Через три роки після початку аґресії проти України Росія взялася заперечувати один із найбільш пам’ятних епізодів періоду розв’язки українсько-російської гібридної війни – звернення «двічі леґітимного» президента Віктора Януковича до Владіміра Путіна з закликом увести війська до України. У версії Генеральної прокуратури, котра розслідує справу про державну зраду з боку Януковича, це звернення було однією з причин, котра зумовила появу «зелених чоловічків» у Криму і на Донбасі. Горе-президентові лише за цей вчинок загрожує 15 років ув’язнення. Саму ж справу, як писав Z, прокуратура вже передала до суду.

 

«Я впевнений – і хочу це підкреслити – що українські і російські солдати будуть з одного боку барикад». Владімір Путін, 4 березня 2014 року

 

Зміна риторики Москви збіглася в часі з активізацією слідства проти Януковича, а також початком розгляду позовів України проти Росії в міжнародних інстанціях, зокрема в суді ООН. Відтак найбільш очевидне пояснення заяв Росії про те, ніби листа не було (як не було і російських солдатів на українській землі чи не було російських танків – бо їх, загальновідомо, можна й досі дістати з шахт) – це спроба відбілити Януковича. Це також намагання розірвати ланки причинно-наслідкових зв’язків на випадок майбутнього розслідування російської аґресії у міжнародних інстанціях. Погодьмося, що ця спроба є занадто гучною як для побудови власного алібі, бо все, чого досягла Росія – це додатково привернула увагу до початків своєї спецоперації проти України. РФ не славилася повагою до норм міжнародного права й не мала якоїсь боязні перед покаранням і раніше – то чого би мала тим ся перейняти зараз? Ще й відбілювати невдаху Януковича? Тьху.

 

Виглядає, що маємо ще одну «багатоходівочку». При тім, що Януковичеве звернення й досі залишає багато інших питань без відповіді. Наприклад: яку насправді роль було відведено листові Януковича в цій війні – чи не таку, як зверненню Башара Асада? І чому, зрештою, Росія не зважилася на відкрите вторгнення своїх військ до України?

 

Таємниці йдуть у могилу

 

Взимку Генеральна прокуратура України надіслала до російської генпрокуратури запит із низкою питань, котрі потребували відповіді для «справи Януковича». В тому числі – з проханням влаштувати виїмку «листування» Москви з утікачем Януковичем. Правоохоронці Росії повідомили, що «ні в адміністрацію президента РФ, ні в Раду федерації Федеральних зборів РФ жодних заяв Януковича В.Ф. з проханням використати збройні сили РФ на території України не надходили і цими державними органами не розглядалися».

 

Генеральний прокурор України Юрій Луценко, побачивши листа від російських колег, розсміявся. «Бумага всьо стєрпіт, гаспада расєйскіє прокурори», – оцінив змістовність тієї відповіді пан Луценко. Принагідно генпрокурор навів кілька фактів, котрі спростовують версію Москви.

 

Отже, чим диспонує українське слідство на підтвердження факту, що звернення від Януковича таки було? (Притомній людині очевидно, що воно було – але слідству цей факт треба доводити). Це, по-перше, скандальний виступ постійного представника Росії в ООН Віталія Чуркіна на засіданні Ради Безпеки ООН 4 березня. Чуркін продемонстрував учасникам засідання копію звернення Януковича, а також повністю процитував цю заяву. Наприкінці минулого року Генпрокуратура отримала від канцелярії ООН офіційну копію цього документа. І це, звісно, теж доказ.

 

«Сьогодні я уповноважений повідомити наступне, – оголосив тоді Чуркін. – Президентом Росії отримано звернення президента України Віктора Януковича. Я цитую. "Заява президента України. Як законно обраний президент України заявляю: події на Майдані, незаконне захоплення влади в Києві привели до того, що Україна опинилася на порозі громадянської війни […]», – зачитував постпред.

 

20 лютого 2017 року, якраз на треті роковини розстрілів на Майдані, Віталій Чуркін помер. Смерть постпреда дозволяє Росії комфортно розмірковувати про лист від Януковича: дипломат уже ніколи не розповість про обставини отримання кореспонденції.

