Львів, 8 квітня.
Є незаперечним фактом, що культурно-освітня праця у нас проводиться. Про це свідчать ті численні дописи з сіл і міст, що їх дістає наша редакція, та які поміщуємо май же у кожному числі нашої газети. Та ця культурно-освітня праця ведеться здебільше стихійно: то спалахне ясним полум'ям, то ледве тліє, залежно від хвилевих настроїв, інколи навіть від примх поодиноких людей, які ведуть цю працю. Не дивно, що так ведена культурно-освітня праця не може дати бажаних наслідків, хоч маємо тепер усі умовини, що вможливлюють планову і систематичну культурно-освітню працю, яка єдина видвигне наш народ на найвищий рівень культурного розвитку.
Нарікають люди з деяких сіл, що нема у них інтелігентів, які проводили б культурно-освітні праці. Такі нарікання, здається, не дуже поважні, бо, хоча у кожному селі не мусять бути інтелігенти з дипломами, та напевно у кожному селі є інтелігентні селяни, яких треба втягнути у провід культурно-освітньою працею. Вправді, можуть у наших селах і містечках бути такі інтелігенти, які усуваються від усякої праці для народу, та це тільки одиниці, без яких сьогодні можна обійтися, висуваючи на відповідну стійку культурно-освітньої праці свідомих, інтелігентних селян. Мусимо теж звернути увагу й на те, що не кожний інтелігент є здібний працювати у кожній ділянці. Є люди, що не вміють зорганізувати драматичний гурток і його провадити, інші не можуть вести хору, ще інші не визнаються на спорті. Тут мусить прийти розподіл поодиноких ділянок культурно-освітньої праці, відповідно до заінтересування та здібності людей, що в даному селі чи містечку проводять ту працю.
Коли говоримо про систематичну і планову працю, маємо на думці у першу чергу потребу цієї праці у місті, серед інтелігенції, міщанства і робітництва. Ніде правди діти, з цією працею у нас не дуже добре. Скільки відбулося хоч би у Львові та по інших більших містах рефератів для нашої інтелігенції, скільки гутірок на різні освітні теми було серед нашого міщанства? А чи наше робітництво мало багато нагоди почути щось цікаве з різних ділянок науки, знання і т. п.?
Боїмося, що відповідь на ці питання буде негативна. Насувається питання: чи наша інтелігенція, міщанство і робітництво не відчувають потреби довідатися чогось цікавого? Чи може є які труднощі в улаштуванні таких освітніх вечорів, получених з відповідними рефератами і дискусіями, показами? Чи може нема у нас людей, які взялись би за цю таку дуже важну культурно-освітню працю, що має у нас свою традицію ще з давних передвоєнних часів, коли наші студенти і старші інтелігенти: вчителі, лікарі, адвокати та інші виголошували реферати з різних ділянок науки по читальнях "Просвіти", "Народних Домах" і т. п.? Чи можемо виправдувати недостачу систематичної, культурної праці війною і матеріяльними умовинами? Ці хвилеві умовини не повинні ніяк утруднювати культурно-освітню працю, бо кожна проволока, чи недотягнення у цій ділянці може мати негативний вплив на весь культурний розвиток народу, який і так був загамований в масі большевицької окупації нашої країни.
Наше найважніше завдання тепер є: переглянути все те, що досі у нас сьогодні зроблене, намітити план культурно-освітньої праці у селах, містечках і містах Галицької Области та проводити її у щоденній муравлиній праці серед селян, інтелігенції, міщан і робітників шляхом систематичного влаштовування рефератів, відчитів, показів та гутірок навіть у найдальшій закутині нашого краю. До цієї культурно-освітньої праці мусять стати всі інтелігенти, свідомі селяни і робітники, університетська молодь та всі інші, для яких культурний розвиток українського народу — це справа найбільшого значення.
09.04.1942