І.
Під н-ром 18 при улици Театральній у Львові взносить ся двоповерхова камениця, — се музей имени Дїдушицких, що здвиг ся заходами Єго Ексц. ґp. Володимира Дїдушицкого, потомка колишної знатної шляхти рускої.
Молодий ґр. Володимир Дїдушицкій ще з малку любував ся збиранєм предметів природи, особливо птахів. З-разу поміщував их в одинокій шафі, а потім призначив на се одну комнату. Опісля, в міру, як зростало єго замилуванє і знавство природи, збільшувалось і число тих комнат. Коли ж з часом, наглядуючи природу, ґраф приглянувсь і чоловікови серед тої природи, звернув ся і до богатих скарбів домашного промислу нашого руского люду, — тогдї вже оказалась потреба віддати цїлу простору каменицю на предмети природи і етноґрафії. Так повстав заходом і коштом одного чоловіка в несповна пів сотки років музей, котрий, зберегаючи всї скарби природи нашої землї і неоцїнені, нинї що-paз більше затрачаючі ся скарби домашного промислу нашого люду, став найкрасшою оздобою краю і набрав значіня всесвітного.
В просторих сїнях музея сего праворуч і лїворуч уставлені велитнї нашої землї, прастарі дуби, смереки, граби, та oкaзи фантастичного их розрорсту, цїлі пнї закаменїлого дерева, підземні скарби кaмінного вугля з околиць Новоселицї, Яворжна і т. д. — настроють духа поважно. Ти чуєш, що входиш до святинї, в котрій твори природи найкрасше поучують тебе о тій могучій силї, що так сплела своє житє з житєм тих творів, котре править тобою і цїлим світом! А вид того угля камінного, котрого праотець колись украшав землю своєю зеленію, своїми цвітами та роскішними галузами, як і той тепер повалений дуб — поучують о виликих і вічних змінах, яким підлягають твори природи, настроюють духа подумати о безконечній могучости сил природи!
В партері містять ся лїворуч комнати, в котрих ґр. Волод. Дїдушицкій перебув половину свого дїяльного житя. Скромне зелїзне ліжко, вкрите килимом руским, над ним хрест мосяжний роботи гуцула Мегаденюка, густо розвішені по стїнах типи та краєвиди, виконані найлучшими артистами краю, а дотикаючі переважно руского народу, множество виробів глиняних, поукладаних по всїх столах та закутках, величезна піч гуцульска, роботи пок. Бахминьского з Косова, та друга роботи пок. Шостопальского з Сокаля, килими рускі, що вкривають стіл і помости, моделї хат, кошниць, шафи з множеством книжок з поля природописи та етноґрафії, часописи такого-ж змісту, розложені на просторім столї — все те вказує, що ти не в сальонї ґрафа, але в комнатї пристрастного любителя простолюдя та чоловіка великої науки. Ce sanctissimum Єго Ексц. ґр. Володимира Дїдушицкого. Приступ сюди дозволений лише близшим другам та почитателям єго замилуваня і знавства. Там криєсь і скарб Михалковецкій, знайдений року 1883 в земли в Михалковичах коло Устя над Днїстром, зложений з корони, нараменників, бовтиць і инших окрас королївскої шати, все з чистого золота і представляє вартість превелику, неоцїненну. Про сей великій і одинокій на світї скарб, неозначений ще, яких часів далеких він сягає, розказують лише немов у лєґендї, бо мало хто, навіть з тих найблизчих, мав щастє бачити єго.
До сих комнат притикає робітня, де випихають звірят та приготовляють их до уставленя в місци означенім.
Праворуч в партері мешканє кустоша музейного, а позаду служби.
ІІ.
В клїтцї сходовій, що веде на першій і другій поверх, виднїє бюст пок. Осипа ґр. Дїдушицкого, котрий заохочував молодого свого сина, ґр. Володимира, до збираня предметів природи і котрому "працю цїлого житя" присвячує син, основатель музея.
На просторій стїнї клїтки сходової розвішена величезна мапа Галичини, виготовлена заходами ґр. Володимира на всесвітну виставу в Парижи. Мапа та немов заповідає оглядачеви, що тут, в тім музею, побачить лише те, що витворює земля і люд виключно того краю. Длятого й нема там китів, крокодилїв, слонїв, струсів, колібрів і т. и., а лиш те, що носить та живить наш край — скарби рідної нашої землицї.