 

У середині березня, коли в кремлівського речника Дмитра Пєскова спитали про те, звідки Чуркін отримав послання від «леґітимного» президента, а основне – хто ж таки «уповноважував» покійного дипломата на виголошення заяви (бо Пєсков казав, що в адміністрації президента РФ подібної кореспонденції не приймали і не реєстрували), – спікер Путіна відрубав: «Того я не знаю. Я можу констатувати ситуацію де-факто і де-юре, тобто те, що я вже сказав».

 

 

Другим доказом, котрий підтверджує існування звернення від Януковича, є заяви самого Владіміра Путіна. На своїй першій прес-конференції вже після того, як Рада федерацій дала йому дозвіл на використання збройних сил РФ в Україні («пресівка» була 4 березня, у день Радбезу ООН), Путін заявив: «Як ви знаєте, у нас є пряме звернення чинного і леґітимного президента України Януковича про використання збройних сил для захисту життя, свободи і здоров’я громадян України».

 

Третє підтвердження – це заяви, котрі лунали на засіданні Ради федерацій 1 березня 2014 року, коли приймали рішення про дозвіл на використання російської армії в Україні «до нормалізації суспільно-політичного становища в цій країні». Читаючи офіційну стенограму тих посиденьок, можна довідатися, що Янукович написав російським офіційним особам навіть не одне звернення, а цілих два. Другий із листів Януковича був скерований до Радфеду для підтримки заяви, укладеної самопроголошеними керівниками Криму («Путін, ввєді войска!»).

 

Зокрема, голова правового комітету Ради федерацій Андрєй Клішас заявив на засіданні: «Президент України підкреслює, що ознайомився зі зверненням влади республіки Крим і засуджує спроби тих, хто захопив владу в Києві, по-насильницькому встановити свої порядки у Криму. У цьому зв’язку Віктор Янукович підтримує звернення влади АР Крим», – казав Клішас.

 

Четвертий аргумент – це й публічні заяви самого Віктора Януковича, котрий кілька разів визнавав, що робив апеляцію до Росії для захисту мешканців Півдня й Сходу України.

 

От і все. Sapienti sat, – сказали би колись латиняни.

 

Та ми маємо справу далебі не з латинянами. Росіяни не визнаватимуть навіть очевидного. Тому у відмовки Росії ми, звісно, не повіримо, але спробуємо знайти якесь раціо в її аргументах.

 

«Я не просив»

 

Тактика, котрої вирішила дотримуватися Росія – не заперечувати самого звернення Януковича (бо як тут заперечиш?), але спростовувати офіційний статус цього документа. Мало що ляпнув чи написав Янукович. А вони до чого? Іх там нєт!

 

Насмілимося припустити, що статус своїх звернень (тобто їхній неофіційний статус, як і голосить російська інтерпретація) мав би дезавуювати сам Віктор Федорович. І Янукович таки прорік щось подібне у третю річницю завершення Революції гідності, коли його витягнули на інтерв’ю з ростовського «межигір’я». Однак заява Януковича була настільки плутаною, що речники російських структур потім іще цілий місяць мусили відбріхуватися, відповідаючи на запитання журналістів.

 

«Я не просив вводити війська в Україну, – заскочив у лютому Янукович. – Це не так».

 

При цім він визнав, що якийсь заклик був – просто він був не таким, яким його всі подають. «Це не лист, а заява, по-перше. По-друге, є закони. Я не зраджував своєму народові», – виправдовувався Янукович.

 

З його слів, головною метою було «зупинити банди нелеґалів, котрі не підпорядковувалися нікому і почали знищувати людей на Донбасі». «Ото була моя мета. Вона може бути емоційною, та я шукав способи захисту для людей», – додав Янукович.

 

Варто наголосити, що ніяких «нелеґалів» (він мав на увазі добровольчі батальйони) на Донбасі тоді ще не було. Перша смерть у вуличних протистояннях була зафіксована аж 13 березня. Дмитро Чернявський. Патріот із Донецька, замордований проросійськими молодиками під час участі в мітингу на підтримку територіальної цілісності України.

 

Та незважаючи на це, ми цитуємо цей кавалок із заяв Януковича, бо він дасть нам змогу розгадати частину сценарію Росії, котрий передбачав відкрите залучення російської армії для «нормалізації» українців.

