У понеділок, 10 квітня, Наглядова рада Національної суспільної телерадіокомпанії обрала Зураба Аласанію головою правління Суспільного мовлення. Упродовж п’яти робочих днів (до 18 квітня включно, зважаючи на три дні вихідних) він має підписати контракт із головою Наглядової ради НСТУ Тетяною Лебедєвою. Після цього Аласанія отримає 30 днів, щоби познайомити членів ради зі своєю командою. Лише тоді, коли Наглядова рада затвердить шістьох членів правління, Зураб Аласанія та його команда офіційно розпочнуть працювати у Національній суспільній телерадіокомпанії України. Це станеться після 15 травня, коли НСТУ проведе «Євробачення–2017».
Тиск на Суспільне: політики втрачають шанс
Вибори голови правління НСТУ називають історичним моментом, до якого йшли з 1997 року, коли Верховна Рада ухвалила закон «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України», котрий, утім, так і не запрацював.
Та вже 19 січня 2017 року, коли урядові структури зареєстрували публічне акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія» і Наглядова рада НСТУ вступила у свої права, здавалося, реформу не можна зупинити. Відчуття неможливого повернення назад було до 9 березня – дня, коли фракція Радикальної партії Олега Ляшка звернулася до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення з закликом відкликати з Наглядової ради НСТУ делегованого нею В’ячеслава Козака, який «втратив моральні якості», і проханням замінити його на Валентину Руденко (радницю Віктора Ющенка). Конкурс опинився під ризиком.
Тут варто зупинитися більш детально на тому, як формувалася Наглядова рада НСТУ: це дуже важливо з огляду на фінальні події. Ще у 2015 році на базі Нацради проходив відкритий конкурс представників громадських об’єднань, серед яких обрали 9 членів Наглядової ради. Ними стали Володимир Бринзак (у сфері фізичного виховання та спорту), Євген Глібовицький (у творчій сфері), Дарія Карякіна (у сфері забезпечення прав національних меншин), Тетяна Лебедєва (у сфері журналістики), Вадим Міський ( у сфері захисту інтересів дітей та молоді), Олексій Панич (у сфері освіти та науки), Віктор Таран (у сфері місцевого самоврядування), Тарас Шевченко (у правозахисній сфері) та Наталя Скрипка (у сфері захисту прав осіб з особливими потребами).
Ще вісьмох членів Наглядової ради делегували парламентські фракції і групи. Ці висуванці не мали бути народними депутатами, не мали відстоювати у Наглядовій раді інтереси фракцій: Сергій Таран (Блок Петра Порошенка), Віталій Портников («Народний фронт»), Світлана Остапа («Самопоміч»), Лаврентій Малазонія («Опозиційний блок»), Тарас Аврахов («Воля народу»), Ігор Хохич («Відродження»), Володимир Яворівський («Батьківщина») і Микола Давидюк, якого ще до реєстрації Наглядової ради без попередження Радикальна партія замінила на В’ячеслава Козака.
Цілий рік Наглядова рада НСТУ не мала повноважень і, відповідно, жодних рішень не приймала. 8 лютого 2017 року вона вперше провела вибори таємним голосуванням та обрала головою ради Тетяну Лебедєву з перевагою в один голос. Олега Ляшка такий результат не задовольнив, він вирішив переграти ситуацію. Та на той момент не міг придумати, як згідно з законом замінити Козака на Руденко. У статті 10 Закону «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» вказано дев’ять підстав припинення повноважень члена Наглядової ради: від заяви за власним бажанням і аж до смерті. Та жодна з них не підходила. Нацрада, розуміючи це, відмовилася з’ясовувати природу забаганок Ляшка щодо заміни Козака. Бути чи не бути В'ячеславу у Наглядовій раді – мав вирішувати комітет Верховної Ради України з питань свободи слова й інформаційної політики.
Ляшкові інтриґи довкола Козака (в центрі) були реальною загрозою для конкурсу
На засідання комітету прийшов Олег Ляшко з низкою звинувачень. Він публічно назвав Тетяну Лебедєвою «представницею олігарха», людиною Пінчука і заявив, що заборонив В’ячеславові Козакові за неї голосувати. Зі слів Ляшка, той спокусився на «дрібні гроші» – 1 тисячу доларів – і віддав свій голос за Лебедєву. Голова комітету Вікторія Сюмар замість втихомирити Олега Ляшка з його необґрунтованими заявами, негласно підтримала лідера Радикальної партії і в усній заяві від всього комітету сказала, що, можливо, в майбутньому будуть внесені поправки до закону «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», щоби фракції могли відкликати своїх делегатів. А це могло спричинити, що в будь-який момент кожна з фракцій захотіла б замінити члена Наглядової ради – тоді про працездатність органу годі було б говорити.
