Василь Пачовський не живе

Львів, 7 квітня.

Недавно сповістили ми про смерть бл. п. Ольги Кобилянської, а вже сьогодні мусимо знову, прибиті горем і болем, поділитися з нашим Громадянством прикрою вісткою: Василь Пачовський не живе!

Письменннк-поет, драматург, б. голова Спілки Українських Письменників у Львові, професор університету, Великий Громадянин, старшина б. Галицької Армії, б. атташе Надзвичайної Дипломатичної Місії Української Народної Республіки до Ватикану — не живе!

У розгарі своєї літературної діяльности помер у Львові, після короткої недуги, у 64-му році життя, осиротивши дружину Неонілю з Горчицьких і трьох синів та доньку.

На світ прийшов Покійний у священичому домі у Жуличах, Золочівського повіту, з батька о. Миколи і матері Марії з Боярських 12 січня 1878 р. Гімназійну науку набув у Золочеві в рр. 1888—1896, а гімн. натуру. здав 1899 р. в ІV-тій гімназії у Львові. Університетські студії на філософічному факультеті відбув у Львові й у Відні. Учительський іспит для середніх шкіл з історії і географії здав 1909 р. у Львові.

Суплентував вперед в українській гімназії у Станиславові, опісля у Філії української гімназії у Львові (в роках 1909 до 1914).

З вибухом світової війни 1914 р. стає піхотинцем 35-го полку краєвої оборони.

1915 р. його відкомандовують, як делегата "Союзу Визволення України", для організування та освідомлювання українських полонених у таборах полонених у Фрайштадті, Раштадті і Вецлярі.

1916 року вчителює знову у Філії української гімназії у Львові.

Будучи у таборах полонених, видавав тижневик для українських полонених (1915—1918 рр.).

1918 р. іменують його старшиною б. Галицької Армії. Видає у Станіславові часопис "Стрілець", поширений не тільки у запіллі, але і на фронті. — З розвитком подій переїжджає у Камянець на Поділлі, де працює м. ін. в учительській комісії для середнього шкільництва. Опісля — виїжджає на Закарпаття, де 1919 р. видає тижневик "Народ". Від 1920 р. стає професором Реальної гімназії у Берегові. Тут працює до 1929 р. Тут видає 1921 р. "Історію Закарпатської Руси".

Від вересня 1929 р. учителює в українській гімназії у Перемишлі, аж до 1923/33 р. — Дня 1 листопада 1926 р. здобуває титул доктора на Українському університеті у Празі. 1933/4 р. польська шкільна влада звільняє його, без подання причин, зі служби. Стає урядовцем "Рідної Школи" (1934/35) у Львові, а рівночасно працює в НТШ (переклав Літопис Нестора; перший том цього перекладу вийшов з друку; решта досі в рукописах). Переклав теж зі старослов'янської мови на українську Київський і Галицько-волинський літопис.

Від 29 лютого 1938 р. до 28 квітня 1938 р. сповняв функцію присяглого судді у. Львові. 28 квітня того ж року, якраз на ідучого на останнє засідання присяглих наїхало військове авто і вломило йому ногу. Унаслідок цього одержав інвалідську ренту 111 зл. 80 гр. міс., з чого мусів утримуватися разом з сім'єю.

За большевицької окупації від 16 жовтня 1939 р. був учителем української мови в 35 середній школі, опісля в 27-ій. Від 12 січня 1940 р. був іменований старшим викладачем української мови на Університеті ім. І. Франка у Львові.

Ось — у короткому нарисі — життєвий шлях Поета! Не був він, видно, рожевий. Навпаки — усе його життя було повне труднощів, невзгодин і боротьби.

Як письменник-поет і мистець належав до т. зв. Молодої Музи. Визначився як глибокий, чутливий лірик та драматург, що брав сюжети головно з історії українського народу. Ніколи не втратять вартості такі його твори, як "Розсипані перли", "Сон української ночі" або "Сонце руїни". Форма творчости Покійного своєрідна. На неї вплинув український фольклор, а вона сама зродила цілу модерністичну течію в нашому письменстві.

Зміст творів Покійного має своє чітко означене ідеологічне, суто-національне і виховно-патріотичне обличчя.

