З Кракова.
Різними дорогами ходить рускій патріотизм, а один из цїкавійших ребусових варіянтів представляють: отець Теофіль Павликів, і дочка єго прімадонна львівскої опери. О. Павликів серед старої партії має титул "маститого патріота ветерана", — а що-ж дочка єгo, прімадонна?
Сердечно тїшили ся свого часу всї Русини, коли нинїшна прімадонна панна Павликівна, виступаючи на вечерках і концертах руских, видавала надїю, що з неї вийде знаменита співачка. Ото слава буде для Русинів! — думав кождий Русин, — нагла співачка, дочка видатного Русина, звеличає своїм виступом кождий знатнїйшій концерт рускій, а може, яко патріотка, почуєсь до обовязку виступити часом і на сценї народно-руского театру — коли не в якій роли [н. пр. Гальки], то бодай з відспіванєм в межи-актах рускої піснї, як то буває... Так думали колись Русини, і не можна сказати, щоб не мали права снувати такої думки. Однакож зовсїм обманулись.
Паннї Павликівній, коли стала прімадонною оперовою, певно нїколи й на гадку не прийшло виступити на сценї руского театру, хотяй єї товаришки і товариші народности польскої остатними роками від часу до часу старають ся і на рускій сценї о трофеї артистичні... Але-ж бо навіть виступи пaнни Павликівної на руских концертах чи вечерках належать уже до исторії!
В остатних роках краківска "Академічна Громада" дуже рада була, щоби панна Павликівна — "наша слава" — дала ся пізнати краківскій публици виступом з русскою піснею на устах підчас вечерниць в роковини смерти Т. Шевченка — і з року на рік була у рускої молодежи надїя, що се наступить тим більше, що від панни Павликівної не вимагано жертв матеріяльних. Але надїя завела. Прімадонна землячка першій раз "zerwała rokowania" телєґрафічно, перед самими вечерницями. Другій раз обіцялась за рік, а вкінци забула відписати на рекомендоване письмо. Делєґатам "Академічної Громади", що їздили запрошувати єї, зaявляла, що она від давна має велику охоту виступити перед краківскою публикою, — хоч, правда, виразно не спімнула, що має охоту виступити там на рускім вечерку "Академічної Громади". З-разу ми тої обережности в словах землячка не розуміла, — аж тепер річ стала нам ясною.
Ото панна Павликівна виступала тут недавно на концертї, але на концертї устроєнім верховодячими сферами краківскими на фонд будови "Domu akademickiego". Говорять тут, що ті сфери мають старатись, щоби панна Павликівна дісталась до Варшави. З того виходило би, що п-а Павликівна прямує до карієри дорогою свого земляка Мишуги...
Тілько Мишуга був "невиразний" — тож і Поляки і Москалї числили єго за "свого" — аж наконець, як відомо притиснули єго до стїни і — тогдї то пpигадали єму, що він властиво анї Поляк анї Москаль, але Русин. І Мишуга підчас остатної своєї гостини в Галичинї замаркував се і у Львові, і ще виразнїйше на рускім концертї і на комерсї "Академічної Громади" в Кракові. Тимчасом панна Павликівна — в порівнаню з Мишугою — робить ся зовсїм "виразною" — виступами своїми на польскій сценї і лише на польских концертах марнуєсь яко Полька... мимо "русскости" свого вітця, "патріота-ветерана" старого закала.
Поживемо, то й побачимо, чи які досвіди може й пригадають паннї Павликівній те саме, що пригадали Мишузї...
Краківскій Русин.