 

 

Отже, у Кремлі зараз кажуть, що офіційного звернення від Віктора Януковича бюрократичними каналами не отримували.

 

Російська прокуратура висловлює подібну версію і намагається розірвати зв'язок між тодішньою апеляцією Януковича і пізнішим рішенням російської влади. «Жодні заяви президента України Януковича В.Ф. не були підставою для звернення президента РФ до Ради федерації Федеральних зборів РФ про надання згоди на використання збройних сил РФ на території України», – йдеться у листі до української прокуратури, що його оприлюднив Луценко.

 

Нарешті, найбільш змістовно суть позиції РФ розтлумачила речник МЗС Марія Захарова. «Заява (або, як її чомусь назвали, "лист") не реєструвалася ні в адміністрації президента Росії, ні в Раді федерацій. Інакше кажучи, заява була підписана президентом України, зачитана в РБ ООН у якості вельми показової інформації про становище в Україні, та ніяких рішень по ньому ні в АП, ні в Раді федерацій не приймали», – ствердила Захарова.

 

«Російські солдати зробили б марш-кидок на Київ»

 

У 2015 році доктор соціологічних наук, професор Харківського національного університету внутрішніх справ Ігор Рущенко опублікував монографію «Російсько-українська гібридна війна: погляд соціолога». У своїй роботі Рущенко стверджує, що Росія планувала завершити українську Революцію гідності своїм військовим вторгненням. Операція мала проводитися на підставі звернення від української влади, котра не може виконувати обов’язків у Києві й осідає в іншому місті.

 

Зі слів Рущенка, перед 2014 роком у Росії розробляли кілька сценаріїв захоплення України, проте кожен передбачав оголошення звернення президента України до РФ про введення військ.

 

«Сценаріїв було багато. Вони постійно модернізувалися і змінювалися. А коли почалися події на Майдані, то у всі сценарії вклали дві речі. Перше – це хаос, який треба створити в Києві, і розпад українських державних інституцій. Згадайте: вони відкликали керівників силових структур із Києва, вони зняли міліцію – так, ніби запрошували до погромів у столиці. Це втілення теорії керованого хаосу. І друга річ – це звернення про військову допомогу до "братнього народу". У моїй трактовці там мав бути не тільки Янукович: на той час уже мала діяти інша, штучна столиця, де мали би концентруватися гілки влади», – пояснює Рущенко у коментарі Z.

 

Професор каже, що вирішальним мало стати 22 лютого – день, коли в Харкові відбувався з’їзд депутатів місцевих рад Півдня і Сходу, і коли туди приїхав Янукович.

 

«Якби 22 лютого було рішення леґітимної української влади в Харкові запросити Путіна, а Янукович іще перебував би в Україні й керував військами – російські солдати зробили б марш-кидок на Київ», – каже Рущенко.

 

Із думкою професора погоджується український політолог Олександр Палій.

 

«Вони планували вторгнення [під час Революції гідності]. Насамперед, вони дали наказ Януковичу втікати до Харкова. Для чого? Щоби звідти, коли захоплять органи влади і спалять Межигір’я, виставляти Януковича як леґітимного президента. Вони сподівалися на принесення сирійського сценарію, тотальної війни проти українців за допомогою російських збройних сил. На наше щастя, люди нічого не спалили. У росіян тоді виникло питання: а за що зачепитися?» – каже Палій у коментарі Z.

 

У цьому контексті ми можемо ще згадати про фальстарт ґазети «Комсомольская правда», котра передчасно написала про захоплення будівлі Верховної Ради активістами Майдану 20 лютого. Парламент – хоч яким би одіозним він не був за складом – тоді виконав історичну роль й забезпечив коректну передачу влади від Януковича. Сьогодні ми розуміємо, що вікно для уникнення великої російської провокації було надзвичайно вузьким – і якимсь провидінням нам таки вдалося втекти «на світло».

 

І, отже, в Харкові Віктор Янукович збагнув, що вся структура під ним завалюється, каже Палій. «Янукович розвернувся, навіть не доїхавши на з’їзд. Він зрозумів, що йому нема на що спиратися і його невдовзі заарештують. Почалася паніка – і він став тікати у Донецьк», – коментує пан Олександр.

