Поставити себе на місце інших людей – це здатність, якої маленькі діти повинні навчитися. Які частини мозку при цьому відіграють найважливішу роль, нещодавно з’ясували дослідники. Згідно з результатами їхньої розвідки, головну роль виконує спеціальне поєднання волокон, яке на зразок шляху з’єднує дві частини мозку. Лише тоді, коли з’являється «шлях» для передачі даних між цими двома регіонами мозку, люди можуть відрізнити «я» та проекцію інших.
Як міст дугоподібний пучок волокон Fasciculus Arcuatus (зелений) приблизно у віці чотирьох років поєднує дві ділянки мозку. Зображення: MPI CBS
Поставити себе на місце іншої людини – це базова передумова для соціальної взаємодії. Дорослі зазвичай без зусиль розрізняють свої та не свої думки, але маленькі діти з самого початку не мають цієї здатності. Лише у віці 3–4 років вони раптом починають розуміти – інші можуть думати інакше, ніж вони. Спочатку дітям здається, що переконання не існують поза їхніх безпосереднім досвідом. Але після третього року життя вони роблять великий крок у розвитку.
Шарлотте Ґроссе-Вісманн (Charlotte Grosse-Wiesmann) та її колеги з Інституту когнітивних і нейрологічних досліджень імені Макса Планка (Лейпциг) нещодавно з’ясували, з чим це пов’язано.
Науковці хотіли дізнатися, які зміни в мозку дають змогу маленьким дітям приписувати певні твердження іншим. З допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ) учені дослідили, як розподілена біла речовина в різних ділянках мозку і як ці ділянки між собою поєднані. Піддослідними були 43 дитини у віці від трьох до чотирьох років.
Отримані дані дослідники порівняли з результатами поведінкового експерименту – тесту на хибні переконання. Вони перевіряли, чи здатні діти усвідомити: інші люди часом переконані в тому, що насправді не відповідає дійсності.
Піддослідним показували пачку від батончиків, всередині якої були олівці. Потім їх питали, про що подумає інша дитина, коли побачить коробку. Діти, які ще не навчилися приписувати думки іншим людям, на це питання відповідали: «олівці». Ці піддослідні не зважали на те, що інша дитина не знає про вміст коробки.
Сканування мозку та результати експерименту засвідчили кореляцію. Аби розрізняти «я» та проекцію іншого, найважливішим є утворення спеціального поєднання волокон – Fasciculus arcuatus. В якийсь момент у віці від трьох та чотирьох років волокна цієї структури так сильно розвиваються, що вона як шлях з’єднує дві важливі ділянки мозку: регіон у задній скроневій долі (він допомагає думати про інших людей та їхні переконання) з ділянкою в лобовій долі мозку (через неї ми сприймаємо речі на різних рівнях абстракції), завдяки цьому можемо відрізнити думки інших та реальний світ.
Лише тоді, коли ці ділянки поєднані Fasciculus arcuatus, діти починають робити правильні припущення про погляди інших і розуміти, що інша дитина сподіватиметься шоколадки в упаковці, а не олівців, інформують учені. Цікаво, що нове утворення в мозку підтримує цю здатність незалежно від того, наскільки добре розвинені інші розумові здібності дитини, зокрема кмітливість, розуміння мови, контроль над імпульсами.
«Сильно виражений Fasciculus Arcuatus може також бути причиною того, що власне людям чи не найкраще вдається зрозуміти інших та їхні реакції,– сказала Ґроссе-Вісманн. – Незважаючи на те, що й примати можуть поставити себе на місце іншого, проте значно меншою мірою. Це, ймовірно, можна пояснити існуванням менш вираженого зв’язку цих волокон», – припустила вчена.
Was uns andere verstehen lässt
Max-Planck-Gesellschaft, 27.03.2017
Зреферувала Соломія Кривенко
01.04.2017