До рідкісних належать образú Страшного Суду. Якщо в українських церквах Страшний суд яскраво змальовував друге пришестя Ісуса Христа, то у народному іконописі на склі він втілений не в повному обсязі: площина скла аркоподібно переділена на верхнє та нижнє царство, на ній домінує постать архангела Михаїла з терезами. Над ним розміщені ангельський хор та Новозавітна Трійця. Якщо в церковних іконах були детально вимальовані сцени в пеклі, в раю — то на склі вони представлені схематично, умовно. Виконані малярами «єк котрий втьик» (гуц. «як хто вмів»), вони були зрозумілими та близькими. Таких ікон збереглось лише сім (відомих на сьогодні) – всі вони є кращими зразками народного примітиву.
Популярними та колоритними були зображення із святими охоронцями родини та домівки. Одним з таких є Св. Юрій Змієборець – дуже цікаво описав зображення гуцульського Юрія Змієборця письменник-аматор Онуфрій Манчук.
Св. Юрій Змієборець, прив. зб. (зліва) та Апостоли Петро і Павло, прив. зб. (зліва)
Місцевою говіркою це звучить так: «Сидит собі молодєчьок дес так у дваціт і штири роки на шкапєти у такій чяці, єк бувало наші гусари носили, й буком єшчірці у зуби тичєт». У цьому полягає весь колорит Гуцульщини. Митрополит Іларіон писав, що ми маємо церковного Юрія Змієборця та народного. Народний Юрій Змієборець вважався покровителем весни, сільськогосподарських робіт, випасання худоби. Відомо, що в цей день виганяли отари на полонини Карпат. І на іконах перед нами постає колоритне народне втілення святого. Також малярі охоче зображували апостолів Петра і Павла – «наших батьків по вірі, через душі яких Господь дав все, що належить до Божої апостольської традиції» (митрополит Андрей). Апостолів малювали біля церкви, використовуючи один підклад, проте декоруючи роботи по-різному.
Одним з улюблених був сюжет Трьох Святителів: Василій Великий, Григорій Богослов та Іван Золотоустий. Цю іконографію почали виконувати ще з 1604 року – вона була поширена в служебниках, згодом її почали друкувати окремими літографіями, за якими, очевидно, виконували образи на склі.
Cкульптурна композиція Івана Непомука в Бучачі (роботи Й.Г.Пінзеля, відновлена)
Несподіваним фактом є те, що на Гуцульщині та Покутті були поширені образú святого Івана Непомука. Цей святий був канонізований тільки в середині XVIII століття і вважається патроном Чеської землі. На західно-українських землях відбувалося активне запозичення західних іконографічних зразків – відомо, що в Бучачі на в’їзді до міста стояла фігура Івана Непомука авторства Йогана Пінзеля, На ній фігурував напис «Патроне доброї слави, опікуне подорожуючих, борони мене і місто від різних випадків». Як бачимо, Іван Непомук вважався опікуном подорожуючих, іменним патроном тощо. Повсюди святого зображували з трираменним хрестом в руці – пилавою, який є водночас символом родини Потоцьких. Очевидно, Потоцькі замовили скульптуру Івана Непомука, а також згідно подібної іконографії були виготовлені графічні зображення святого.
Св. Іван Непомук, Діацезійний музей у Тарнові, Польща
Ще хотіла б звернути увагу на образ Св. Івана Непомука з колекції Норберта Ліпоччі (Діацезійний музей у Тарнові). Він є досить знаковим для українського малярства на склі, тому що у 1960-х роках Юзеф Грабовський, видаючи в Польщі альбом «Ludowe malarstwo na szkle», на обкладинці розмістив саме його. Вчений досліджував народний іконопис на склі усієї Європи та авторитетно констатував, що найбільш художньо самобутніми є образи Гуцульщини та Покуття. Таким чином це зображення, будучи розтиражованим, стало візитівкою всього європейського ареалу.
Розп’яття з Пристоячими, Богородиця Одигітрія, прив. зб.
Яскравим феноменом малярства на склі Гуцульщини та Покуття є парні образú. Вони не характерні для європейських осередків – можливо, зрідка їх виконували в Румунії, але, в більшості, це напрацювання місцевих іконописців. В подвійну раму монтували два різні сюжети – їх компонували разом, відповідно вони взаємодіють між собою і утворюють спонтанний диптих.
На загал, у всьому пласті цієї творчості, майстри використовували десять-дванадцять підкладів, не більше, і з них створювали різні версії ікон. Інколи ці образú доповнені в верхній частині лише квітами, подеколи ангелами, або лише херувимами. Змінюючи декоративне наповнення, а також колорит творів, малярі звичними для них художніми засобами досягали ефекту різноманіття.
Богородиця з Дитям, Розп’яття з Пристоячими, Св. Миколай, ікона на дереві, прив. зб.