 

Наявність такого сценарію нещодавно частково підтвердив і колишній міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко. Він сказав, що на Схід країни мали передислокуватися підрозділи міліції й армії. «У нас була така домовленість, – розповів Захарченко в лютому. – Я вирушаю на Донбас, забезпечую логістику для всіх, хто туди виводитиметься. Війська виводить командувач внутрішніх військ… Ми розуміли так, що у нас є леґітимний президент Янукович, котрий прибуде на Донбас – і на Донбасі будуть війська. Ми забезпечуємо конституційно вибраного президента і провадимо подальші переговори», – зізнався екс-міністр.

 

Чому не відбулося вторгнення?

 

Росія не змогла скористатися останніми днями Революції гідності для відкритого і масового вторгнення в Україну. Втім, до теми звернення президента-вигнанця вона повернулася пізніше, коли довелося вдаватися до різких кроків у Криму: лист Януковича вигулькнув через два дні після того, як парламент Криму розпорядився провести на півострові референдум. Сам Віктор Федорович постав перед очі громадськості значно пізніше – під час «ростовської» заяви 11 березня. До речі, на тому брифінгу він так і не обмовився про головне – а саме про те, чому він просить Росію вводити війська в Україну (не полишало відчуття, що брифінґ був «холостим», що Віктор Федорович змовчав про те, заради чого скликав публіку в Ростові-на-Дону).

 

Віктор Янукович на першому брифінґу у Росії. Кулькові ручки ще цілі

 

Олександр Палій каже, що загроза російського нападу існувала весь 2014 рік. «Варіант вторгнення весь час розглядався Росією серйозно. Але вона не могла обґрунтувати вторгнення. Москва вирішила дивитися, яким буде результат. Вони були готові [напасти] в будь-який момент. Іловайськ, дебальцівська операція, штурм донецького аеропорту. Це і було вторгнення, просто замасковане», – коментує Палій.

 

На його думку, Росія не зважилася на відкритий напад, бо наштовхнулася на різку реакцію Заходу. «Захід поводився досить жорстко. Обама попереджав Путіна про неприпустимість вторгнення, були дуже напружені розмови. Україна проводила мобілізацію – Росія зрозуміла, що так легко не вдасться. Тому Москва зважила на ситуацію і відмовилася від відкритого нападу – але не відмовилася від дестабілізації: вирішила взяти нас облогою, виснаженням».

 

Ігор Рущенко дотримується дещо інакшої версії. На його думку, Росія готувалася до вторгнення на 22 лютого, а те, що трапилося пізніше – зокрема, заява Чуркіна на Радбезі ООН – було елементом шантажу, блефу.

 

«У березні воно (звернення) вже не мало вирішальної ролі, воно вже було делеґітимізоване. Росіяни використали його для аргументації, для посилення своєї позиції – особливо, коли почався розгляд в ООН, але це був шантаж, гра. А план міг бути реальністю лише 22 лютого, коли леґітимна влада запросила б Росію очистити Київ від бандерівців, терористів», – вважає Рущенко.

 

При цім професор притримується думки, що Росія не планувала великої війни у 2014 році: вона сподівалася упокорити Україну швидко й без великих зусиль. Проте згодом була змушена перелаштовуватися під нові реалії. «Якби Янукович іще керував військами і дав наказ українським військовикам залишатися в казармах, як це було в Чехословаччині у 1968 році, тоді до Києва можна було б доїхати і обмеженим контингентом. Захопили б Київ, ініціювали би референдуми, зробили би "Новоросію", поставили б Медведчука, Януковича… Та військової операції як війни зі Збройними силами України вони не планували. Натомість ситуація станом на 1 березня вже потребувала військової операції, зовсім інших засобів окупації», – каже Рущенко.

 

У продовження слів пана Ігоря доречно було б нагадати заяви Владіміра Путіна, сказані на тій-таки прес-конференції, на котрій він говорив про звернення від Януковича: «Я впевнений – і хочу це підкреслити – впевнений, що українські військовики і російські військовики будуть не по різні боки барикад, а з одного боку барикад».

 

Тоді, 4 березня, Владімір Путін сказав, що вводити війська в Україну – «наразі такої потреби нема», «та можливість така є».

