Треба бути наївним чи дуже претензійним, аби думати, що наша економіка є результатом нинішньої економічної політики. На жаль (чи на щастя), наша економічна доля залежить менше від економістів та їхніх сьогочасних тлумачів, ніж від місця, де ми народилися
Сучасність, якою ми просякнуті й поглинуті, подекуди заважає нам зрозуміти, до якої міри ми є спадкоємцями тривалої історії. Молоді покоління занадто мало її знають – часто через те, що освіта про неї вже не говорить, хоча вона на нас впливає. Одним із прикладів цього, позаяк він є актуальним, є святкування у Римі сімдесятої річниці Європейської Унії. Ви справді думаєте, що нашій Європі лише сімдесят років?
У даний момент я читаю надзвичайний історичний твір – «Reformations» («Реформи») Карлоса Ейре, американського університетського викладача кубинського походження. Дія його розгортається у XV ст. в нашій Європі, що зароджується, в Європі гуманістів, які дадуть початок Відродженню і епосі реформ у лоні християнського світу. Ми бачимо, як утворилася тоді мережа інтелектуалів, що активно вели листування латинською мовою. Європа завжди мала універсальну мову спілкування – латину, потім французьку, а згодом англійську. Ці інтелектуали, яких назвали «гуманістами», прийняли колективну лему ad fontes, вислів, що походить із 42 псалма латинської Вульґати, який можна перекласти як «повернення до джерел». Цими витоками були антична філософська мудрість, мистецтва, які її супроводжували, і справжнє джерело християнства – Біблія давньоєврейською, арамейською і грецькою мовами. Це повернення «до джерел» почалося в Італії, але відразу поширилося цілою Європою, і деякими його найбільшими виразниками були, наприклад, Еразм Роттердамський у Фландрії, Жак Леферв з Етапля у Франції, Томас Мор в Англії, кардинал Хіменес де Сіснерос і Антоніо де Небріха в Іспанії, два видатні філологи і граматисти.
Нас вражає той факт, що банкіри і торговці швидко доставляли свою кореспонденцію з однієї столиці в іншу, тож у Європі ad fontes ми вже бачимо поєднання європейської самосвідомості та ринку. Тоді Європа мала б п’ять століть! Якщо вона не є ще старішою, тому що ці гуманісти XV ст. обстоювали повернення до давніх джерел – платонівських, давньоєврейських та християнських. Отож коли нам кажуть, що справи Європи кепські, тому що Велика Британія покидає її не покидаючи, що дехто хоче увійти в єврозону, а інші погрожують з неї вийти, – це захоплююче, але також напрочуд поверхово, бо всі ми є європейцями щонайменше вже двадцять століть, і це наша цивілізація і наша доля.
Нинішня Європейська Унія є лише ще однією формою цієї вічної Європи. Це варто було б раз у раз чітко повторювати (в епоху глобалізації це є ще необхіднішим) з огляду на нашу довгу історію, якщо порівнювати з іншими великими цивілізаціями.
Я наведу інший приклад визначального впливу тривалої історії, пошуку витоків і відносної природи сучасності: це економіка. Треба бути наївним чи дуже претензійним, аби думати, що наша економіка є результатом нинішньої економічної політики. Це те, у що хотіли би змусити нас повірити можновладці і ті, хто прагнуть ними стати; також у цьому нас хотіли б переконати деякі економісти і продавці чарівного зілля для відновлення економічного росту чи зайнятості.
Інколи народи також хочуть у це вірити – так само нас вражають діяння жонглерів. На жаль (чи на щастя), наша економічна доля залежить менше від економістів та їхніх сьогочасних тлумачів, ніж від місця, де ми народилися. Розгляньмо два приклади цього впливу довгої історії: у США та у Франції.
Ми знаємо, що американська економіка визначається інноваціями і є такою від ХІХ ст. Чому? Головна причина, ad fontes, у тому, що перші колоністи були нечисленним населенням на величезній території. Оскільки робочих рук, зобов’язаних працювати, бракувало (за винятком рабів), американський поселенець мусив впроваджувати щось нове, тому що лише продуктивні методи дозволяли давати собі раду в цій безмежній країні. Хто не знає цієї першопричини інновацій, той не розуміє нинішньої економіки, бо нині вона не залежить від Трампа, як вчора не залежала від Обами. В Мексиці сталося навпаки: було занадто багато робочих рук до послуг лінивих власників.
Розгляньмо приклад Франції. Французька економіка, попри явний хаос і політичні обіцянки керівників, які покидають свій пост, і кандидатів на їхнє місце, і далі є шостою економікою світу завдяки основам, ad fontes, які сягають ще XVII ст. Зброя, розкіш і рільництво – ось три двигуни французької економіки, які беруть свій початок у правлінні Людовіка XIV: багатство землі, завойовницький дух і екстравагантність королівського двору. Ми могли б множити приклади до безконечності.
А Німеччина? Панування її пересічних підприємств, розсіяних по всій території, починається з дроблення володінь, а фінансова строгість бере свій початок від Мартіна Лютера. Дозвольмо кожному читачеві в його країні зробити цю вправу ad fontes. Коли всі виконають своє домашнє завдання «прозорливця», то зможуть аналізувати сьогодення за допомогою нової призми і з більшою ясністю.
Guy Sorman
Ad Fontes
ABC, 03.04.2017
Зреферувала Галина Грабовська