Увійшовши на першій поверх, находимось посеред безчисленних оказів птаства, уставленого в великих осклених шафах. Тут они всї від велита орла до волового очка, тут і писклята их, тут чепурні качорики побіч смирних качок, та велити болотні — журавлї. Тут чорні і білі круки, такі-ж ворони, воробцї, пугачі, ластівки, окази незвичайно цїнні за-для невластивої барви свого піря; тут кулик довгоногій, в котрому висадилась обємиста ґyля на нозї, та богато инших оказів — всїх до 2000. Вид в невеличкій бічній сали застановляє прохожого. Що се? Сорока сидить на гнїздї, а там знов виставляє голову з дупла дятлик, а ту плаває гнїздо дикої гуси украшене віхами трощі, ось гнїздо синички, а ось красинї... Входиш осторожно, щоби не сполохати их в гнїздї, та не віриш очем, коли побачиш их згоду та супокій! Так удатно, живцем з живих зняті ті окази! Не хибує там нї одного гнїзда, почавши від орлиного, застеленого на вершку стрімкої скали, аж до жайворонкового, притисненого в долочок землї, щоб укритись з писклятами від ока ворога. Єсть там і найштудернїйші гнїзда ремиза, що звисають немов торбини з тоненької галузи. Всї а всї, нї одного не хибує, а у всїх і свої покладки, а побіч них журлива мати, бачить ся, розважує свою долю та бажає лучшої дїтям своїм...
В дальших чотирох комнатах містить ся звиж 200 ссучих. Медведї, рисї, вовки, оленї, бобри, дикі свинї, вивірки, миши, лилики і инші заповнюють уставлені в великих осклених шафах вельми просторі комнати. А по вільних причілках розміщені різнородні прецїкаві роги пережуваючих. Збором особливих их розростів повеличавсь-би і першорядний музей світовий, не згадуючи вже про шафу в рисями або медведями, яких і Бритійскій музей не має! Побіч старих звірів бачимо тут і молодї, декуда такі ще слїпенькі та голенькі, що воздух их не провівав, ще не носила их земля, а лиш матїр. Поруч них однолїтцї і більші. Побіч наших сїрих заяцїв бачимо тут ще і білі та чорні.
Майстерска поза як ссучих так і птахів надає им вид живих — і наколи-б ми не находились в музею, певно не повірили-б, що се вже неживі, а випхані звірята.
Дальші комнати заповнюють шафи з рибами. Єсть там і велит наших pік — осетр, і сум, і величезний короп, і чечуга, всї є, не хибує, і найменшого кливчика, — а всїх по-над 350.
В великих слоях у спірітусі переховані жаби, ящірки, вужі, черепахи та икра рибяча і других.
Дальше йдуть комахи з их цїлим розвоєм. В осібних глубоких осклених рамах представлені всякі шкоди, які они та их черваки роблять по лїсах, огородах, на різнородних ростинах.
А дальше йде комната з найдрібнїйшими звірками, що проживають у водах. Тут і тисячі систематично уложених комах, — всїх поверх 35.000. Тут і повно гнїзд диких пчіл, ос, чмелїв і пр., — гнїзд будови штучної, якої чоловік не в силї виконати.
Дальших три комнати заповнюють засушені ростини, — між ними великої вартости наукової збірник ростин пок. Лобаржевского.
(Дальше буде.)
(Конець.)
Маленькі сходи ведуть в світ новий, про котрий у нас до тепер богато говорилось, а мало хто міг хоч капиночку з того побачити. Тут в двох комнатах окази домашного промислу нашої Гуцульщини.
Спора справдїшна гуцульска піч роботи пов. Бахманьского, зложена з кафель поливаних і орнаментованих, стоїть праворуч. Орнамент тих кафель своєрідний: єсть там і св. о. Миколай, і Матїнка Божа з дитятком і церков Господня з звінничкою, і маржинка Гуцулови найлюбійша, і коники гуцулики, а паньска повозка запряжена четвірнею, і звіри лїсні, як оленї, кабани, ну певно і Гуцул з Гуцулкою, та бідний рекрут! А все те уложене так удатно, мальоване так гармонїйними красками, що мимо тематів так різнородних цїла піч представляєсь з кождого погляду майстерскою.