Політичні ігри
У кулуарах поширювали інформацію, що серед політиків розглядався сценарій зриву конкурсу на посаду Наглядової ради НСТУ. Позаяк Вікторія Сюмар не засудила політичного тиску Олега Ляшка, були підозри, що вона теж причетна до можливого зриву конкурсу і, напевне, сама не є проти очолювати Суспільне мовлення. Чутки майже підтвердилися, коли 7 квітня на міжнародній конференції, організованій Радою Європи, кандидат на голову правління Зураб Аласанія перед послами, донорами і виконавчими директорами філій НСТУ заявив: «Я не маю більшого ворога серед політиків, ніж Віка Сюмар, на жаль». Пізніше він пояснив, що через один конфлікт не розмовляв із Вікторією Сюмар цілий рік і перестав бути з нею партнерами.
Вікторія Сюмар сама не прийшла на конференцію, а делегувала свою помічницю Анну Камус. Саме їй перепало на горіхи від народного депутата Мустафи Найєма, який під час виступу сказав, що має до Сюмар багато запитань через ситуацію з Ляшком. Міністр інформаційної політики Юрій Стець теж заявив, що такого балагану не допустив би, і буде бити по руках всіх політиків, які намагатимуться чинити тиск на Наглядову раду, а відповідно – на Суспільне мовлення. Міжнародна спільнота (шестеро послів країн Євросоюзу та США, іноземні експерти, донори) висловили стурбованість, що конкурс може не відбутися або Наглядова рада під тиском обере голову правління, який виявиться залежним від влади чи олігархів.
За два дні до конкурсу відбулася не одна зустріч і телефонний дзвінок, щоб уникнути казусів під час вибору голови правління НСТУ. Журналісти закликали громадськість прийти під «Укрінформ», де 10 квітня мав відбутися конкурс, щоби не допустити політичного втручання у роботу Наглядової ради. Були побоювання, що нагодиться Олег Ляшко й буде вимагати у Козака голосувати за його вказівками.
Моб на підтримку Суспільного у Facebook
У день конкурсу Вікторія Сюмар написала пост у Facebook, де пояснила, що не хотіла і не хоче брати участі у конкурсі на голову НСТУ. А те, що вона не засудила Ляшка, аргументувала тим, що їй потрібна підтримка фракції Радикальної партії під час голосування за закон про аудіовізуальні медіапослуги та про мову на ТБ.
«Навряд чи хтось більше зацікавлений, аніж я, в успіху цієї реформи. І тому я проти того, щоб НСТУ очолила людина від влади чи будь-яка політично ангажована людина. Про мою підтримку знає той кандидат, який, я сподіваюся, переможе. Бо затягувати з конкурсом не можна і підвішувати ситуацію теж. Це вбиває перспективи Суспільного», – написала Сюмар.
Боротьба концепцій чи лідерських якостей?
Кожен із восьми кандидатів на голову правління НСТУ підготував стратегію побудови Суспільного мовлення, яку презентував під час конкурсу. Та вже до презентацій члени ради визначилися, за кого голосуватимуть. Фаворитами були колишній гендиректор Національної телекомпанії України Зураб Аласанія та голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко. Хоча, як зазначив Євген Глібовицький, якби «стояло питання обрання кращої стратегії», то члени Наглядової ради, найімовірніше, проголосували б за напрацювання Романа Вибрановського, чий «документ виписаний дуже сильно, а спосіб подачі – структуровано і короткими тезами – поза сумнівом, найкращий з усіх презентованих».
Наглядова рада обирала не концепцію, а голову НСТУ і звертала увагу на досвід, особисті якості та репутацію. Велику увагу приділяли незалежності та лідерським якостям. Як Аласанія, так і Наливайко справили враження менеджерів, які знають, що таке НСТУ у сьогоднішньому стані, можуть оптимізувати колектив, повести за собою тисячі співробітників і через чотири роки побудувати Суспільне мовлення. В обох були «мінуси». Олега Наливайка вважали представником влади, керівником старого гарту. А Суспільному мовленню потрібна людина, яка до того не була вплутана в політичні домовленості й нікому нічого не винна у провладних кабінетах. Аласанія не раз прославився через свій запальний характер, прямолінійність і безкомпромісність. Він не з тих, які можуть «без крові» вирішити конфлікт і за одну зустріч із ворога зробити друга, що не завадило б антикризовому менеджеру, який вміє робити дива.
Вибір був доволі складним, тож не дивно, що голосування пройшло у два тури. У першому Зураб Аласанія й Олег Наливайко набрали по вісім балів, один голос дістався Роману Вибрановському. Другий тур нагадував рейтингове голосування: було два бюлетені, в яких члени Наглядової ради голосували за/проти спершу Аласанії, а тоді – Наливайка. Могло дійти до того, що голосування тривало б безконечно, поки не визначиться переможець, який отримає більше дев’яти голосів. Можна припустити, що у другому турі за Аласанію віддав свій голос той, хто проголосував за Вибрановського, а хтось передумав не на користь Наливайка.