 

«Що може служити приводом для використання збройних сил? Це, звісно, крайній випадок, просто крайній… Якщо ми побачимо, що цей "бєспрєдєл" починається у східних регіонах, якщо люди попросять нас про допомогу – а офіційне звернення чинного леґітимного президента у нас вже є – то ми залишаємо собі право використати всі наявні в нас засоби для захисту цих громадян», – погрожував Путін.

 

Кремль починає нову гру

 

Експерти не мають однозначної думки про те, чому Росія вирішила дезавуювати заяву Януковича 3-річної давнини.

 

«Зараз Кремль починає якусь нову гру, – каже Рущенко. – Чомусь цей лист став їм на заваді. Ми ще побачимо розвиток подій: якісь нові технології, нові сценарії. Цей лист перешкоджає для якоїсь іншої технології. Можливо, вони хочуть відмити Януковича від тих ганебних речей. Я навіть не виключав би появи Януковича на Донбасі».

 

Олександр Палій закликає не зважати на заяви з боку Росії. Російська аґресія проти України є доконаним фактом, каже експерт, і за це Москві доведеться відповідати у міжнародних інстанціях. Палій вважає, що РФ намагається вмити руки від злочинів, скоєних в Україні. Хоча не виключає, що тепер Москва в якийсь новий спосіб спробує знову розіграти Януковича на Донбасі.

 

Документ із архіву ООН, отриманий Генпрокуратурою

 

 

ЗВИНУВАЧЕННЯ. ОФІЦІЙНО

 

Кримінальне провадження №42016000000001594, у котрому Віктор Янукович фіґурує як державний зрадник, містить у собі багато епізодів, пов'заних із збройною аґресією проти України. Крім горе-президента, у цій справі проходять інші колишні високопосадовці, російські військовики, сепаратисти з українським паспортом тощо.

 

Згідно з висунутою підозрою, "Янукович Віктор Федорович, будучи громадянином України, перебуваючи у невстановленому місці на території Російської Федерації, діючи умисно, в порушення вимог ст.ст. 1, 2, 65, 68, 132-134 Конституції України, з метою сприяння Російській Федерації та її представникам у порушенні суверенітету та територіальної цілісності України, сподіваючись отримати преференції від представників влади Російської Федерації для подальшого тривалого проживання на території цієї країни та уникнення кримінальної відповідальності в Україні, для створення уявлення про легітимність дій представників влади і службових осіб ЗС РФ, надання видимості законності вторгнення та окупації підрозділами Збройних Сил Російської Федерації території півострова Крим, усвідомлюючи явну протиправність власних дій, склав, підписав та звернувся з письмовою заявою до Президента Російської Федерації Путіна Володимира Володимировича з проханням використати Збройні Сили цієї держави на території України, чим надав іноземній державі - Російській Федерації та її представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України, чим вчинив державну зраду; сприяв представникам влади і службовим особам Збройних Сил Російської Федерації у вчиненні умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що призвело до тяжких наслідків у вигляді порушення територіальної цілісності України - окупації півострову Крим та заподіяння збитків державі Україна унаслідок втрати об'єктів державної власності на загальну суму понад 1 080 352 000 000 грн., а також сприяв представникам влади і службовим особам Збройних Сил Російської Федерації у веденні агресивної війни проти України", – ідеться в ухвалі Печерського суду Києва від 26 січня, в котрій зреферовано текст підозри Януковичу.

 

 

ЗВЕРНЕННЯ. ДОСЛІВНО

 

«Заява президента України

 

Як законно обраний президент України заявляю: події на Майдані, незаконне захоплення влади в Києві привели до того, що Україна опинилася на порозі громадянської війни. В країні панують хаос і анархія. Життя і безпека людей, особливо на Півдні і на Сході і в Криму, під загрозою. Під впливом західних країн здійснюється відкритий терор і насильство. Люди зазнають утисків за політичною і мовною ознаками.

 

У цьому зв’язку звертаюся до президента Росії Владіміру Владіміровичу Путіну з проханням використати збройні сили Російської Федерації для відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності, захисту населення України.

 

Віктор Янукович, 4 березня 2014 року».

 

25.03.2017