Дальше стіл з найдавнїйшими ніжнами гуцульскими: се ніж і вилка в спільній похві, — Гуцул ховав их за черес, коли вибиравсь у дорогу. Тут і ножі складані, які привязують Гуцули на довгім ланцушку або ремінци до череса, невідступний товариш нашого мужика. Что-ж они тут? Ось тому, що се власна робота гуцульска, як черенки, так і вістрє. А черенки які! Годї видумати щось красшого! Всї они — чи з кости, чи з мосяжу — жировані пречудним орнаментом! Праця се не аби-яка — вирізувати в твердім розї або мосяжи найчудовійшій орнамент звичайним рильцем або й простим цвяхом. Але се вже така гуцульска вдача: у него кожда річ мусить бути орнаментована — чи то убранє єго, чи приряди, от хоч би коса, ярем, кужівка, коновка — все а все окрашене! Гуцул цїлий — найсправжнїйшій представитель народної орнаментики. Та, на жаль, многі такі річи вже не нові, они вже переходять до археольоґії! Жид уже завозить Гуцулови в хату ножі та вилки фабричні, дешевші, через те нових ніжен нїхто більше не робить.
По-над тим столом — намисник из Жабйого. Уміщують єго над дверима і вкладають до него украшені миски і ті визирають через віконця намисника. І намисник сей різьблений майстерско! Менї вже не лучилось таких намисників бачити нїгде в цїлій Гуцульщинї, — их заступають тепер звичайні, гладкі полицї. Намисник той, виконаний певно перед соткою років. Під ним цїлий ряд боклагів та ферій [фляшок деревяних плоских на воду або й горівку]. Тут і повниця. Се род підноса, враз из чаркою, якої вживають Гуцули при весїлях, підносячи чарку запіканки поміж гостей. До сего вяже ся прегарний звичай складаня желань молодим: на підносї розкладаєсь вовна, і пшениця яко символи добробиту. Тут і фірмаки з бундзом. Фірман — се форма з дерева, в котру втолочуєсь сир — і той сир прибирає орнамент, вирізаний в фірмаку, а коли засушить ся, задержує вже той орнамент на все. Такого сира уживають на коровай. Побіч стоять деревяні двояки, чвораки, близнюки, дійницї, коновки, і пр.; на них орнамент випіканий розжареним зелїзом. Поруч стоять під склом святочні убраня голов дївчат з коломийских сторін, а дальше прекрасний різьблений стіл гуцульскій, а на нїм і повисше него при стїнах вироби славних Шкрибляків. Повно тут ящиків, фляшок, мисок, ложок, скриночок пречудно орнаментованих славно звістними різьбарями — батьком і двома єго синами, котрі за свої роботи не то що діставали грошеві дарунки та медалї з вистав, але ще роботам их, особливо батька Юрка, присвятив тутешний музей промисловий цїле одно своє виданє. Списати всего, та й описати — не берусь.
Ось скриня, писана червоною краскою і з вирізуваним орнаментом, спеціяльним лиш у тих скринь. Скриня заповнена зepном кукурудзи, головною ростиною, з якої Гуцул готовить свою різнородну страву. В кукурудзу повтикано яких 50 кужівок. Кожда инакше орнаментована: одні лише різьблені, другі різьблені і цятьками украшені, знов инші писані тоненько ножиком, а у других орнамент випалюваний; на одних остались лише слїди взору, — се прабабки — они певно служили пятьом поколїням; другі новійші — на них задержаний орнамент чисто-народний; инші ще новійші, на них уже слїдно руку виразних майстрів Шкрибляків, котрі, хто знає, чи не силою свого артизму загребали так звичайну в давнину у Гуцулів штуку різьбарства, бо пускаючи між сусїд свою артистичну працю, може й спонукали, що другі, не маючи сили чогось подібного доконати, залишають поволи свою роботу сницарску, котра, як відомо, всїм Гуцулам в більшій або менчій мірі єсть спільною. Прозванєм Шкрибляків "токариками" надали они им одним якогось рода, право займатись тою штукою.
По стїнах в округ розвішені полицї, а в них повно горшків, збанків та мисок, всї поливані і гарно орнаментовані — то цвітами, то святощами, як о. Николай, то оленями, кіньми, деревами, птахами і пр. Побіч тих полиць два спорі образи з глини, роботи гончаря пов. Ковальского, котрий ще перед Бахминьским був звістний по всїх горах зі своїх керамічних виробів. Образи ті, поливані, представляють св о. Николая та Матїр Божу. Се одинокі глиняні образи, які менї лучилось бачити і здобути для музея. Они свідчать о тім, що мабуть колись у Гуцульщинї і окраси комнат були своєрідні, а виперли их з часом богомази, завожені образкарями та жидовою.