Поряд з образами на склі, на Гуцульщині та Покутті були поширеними хатні ікони на дереві. Їх іконографія аналогічна до творів на склі (вони здебільшого трьохсюжетні), проте техніка малювання олійними фарбами на дерев’яній основі не давала змоги досягнути такої дзвінкості кольорів, як на склі. Також багате використання позолоти піднімало роботи на склі на більш декоративний рівень сприйняття.
Св. Миколай, Розп’яття, архангел Михаїл, прив. зб.
Вищеподаний образ є одним із прикладів народної трьохсюжетної композиції, по центрі якої Розп’яття з ангелами, що моляться. Для привернення уваги маляр обводить середохрестя, розмальовує квітами, подає на золотому тлі. Замість Богородиці представляє архангела Михаїла.
Ще однією особливістю цього виду народної творчості є багатосюжетні ікони, на яких представлено більше трьох тем. Майстри, вивчивши схеми зображень, малювали такі зразки без підкладів. Компонуючи багато святих на одному склі, вони повинні були змінювати величину зображень – відповідно, це найлегше було зробити від руки.
Іван Хреститель, Ісус Христос у дитячому віці, Гріб Господній, Св. Миколай, Богородиця з Дитям, Музей етнографії та художнього промисту, Львів
На цьому творі зверху закомпоноване зображення Івана Хрестителя й Ісуса Христа у дитячому віці. Аналогічне відтворення – в овалі з трьома квіточками внизу – тиражували у великій кількості на празьких, віденських та сілезьких літографіях, а також на чеських та австрійських іконах на склі. Гуцульсько-покутські малярі запозичили ці зображення, проте ними вони лише доповнювали інші теми.
Іван Хреститель та Ісус Христос у дитячому віці, літографія
Найбільш яскравими зразками багатосюжетності є декілька образів з колекції світлої пам’яті Богдана Сороки. Це унікальні композиції, виконані в поодинчому варіанті.
Притча про багача та бідного Лазаря, Новозавітня Трійця, Богородиця Годувальниця, Розп’яття з Пристоячими, Св.Варвара, прив.зб.
На подвійному образі зліва представлена Притча про багача та бідного Лазаря, а справа скло розділене лінією на чотири частини, в кожній з яких – один з поширених сюжетів. Цей твір засвідчує розкутість, спонтанність художнього мислення автора й демонструє його досконалу живописну інтуїцію – він вірно чергує кольори, досягаючи між ними максимального контрасту та виразності. На іконі всі барви звучать: червоне і зелене на синьому, зелене і синє на домінуючому червоному тощо. Як бачимо малярі, будучи самоуками (як показує рисунок) мали вроджене почуття кольору та композиції.
Ісус Христос, Розпяття з Пристоячими, Іван Хреститель у дитячому віці, Пророк Ілля, Ісус Христос у дитячому віці, Св. Варвара, прив. зб.
Унікальним за структурою є останній образ. Постає питання, чому він має таку складну конфігурацію. Знаючи, що гуцульські хати були дерев’яні зі сволоками – ґазда, очевидно, замовив його по розмірах власної світлиці. Тобто центральна частина, вища, повинна була розміститися посередині, між балками, а під ними мали б експонуватись коротші бокові скла (з Ісусом Христом і св. Варварою). Мабуть, твір виконував той самий маляр, що й попередній, бо застосовані ідентичні композиційні і живописні принципи: самовільний поділ скла, довільне трактування декоративних мотивів та ін.
Фактично цими багатосюжетними образами, які є найскладнішими зі всіх збережених, я б хотіла завершити нашу коротку лекцію.
Ікона на склі пензля Остапа Лозинського
Дуже приємно, що гуцульсько-покутські образи на склі надихнула велику плеяду художників у Львові відродити цю техніку виконання. В Національному музеї проводяться періодичні майстер-класи малювання на склі. Треба відмітити, що художник Остап Лозинський дуже продумано й фахово відтворює давні зразки.
Колекціонер Іван Гречко
Львівський корифей, збирач гуцульсько-покутського іконопису, Іван Гречко, навіть звинуватив молодого митця в тому, що «він надто правдиво малює на склі, подеколи краще від давніх майстрів». О. Лозинський дійсно зумів відчути силу мазка, дзвінкість колориту та вагу позолоти, що просвічується з-під скла. І ось таким штрихом оптимізму я б хотіла звершити сьогоднішню лекцію.
ПРО АВТОРКУ
Оксана Романів-Тріска – кандидат мистецтвознавства, дослідниця, художниця, колекціонерка, членкиня Інституту колекціонерства українського мистецтва при НТШ у Львові, авторка-упорядниця альбому «Народна ікона на склі» (2008).
***
Лекцію було прочитано 26 січня 2017 року в рамках виставки «Гуцульське Різдво», яка проходила у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького.
13.04.2017