Без ніякої зміни

Ледве чи хто буде тепер доказувати, що большевизм запанував у Росії "випадково". Всякі випадкові явища в історії скоро минають. Натомісць большевизм продержався в Росії від листопада 1917 року до наших днів та ще й тепер виявив силу спротиву проти наймогутнішої армії світу — німецької. Ні, московський большевизм — це не "примха історії", а законна дитина політичного і суспільного розвою російської держави.
Коли читати описи Московщини та її колишнього ладу у 16, 17 або 18 віках, то все подібне до теперішнього. Цар був необмеженим паном над життям і майном своїх підданих. Московські люди казали, що вони все мають тільки з ласки володаря і що вся земля у них "Божа та государева".
В 16—17 віці цар був у своїй державі найбільшим купцем і підприємцем. Цареві крамниці з усякими товарами і "цареві кабаки" (шинки) були по всіх містах держави, тільки цар міг провадити торговлю з чужими країнами. Царі не дозволяли своїм підданим виїздити за кордон і дуже неохоче впускали чужинців у свою державу.
Піддані московських царів не були безпечні перед самоволею влади; яка їх бувала й нищила. А проте в московськім народі була незрозуміла для інших народів гордість з такого режіму: "Московщина тішиться тиранією" (Moscovia tyranni de gandеt), писав один освічений европеєць, що був на Московщині за царя Івана Грізного.
Коли упала царська влада в Росії в березні 1917 року, то новий вільний лад найкоротше вдержався саме на Московщині. Большевизм запанував на Московщині майже без боротьби. Натомість в неросійських землях бувшої царської імперії большевицький режім не мав ґрунту. Тільки на баґнетах міг прийти московський большевизм в Україну, на Кавказ та інші неросійські території: і тільки допомогою цих баґнетів держався на нашій землі.
Великі поети бувають наділені даром пророчим. З малих ознак, непомітних для ока звичайної людини, вони творять образ майбутнього народу. До цих ясновидців, що передбачали большевицьку систему і з болем відчували її неминучість для Росії, належав Достоєвський. Минуло вже 60 років від смерти Достоєвського, а про те й досі його візії російської революції хвилюють читача.
На Західну Европу Достоєвський дивився очима сучасного нам російського большевика. Для нього Західна Европа ось-ось упаде, провалиться, загине без сліду:
"Пролетарі кинуться на Европу, — і все старе завалиться на віки". Всі культурні нації Західної Европи засуджував Достоєвський на упадок і смерть: німців, англійців, французів:
"Зостануться дикі, що ковтнуть Европу. Із них підготовляється поволі, але твердо й неухильно майбутня позбавлена чуття погань" ("мразь"). Отже — Достоєвський передчував, що для старої европейської цивілізації прийде загроза під прапором соціяльної революції і з кличами "пролетарськими". Збірником тієї руїнницької eнерґії мала стати, на думку Достоєвського, Росія.
По чиїм боці була його душа і серце? Дивна річ — що не по боці культурної Европи. Поживши в різних країнах Західної Европи, Достоєвський пройнявся глибокою ненавистю і огидою супроти всіх культурних націй. 1870 року він писав із Дрездену в Росію:
"Колиб ви знали, яку фізичну огиду аж до ненависти збудила в мені до себе Европа за ці чотири роки... Нехай вони учені, але вони страшенні глупаки... Тутешний народ грамотний, але до неймовірности неосвічений, дурний, тупий, з найнижчими інтересами".
Відсіль може бути тільки один висновок: такої "Европи" не жаль, нехай гине! На місце "Европи" прийде — Росія. Ця Росія має сказати світові нове, велике слово. Яким чином? Достоєвський не мав сумніву, що цю свою "всесвітню місію" Росія має виконати через війни. Насамперед Росія має завоювати від Туреччини Царгород:
"Східна війна зіллється з всеевропейською, та й краще буде, якщо так вирішиться справа. О, безперечно, страшне буде діло, коли проллється стільки дорогоцінної лодської крови... Але пролита кров спacе Европу".
І далі: Росія, запанувавши в Царгороді та в Европі, буде диктувати свою волю цілому світові, тільки, що на місце "другого Риму" прийде Москва — "третій Рим". Достоєвський писав незадовго перед смертю 1881 року, що Росія — найсильніша держава в Европі:
"Нам потрібна війна і перемога".
Достоєвський був пройнятий духом російського месіянства, що, мовляв, московський народ хоче і може "сказати світові останнє слово".
Для того, хто знає московський большевизм, не може бути сумніву, що в поглядах російського монархіста Достоєвського і в ідеях большевизму є дуже багато спільного. Це насамперед типово російська непошана до життя людей. Один із героїв роману Доcтоєвського "Біси" заявляв, що для здійснення революційних ідеалів треба знищити сто міліонів голів. Большевики за 25 років свoєї влади уже знищили близько половину з того, а в paзі "світової революції", перейшли би цю сотню міліонів "голів".
Достоєвський хотів ширити московське "православіє" по цілім світі зброєю російського царя. І "червоний цар" — Ленін, а після нього Сталін, хоче принести всім народам світу комуністичне "православіє" оружною силою: "Світова війна має зробитися війною громадянською".
Коли так, то, зрозуміло, що московські большевики хотіли, щоби ця світова війна врешті прийшла. З цим не крився "червоний пaпа" — Ленін ще перед першою світовою війною. В листі до письменника Ґоркого 1912 р. він писав з жалем, що напруження між Росією і Австрією зменшилося, і що "Франц і Ніколашка (цар) не зроблять нам цієї приємности" (війни).
Нема потреби довго спинятися над большевицьким всесвітнім революційним месіянством, бо ця тема загально відома. Як і Достоєвський, большевицькі ватажки хотіли сказати світові "послідне слово''. І що ці ідеї зустрічаємо однаково у правих і лівих росіян, у політиків і поетів (Блок!), у монархістів і республиканців, у революціонерів і у реакціонерів, — це доказ, що большевизм виріс на Московщині органічно. Недарма ж відомий російський революціонер-анархіст Бакунін у своєму листі до царя 1853 р. кликав російського володаря, щоб станув у проводі всеевропейського революційного руху...
П. С.

09.04.1942

До теми