Очільник лічильної комісії Володимир Яворівський за підрахунком голосів
Те, що між фаворитами конкурсу незначний розрив, свідчить одне – до Зураба Аласанії немає стовідсоткової довіри. Його критикуватимуть чи не за кожне рішення, йому доведеться не так «кланятися» перед Кабміном, щоб виділив належне за законом фінансування, як терпимо розмовляти з громадськістю і нікого не образити. Із 27-ми запитань членів Наглядової ради до Аласанії можна зробити висновки, що він свого часу не догодив представникам громадськості (через недостатнє висвітлення на «UA: Першому» спортивних подій, брак коштів на трансляцію Олімпіади в Ріо, тем про нацменшини, людей з особливими потребами тощо), колишнім працівникам НТКУ (а саме тим, які працювали на радіо і вважають, що за Аласанії воно втратило всі свої позиції у рейтингах) та членам, делегованим від фракцій (Аласанії закидали, що він вже раз пішов з НТКУ через брак державного фінансування, і нема гарантій, що знову не гримне дверима).
Коли чекати на справжнє Суспільне і що буде з НСТУ?
Аласанія пообіцяв членам Наглядової ради, що до весни 2018 року глядач і слухач відчує різницю між державним і суспільним теле- та радіомовленням. Та вже перші зрушення варто чекати восени цього року.
З команди Зураба Аласанії троє людей займатимуться контентом і підняттям рейтингів: це Роман Вінтонів, знаний у народі як Майкл Щур (відповідатиме за суспільно-політичний напрям, а саме сатиру), Саша Кольцова, відома як лідерка гурту «Крихітка» (відповідатиме за розважальний напрям контенту) та Юрій Макаров (куруватиме просвітницький напрям).
Ще 7 квітня під час міжнародної конференції голова представництва Європейського Союзу в Україні Г’ю Мінґареллі повідомив, що ЄС готовий інвестувати 5 мільйонів євро у ньюзрум Суспільного мовлення. Посол Швеції Мартін Хагстрьом наголосив, що його країна виділить 3,5 мільйони євро на розвиток регіонального мовлення. Та ці кошти Суспільне мовлення отримає лише тоді, коли донори довірятимуть голові правління НСТУ. Якраз зі всіх кандидатів вони мали впевненість у незалежності Зураба Аласанії від олігархів і влади. Промовистий момент: дипломати під час конкурсу прийшли на презентацію Аласанії і повернулися у зал, коли члени Наглядової ради голосували.
Зураб Аласанія розпочав роботу над розробкою «ньюз-хаусу» ще два роки тому, і тепер має на меті запустити цей проект на повну силу, що означатиме: НСТУ формуватиме стандарт якості у новинах. Як каже Аласанія, вони часом будуть як «пісна каша» у порівнянні з шоколадкою, та їм точно можна довіряти – маніпуляції, «джинси» і «чорнухи» НСТУ не показуватиме.
Також новий голова правління кардинально змінить підхід до виробництва продукту для дитячої аудиторії. Планує запустити дитячі новини, розвивати присутність НСТУ в інтернеті (бо діти не дивляться телевізор), розробляти спеціальні ігри, працювати з науковими музеями, які робитимуть пізнавальні програми про складі речі.
Щоби зрозуміти потребу, зацікавленість і рівень довіри аудиторії НСТУ, Аласанія хоче вимірювати рейтинги за допомогою соцопитувань, які проводитимуть лише для каналів Суспільного мовлення.
Найскладніше йому буде із оптимізацією колективу, яку планує здійснювати з першого до останнього робочого дня. З його слів, нікого виганяти не буде, пропонуватиме перевчитися, та наперед знає, що більшість відмовиться – їх задовольняє «стабільність». Можна вже здогадатися, який ураган зчинять профспілки, які не раз висловлювали недовіру Зурабу Аласанії. А він і досі не навчився з ними розмовляти.
Зураб Аласанія – перший серед решти на фінальному засіданні Наглядової ради
Щоб Суспільне мовлення все-таки запрацювало, всім варто прислухатися до Юрія Стеця, який сказав, що хто б не очолив Суспільне мовлення – він божевільний, якщо поголився взяти на себе цей невдячний тягар. З його слів, громадськості, політикам і Кабміну треба «носити цю людину на руках» і всіляко допомагати.
Додамо, що це стосується насамперед саме уряду, який зобов’язаний виділити НСТУ у 2017 році 1294,44 млн грн. Та поки що бюджет Суспільного мовлення становить 970,79 млн грн, враховуючи 100 мільйонів, які додали вже після відставки Аласанії, і розділили окремо фінансування НСТУ та «Євробачення-2017». Відтак бракує ще 323,65 млн грн. Тож першим саме Кабмін має допомогти НСТУ – а решта «підтягнеться». Інакше перед новим керівництвом стоятиме пропозиція заробляти самим, що «означає красти» і брати готівку за те, щоб якийсь сюжет поставити в ефір Суспільного мовлення – або навпаки прибрати.
На що Зураб Аласанія точно не погодиться.