Слово правди про концерт "Сїчи" в память Т. Шевченка.

Письмо з Відня.
Прочитавши в "Дѣлї" справозданє з концерту "Сїчи" в память Т. Шевченка, закортїло мене подати деякі свої замітки про се торжество і де чим попереднє справозданє доповнити.
Поперед всего мушу з признанєм піднести, що "Сїч" сего року не обмежилась так, як то давнїйшими роками бувало, на святкованє памяти Шевченка т. зн. "кнайпою" чи, сказавши делікатнїйше, комерсом, — а не пожалувала видатків, щоби память першого україньско-руского поета почтити відповідно. Про виконанє проґрами концерту говорити не буду, — попередний справоздавець подав оцїнку дуже добру, а я задержусь лиш над бесїдою голови "Сїчи" п. Іосифа Партицкого на концертї і над бесїдами Сїчовиків в часї комерсу. Змісту тих послїдних бесїд п. справоздавець не подав майже зовсїм, — не кажу, щоби він се учинив зі сторонничости, але видко, в часї комерсу надто був занятий, щоби памятати всї бесїди і подати их бодай в загальних начертах.
Бесїда п. Іосифа Партицкого на концертї зовсїм не зробила на мене вражіня проґрами україньско-рускої молодежи. Критику молодежи з 1860-тих років читали ми пeред кількома місяцями в KurjerLwоwsk-ім і з відтам живцем взяв голова "Сїчи". Впрочім таке критикованє може мати місце в Галичинї, хоч-би й на вечерку, але не у Відни, де велика часть Славян не має навіть понятя о нашім розвитку, о наших відносинах, і уважає нас за Москалїв. Отже п. Партицкій повинен був в своїй бесїдї піднести головно: хто ми такі? — але тут п. Партицкій не показав барви. [Правда, ми знаємо, що п. Іосиф Партицкій Русин собі "дикій", але яко голова yкpaїньcкo-pycкoї "Сїчи" не повинен і не сміє таким являтись.] Ми надїялись, що п. Партицкій скаже, що Сїчовики — се дїти народу самостійного національно і літературно, народу славного своєю исторією, — та замість того ми почули критику, що молодїж 1860-их років билась о тоту самостійність та богато і не знати, чи добилась єї, чи нї. Тимчасом для нас питанє самостійности вже рішене і ми повинні всюди маніфестуватись в тім змислї, без огляду на нїкого, бо коли се залишуємо, то годї й дивуватись, що Чех Жілька на комерсї "Cїчи" назвав Сїчовиків "дїтьми Петра Великого"... Дальше сказав п. Партицкій, що Сїчовики — молодїж скрайно національна, котра кладе головно вагу на справи економічні. Чи се вже вся проґрама? Я нераз читав проґрами голошені польскою молодїжію на концертах Мицкевича, але такої, яку вивів п. Партицкій, менї не доводило ся стрічати.
Тепер перейду до бесїд на комерсї.
Бесїда академика-народовця п. Павлюка мала два характеристичні моменти: наперед він виступив против москвофілів, котрі вийшли з того-ж народу, що народовцї, а гордять ним, а потім звернув ся против частини віденьских радикалів, котрі нераз говорили: "що нам хлопа боронити від жида? най ся хлоп не дає! а він чого такій дурний?" і т. п. Шкода, що п. Павлюк не має сильного орґану бесїди то промова єгo була би всїх зацїкавила ще більше. А треба додати, що п. Павлюк був головним робітником коло урядженя концерту, за що єму належить ся висказати тут признанє.
Радикал Лаврівскій говорив, що молодїж радикальна єсть національною, буде домагатись права державного а головний натиск кладе на справи економічні. Окінчуючи свою коротку а спокійну бесїду внїс тоаст в честь Чехів. Жаль тілько, що під конець комерсу другій радикал п. Будзиновскій усе те, що сказали пп. Партицкій і Лаврівскій про націоналізм радикалів, змазав своїм тоастом в честь "Буковини" — неґаторів нашої нації. Якій же то той націоналізм, та ще в додатку "скрайний"?!
Сїчовик Иванець випив за здоровлє Словаків короткими і остаточно незамітними словами, а перед п. Будзиновским промовляв ще академик п. К. Студиньскій і бесїда єго — як на се згодили ся Русини і Славяне — була найлучшою зі всїх промов, виголошених в часї вечерка Шевченкового. П. Студиньскій піднїс поперед самостійність україньско-руского народу та що язик того народу має всї услівя до самостійного розвитку. Дальше заявив, що і молодїж народовска буде старатись двигнути народ з економічної нужди — хоч иншими дорогами, нїж радикали. Шевченка звеличав бесїдник яко поета україньско-руского, славяньского і поета людскости, — поета, що виступив против гнету слабшого дужшим і за те прийшлось єму витерпіти довголїтні муки. Опісля звернув ся п. Студиньскій до Сербів — народу, що зрозумів Шевченка і перекладав єго твори на свою мову, — народу, котрий витерпів тілько горя ні неволї, що й україньско-рускій нарід, а илюструючи той уступ своєї промови примірами з сербскої исторії і переплїтаючи єї словами сербских пісень, побажав від серця народови сербскому, щоб у него родились люде з характерами, як цар Стефан Душан, герої, як борцї з Косового поля Милош Обилич, Михал Топлиця та другі, і внїс тоаст в честь Сербів і сербскої молодежи, кінчачи окликом: Жівілі Сербове!
Отсе наші доповненя і замітки до попередного справозданя в "Дѣлї".
Л. Ж. М.

24.03.1892

До теми