Друга комната — се скарб промислу гуцульского. Посеред неї стоїть яких сто палиць, топірцїв та келефів. Одні деревяні, другі мосяжні, треті зелїзні, инші знов вкриті бляхою з гори в долину. А кілько там фантазій в формі самій, а ще більше в орнаментицї! Деякі топірцї великі немов сокири, другі позакручувані каблуковато; ручка у одних проста, у других кінчить ся галкою, у инших представляє вужа або голову коня, то якоїсь зміюки фантастичної. А всї они то різьблені, то жировані, то вибиті цятками, або й орнаментовані в той спосіб, що сплетений дротик впущено в дерево. Є там і такі, в котрих впущено кавалочки тисини, або рога, або кости, або міди і т. п., тож виглядають немов мозаїковані.
Поруч них бачимо з одного боку пречудово різьблені сїдла гуцульскі, з котрих звисають стремена, одні з дерева, другі з мосяжи, наші знов з бакфонґу, а всї они украшені подібною орнаментикою, як черенка ножів. З другого-ж боку моделї обійстя гуцульского, церкви, дзвінницї, фолюша, млина, валила, колиби — а все оно роблене як в истинї, а до того таки самими Гуцулами.
На передній і задній стїнї тої комнати спирають ся величезні осклені ґабльоти, роблені из скринь гуцульских, — і се надає им свого рода незвичайний вид. А в них сотки великих мосяжних хрестів форм незвичайних, тисячі менчих хрестиків понасилюваних на дротиках або струнах в оден, два, три або й пять рядів, — се конечна прикраса кождої Гуцулки від найменчої дївчина до столїтної жінки; носять они ті хрестики на грудех побіч цїлої маси пацьорок та коралїв, що шия під тим аж угинаєсь, а треба здорового чоловіка, щоби се все здвигнув одною рукою. Дальше йдуть бовтицї, ковтки, люльки, — між люльками величезні і маленькі на циґарета, протички, кресива, спряжки [чепраги], перстенї, бляхи на капелюхи замість стяжок, а все орнаментоване після власного помислу виробу. Тут і сотка склянок та ґерданів з их чудовими взорами, а дальше і різнородні "рекизї" [ретязї — мосяжні ланьцушки власного плетеня) та і представлений цїлий хід виробу металевих oкaзів, від деревяної форми до викінченого хреста.
Поруч ґабльотів стоїть пристроєний черес гуцульскій в повній парадї. Споряджений він з грубої шкіри, орнаментовний витисканими взорами, широкій на 50 цтм. Перед єгo, що запинаєсь спряжками, украшений цїлими рядами великих мосяжних бовтиць то колїсцят, до того обведений кілька разів грубими рекизями; з понад него звисають капчук на тютюн, мошонка на гроші, ніж, кресиво, протичка, а заткнені в него люлька та ніжна довершають окраси; за чересом заткнених двоє пістолїв.
Цїла стїна над моделями обвішана пушками на кремінь, пістолями [у деяких цївки мосяжні], дзьобнами, кубками та порошниками, табівками та табівочками [се шкіряні торби, окрашені дуже богато мосяжними бовтицями та бляхами]. Деякі з тих оказів сягають дуже давних давен, а другі певно находились у товаришів Довбуша. Наконець предовжезні тримбіти довершать се превелике богатство гуцульского промислу домашного, котрий очевидячки хилить ся до упадку, такі, що за якій десяток лїт множество тих предметів буде археольоґічною рідкостію. Етноґраф на-дармо буде шукати их серед Гуцулів, — один лиш музей имени Дїдушицких достатчить єму неоцїненого і одинокого матеріялу!
От і все! Нї не все! Годї всего описати і змалювати! Се лиш малесенькій образ нечуваного замилуваня, жертволюбности, знаня, народолюбства ґр. Володимира Дїдушицкого, — та богатства, яке нагромаджене в єго музею! А коли згадаю, що вже від року 1880 виготовлюють спеціялісти відповідні катальоґи і упорались до тепер ледви з частію того, що містить І-ій поверх, — то може се виразнїйше представить працю пів сотнї років одного чоловіка.
Коли-ж я остє взяв ся подати маленькій образочок сего, то хотїв я звернути більшу увагу своїх земляків на наш промисл домашний, хотїв я их більше заинтересувати не лише самим промислом, але й тим, щоби, будучи у Львові, не залишили нагоди зайти до того музея, — чим єдино можуть оснувателеви єго заявити вдячність та признанє, а він же нїчого більше й не бажає, як тілько щоби музей єго служив на науку і на будженє замилуваня до всего того, що має наша земля і наш нарід...
У Львові 10 н. ст. цвітня 1892.
[Дѣло, 14.02.1892]