Відкладаючи ще з вересня читання книжки Теодозії Плитки-Сорохан “Нескорена духом лілея”, я таки згодя взялась за неї. Але вже взимі, нещодавно, кілька днів перед Стрітенням. Рука сама потягнулася.
Читала її спогади з життя і думала: мені таки треба зустрітися з цією жінкою, і чому ж я в різдвяні свята, як була дома, не найшла час уздрітися з Одосією, побути біля неї, послухати її.
І ось читаючи Одосієну книжку, я вже подумки крутилася десь біля неї, чула її лагідний голос, бачила її добрі очі, щиру усмішку і зберігала її правдиві слова, з яких вона вибудовувала оповідь про минувшину, про її молодість, і про все, що їй довелося перетерпіти за свої літа. Тому то я вже не могла дочекатися, коли хоч трохи потепліє, попустять морози і я з дня на день дамся в дорогу: заїду в Криворівню і побуду день-два біля Одосії, нарешті стрінуся з нею.
- А я так їкби шош видчувала! Рваласи хоч уже їхати. Але икос знала, шо так буде!
- Так, бо ми всі люди, їк в одній колисці… Ти з нев си зустріла по-своєму.
Померла Одосійка (Теодозія Плитка-Сорохан) перед самим Стрітенням, ввечері 14 лютого цего року, причастилася і спочила, проживши 95 літ. І їй самій аж не вірилось, що так довго проживе, особливо в молоді роки, коли смерть ходила назирці за нею на кожнім кроці: арешти, допити, заслання в Сибір, колимські концтабори, уранові шахти на Колимі. Лісоповали. Холодні бараки. Кілька разів при смерті. “Моє тіло було все чорне, як сукно…А дес через тиждень обліз волос. Але мені було байдуже, бо я з дня на день чекала смерті. Ніхто з нас не думав про завтрашній день.”
В 1945 році 24-річну Одосію засудили на 10 років тюрми на Колимі і 5 років обмеження прав, так нагло обірвавши її молодість: “Лиш моя молодість в мене відібрана… В тридцять дев’ятому війна почалася, а мене вжалили у сорок п’ятому.”
У 1956 році Одосія повертається додому у Криворівню, аж сама не йняла віри, бо вже навіть не надіялась уздріти ще раз рідні гори, Черемош, полонини: “Небагато бракує до того, що доїжджаючи до рідної хати, можна й одуріти.” Сміялися і плакали, обіймалися, згадували і не могли наговоритися з рідною мамкою та й з вуйком Іваном. Прийшов дехто й з сусідів. Поспівчували. Ніхто не вірив, що Бог поможе Одосійці вирватися з того страшного пекла. Та одна з сусідок навіть поспитала з цікавістю, ци шош багато туда Одосія грошей призаробила… Нікому би не бувати на таких зарібках. Але що: невірнἰ люди скрізь буют.
Хату, що розвалювалась, Одосія відбудувала. Ніякої праці не соромилась, бо ще змалку звикла трудитися. Пряла, ткала, вишивала. Малювала, косила, оплоти закладала. Дрова рубала. Збирала фольклор, писала гуцульські співанки, коляди. Грала на гітарі, телинці. “Від чотирьох років уже почала сяко-тако прясти, а від п’яти – писати писанки, а у шість – виплела рукавиці.”
"Криворівське розмаїття", "Від Черемоша до Колими", "На струнах душі і серця", “Нескорена духом лілея” – опубліковані книги Одосії, в яких зібрані її вірші, співанки, коляди, спогади. І де б Одосія могла подумати, що колись буде писати, адже закінчила вона лишень один-одніський рочок навчання, про що їй дуже гірко згадується: “Ой, як боляче згадувати, бо лише один-однісінький рочок проходила до школи, за який дістала “Świadectwo szkolne. Bardzo dobre.”” Та вчилась читати й писати Одосія сама. Знала «Кобзар» напам’ять, перечитувала його по кілька разів.
Доноси, переслідування, обшуки її хатчини в рідному селі Криворівня, конфіскація книжок і рукописів, які не припинялися й після тюрем, не зламали її дух. Вона була вільна. А значить смілива. З чистою совістю. І не мала чого боятися: “Треба було підписати протокол. Дійшло до мене. А я сказала, що не розпишусь, поки мені не віддадуть молитвеник, який забрали у мене при арешті. “Нема, – кажуть,– спалили. Розписуйся, бо будемо стріляти”. “Стріляйте”, – кажу. Це був перший прояв відваги у моєму житті.”
Дивлячись на руки Одосії, жилаві, струджені, мученицькі, на її подовгасті й покручені пальці, в яких попри і всупереч так багато життя, нескореності й радості, я мимоволі згадую розп’яття Пінзеля. І я вже знаю, з ким так схожа ця жінка.
ДОДАТОК
Відеофільм про Теодозію Плитку-Сорохан
25.03.2017