Все частіше я минаю в газетах розділ подій і йду просто до інформації з наукового світу
Нині текст буде трохи ширший, з дещо глибшим віддихом, що його дає тільки метафізична перспектива. Знуджена і фрустрована монотонністю політичних новин, які сповіщають — тріумфально або істерично — про кінець ліберальної епохи (сама також їх продукую, отже теж не без вини), все частіше я минаю в газетах розділ подій і йду просто до інформації з наукового світу.
А там недавно прочитала щось таке, що, по суті, засмутило мене ще більше. Натрапила ж бо на гіпотезу про зоотропізм матерії, згідно з якою життя має бути в космосі зовсім не аж так рідкісним, бо певною мірою є вписаним в природню еволюцію фізичних станів. Ця гіпотеза, позірно оптимістична, проголошує, що життя виникає з неорганічної матерії часто і спонтанно, лиш з тією різницею, що йому — і тут з'являється песимізм — дуже рідко вдається вижити і досягти такого ступеня складності, щоби почати творити нові організми і внутрішньо диференціюватися. Отже, воно досягає зазвичай дуже примітивної фази, після чого завмирає, не змігши побороти несприятливе довкілля.
Що ця інформація означає для нас, живих істот на Землі? Так-от, перш за все те, що земне життя, яке не тільки вижило, еволюціонувало і диференціювалося, а й пристосувало планету під свої потреби, є суттєво великим винятком у масштабах Всесвіту. Може, навіть і єдиним таким винятком. Тільки нам, земним органічним істотам, вдалося створити велику природню екосистему, а потім перейти до наступної фази розвитку життя, тобто до фази цивілізації. Отже, за цією гіпотезою земне життя може бути найстарішим — і можливо, що єдиним — життям, розвиненим у цілому космосі. Тому даремно ми вслуховуємось у голос порожнечі, щоби зустріти подібних нам істот. Є тільки ми — свідчення великого успіху життя на третій планеті від Сонця.
Чому це так сумно? Бо — як щораз ясніше проявляється — ми не вміємо жити на рівні цього успіху. Не вміємо глянути на себе з космічної дистанції і побачити неймовірне диво життя, яке вижило і зміцнилося в нескінченній тиші пустих просторів. Накручені племінними конфліктами, ми тратимо ту точку зору, яка єдина може поновити належні пропорції. Отож уявляю собі безконечний смуток істоти, яка приглядається до цього буяння життя і бачить, як диво прямує просто до самознищення.
Аґата Бєлік-Робсон — публіцистка і філософ
Agata Bielik-Robson
Zmarnowany сud
Wysokie Obcasy, 1.04.2017
Переклад О.Д.