Оцінку творчости Покійного дасть з часом сумлінний історик літератури. Сьогодні слід навести реєстр його виданих творів. Він дасть приблизне уявлення творчости Великого Письменника.

Ще 1901 р. виходить з друку у Львові його лірика п. н. "Розсипані перли". 1902 р. — "Празник", сатира віршом. Коломия. — 1903. Львів; "Сон української ночі". Містерія. — 1906, Львів; "На стоці гір". Лірика. — 1911, Жовква: "Сонце Руїни". Трагедія козацької України (нагороджене І-ою премією Краєвого Виділу). — 1912, Львів: "Ладі і Марені терновий огонь мій". Лірична драма. — 1914, Львів; "Нарис історії мініятюри" (Докторська диссертація). — 1914, Львів: "Сфінкс Европи", драма. — 1918, Вецляр: "Роман Великий", трагедія княжої України. — 1918, Вецляр: "Малий Святослав Хоробрий". Дитяча драма. — 1919, Кам'янець на Поділлі: "Галичина і Наддніпрянська Україна". — Винниця на Поділлі, 1919: "Кубань й Україна". — Ужгород, 1921: "Історія Підкарпатської Руси" (вид. "Просвіти"). — Ужгород, 1920: "Што такое "Просвіта"? — 1933, Перемишль: "Гетьман Мазепа". Містерія воскресення в 5 діях. — 1937, Львів: "І. Мазепа. Життя і діяльність" (вид. "Просвіти"). — 1937, Жовква—Львів: "Золота Гвіздка". Віршована казка на 10 сурм. — Львів, 1938 "Золоті Ворота". І. частина п. н. "Пекло України". (II. частина: "Преісподня" і III. частина "Небо" — все на лад Данте — у рукописах). — 1938, Львів: "Срібна Земля". Тисячоліття історії Закарпаття".

Окремо слід згадати сценарій, зладжений Покійним у Мукачеві до фільму п. н. "Перстень Карпатів" (1922—3).

Недрукованих творів з різних ділянок, отже: лірики, поем, драм і т. п., залишив Покійний у своїй теці понад півсотки. Останніми часами писав незвичайно багато. Відчував, що має багато ще сказати. На жаль, невмолима смерть скосила його життя передчасно.

З Покійним тратить українське письменство одного з найбільших своїх представників, серце наскрізь ніжне і чутливе, повне почувань, повне відгомонів, повне терпінь і болів дня, повне надій і сподівань.

Порядок похорону

На вістку про смерть бл. п. д-ра Василя Пачовського, б. голови Спілки Українських Письменників у Львові, з доручення УЦК створився Загально-громадський похоронний Комітет під проводом посадника м. Львова д-ра Степана Біляка. До Комітету ввійшли представники громадських і культурно-мистецьких організацій в особах Вл. пп.: В. Блавацький, М. Брилинський, Лужницька, Гр. Лужницький, К. Малицька, С. Мартинець, С. Литвиненко, Св. Пачовський (син Покійного), В. Сімович, Я. Цурковський, В. Шаян, В. Щурат, Е. Яворівський.

Устійнено порядок похорону. Збірка організаціями й уставлення походу в год. 4.30 пополудні коло Крипти при вул. Кохановського 94, куди перевезено Тлінні Останки бл. п. Покійного з дому. Похід вирушає на Личаківський цвинтар у середу, 8 квітня точно в 5-тій годині пополудні. Комітет прохає всі культ.-мистецькі організації й установи прибути якнайчисленніше і взяти масову участь у похороні.

***

Похорон поведе Преосв. Кир. Йосиф з пралатом о. Куницьким і каноніками оо.: Горчинським, Дзеровичом, Лициняком, Д-ром Лабою і Сімовичом та з парохом о. Василевом. Від Чина Василія Вел. візьме участь През. Марійських Дружин о. Назарко і о. Лукань.

***

Кондоленційні телеграми надходять на адресу: Спілка Українських Письменників, Львів, 29 червня, ч. 10/І. п.

***

Заупокійна Панахида за спокій душі бл. п. Покійного відбулася при співучасти представників Громадянства у Світлий Вівторок в 7-мій годині вечором у Крипті при вул. Кохановського ч. 94.

[Львівські вісті]