Нам пишуть:
Рано, десь коло 10-ої години cтoяв сотник на горі, веселий і усміхнений, як все. Стояв тут вже довший час, бо хотїв оглянути дїланє нашої артилєрії, яка мала десь около 10.30 острілювати ворожі становища.
Артилєрія стріляла може якої пів години. Сотник зійшов опісля до колиби хор. Каратницького і оба разом обговорювали вражіня з наступу Москалїв в сїчни. Около пiв до 1-ої пішов сотник до своєї колиби, яка лежала на лївім крилї становища, обсадженого нашою сотнею. При відходї просив сотник хор. Каратницького, щоби сей зайшов до него пополудни на місце, де будуєть ся для сотника нова колиба. Сотник працював також особисто коло неї, а хор. Каратницький з хор. Гр. Голиївським мали йому помочи. Хорунжі обіцяли прийти коло пів до 2-oї. По 1-ій зачала артилєрія знов стріляти. Оба хорунжі пустили ся йти в напрямі колиби сотника, коли почули за своєю колибою гук вибуху. Оба кинули ся туди. Їм на зустріч надбіг стрілець:
— Пане хорунжий — каже до Каратницького — нема вже пана сотника.
Виглядало се на жарт. Але cтpілeць додав:
— Пан сотник і стрілець один yбитї.
— Де?
— От тепер як раз, сотник робив коло своєї буди. Ґраната вибухла два кроки від него і зaбила обох на місци. Його і стрільця Водославського.
Хорунжі побігли на вказане місце. Їх очам представив ся сумний вид. Сотник лежав під смерекою. Лице окровавлене, кров сканула з него на землю.
Дістав відломком ґранати в голову, так що задня часть чашки відорвана. Другий кусник ґранати пробив бючку (шляґадер). Смерть наступила в одну мить.
Два кроки від него лежав з розкиненими руками стрілець Олекса Водославський з чети хор. Каратницького. Лице також окрите кровю. Кусник лївої руки, до половини передрамени відірваний зовсїм, лежав на яких два кроки від него.
Трупи на земли, довкола них зійшли ся стрільцї з відкритими головами і блїдими лицями. В оцї світила слеза. Неодин з них воював з сотником від початку війни дотепер.
Хорунжі Каратницький і Голинський виратували лише від смерти через се, що ще не зайшли були до сотника, щоби помагати в будові колиби.
Санітети забрали оба трупи в долину до санїтетного заведеня бриґади. Приказництво над сотнею обняв найстарший степенем хорунжий Онофер Іванович.
На представленє хор. Каратницького узгляднив комендант віддїлу майор фон Русс звичай укаїнського лєґіону, що cтpільцїв і офіцирів ховаєть не на кладовищи але на горбку або при дорозї на виднім місци. Хор Каратницького винайшов місце і постарав ся в командї бриґади о людий до викованя гробів і витесаня соснового хреста, високого 6 метрів. Постарав ся також, що за згодою майора фон Русса і команди бриґади відбув ся похорон більше торжественно. В поли ховаєть ся поляглих звичайно без нїякої паради.
На тих приготованях зійшов цїлий день 24. марта. Дня 25. марта о 10-ій годинї рано розпочав ся похоронний обряд. Взяли в нїм участь комендант нашої бриґади оберстд. Ґ. командант бриґади артилєрії оберстл. Г., капітан ґен. штабу Б., майор фон Русс і около 20 офіцирів.
На однім містку уставлено обі домовини. В головах станув рим.-кат. священик (гр.-католицького не було), на лїво від него командант чети кор. Р. Каратницький. За ними чета стрільцїв в празничнім вирядї. Нд дорозї уставили ся прочі офіцири.
По відправленю молитов рушив похід до гробів.
На самім передї ступала почетна чета стрільцїв під проводом хорунжого Р. Каратницького як одинокого лєґіонового офіцира в сотнї. За четою ступає священик, відтак обі труни, несені стрільцями. За трумнами оба команданти бриґад, майор фон Русс, і прочі офіцири.
Похід ступав поважним кроком. Коло гробів відспівали стрільцї "Вічная память", священик відправки молебень і на даний знак спущено трумни на шнурах в гріб.
Стрільцї заспівали тепер: "Ще не вмерла Україна". Всї офіцири підходили до гробів, кидали по грудцї землї і складали на руки Р. Каратницького вирази співчутя для українського лєґіону. Розійшли ся.
Стрільцї засипали гроби і поставили хрест. Хрест з нетесаних соснових бальків, з білою таблицею, видніє вже здалека. На деревляній тимчасовій таблицї хемічним олівцем виведений напись: "Тут спить і мріє про красшу долю України д-р Омелян Левицький, сотник Українських Сїчових Стрільцїв. Ур. 1875. Погиб 23. III. 1917. Земля йому пером".
Українська Боєва Управа постараєть ся без сумнїву о металеву, гарно закінчену таблицю, яка небавом прийде в місце тої деревляної. А деревляна перейде на спомин до стрілецького музею.
п. Арат.
