Проф. М. К. Грунський, Доц. П. К. Ковальов: "Нариси з історії української мови". Українське Видавництво, Львів, 1941, стор. 356, форм. 60х92.
Кожна нова праця про рідну мову цікавить не тільки мовознавця, але й викликує вона живий відгомін у всіх українців. І слушно! І так повинно бути, бо мова — це найдорожчий скарб Нації.
Поява книжки Грунського—Ковальова явище — не буденне. На її зміст складається: Від Видавництва. Передмова. Пояснення деяких скорочень. Вступ. Джерела для вивчення історії української мови. Найголовніша література для вивчення історії української мови. Фонетика (значення і характер історичної фонетики. Історія голосних звуків. Історія приголосних звуків. Морфологія (Історія форм іменникових, числівникових, прикметникових, займенникових і дієслівних). Зразки старослов'янської і старосхідньослов'янської відміни. Хрестоматія з пам'яток XI.—XVIII. ст. Словник українських стародавніх місцевих та іншомовних слів і скорочень, що зустрічаються в хрестоматійних текстах.
Ціль книжки: "Хоч у невеликій мірі задовольнити попит на підручну літературу з історії української мови". У "Передмові" пишуть автори, що вони не ставили собі завдання дати курс історії української мови, але що "ця книга більше претендує на історичну граматику, побудовану на матеріялі давніх пам'яток і українських діялектів".
"Для позначення історичних джерел у книзі вживаються терміни: "старослов'янський" і "старосхідньослов'янський". Першим терміном позначаються джерела староболгарської літературної мови, другим — джерела, які створювалися вже силами східньослов’янських народностей". "В окремих випадках автори вживають і термінів "староукраїнський", "давньоукраїнський", позначаючи ними пам'ятки, які виразно відбивають мовні явища, характерні для української мови, наприклад, українські грамоти XIV— XV ст., Пересопницький рукопис 1561 р. і ряд інших. Але й серед старих пам'яток XII—XIII ст. є такі, що мають поодинокі мовні риси, характерні для української мови. До таких пам’яток належать, наприклад, Галицьке євангеліє 1144 р., Добрилове євангеліє 1164 р. і деякі інші".
Ми навели довший цитат з "Передмови" авторів, щоб читачі пізнали їх погляд. Пам'ятки понижче другої половини XII. ст. називають автори східнослов'янськими, хоча на стор. 11—12 виразно пишуть: "А проте такі пам'ятки, як Остромирове євангеліє, Ізборники Святослава 1073 і 1076 рр. і ряд інших, належать певно до давньоукраїнських". Термінологія — дещо — непевна, бо, як пише проф. д-р О. Колесса в "Погляді на історію української мови" вже в XI. ст. в наших найдавніших пам'ятках проявляються виразні сліди живої народної мови, тому вже в XI. ст. не було одної руської або східнослов'янської мови навіть у письменстві, а були дві, виразно зазначені східно-слов'янські мови: стара українська й стара великоруська. "В устах люду відокремилася жива староукраїнська народна мова від інших слов'янських, а також від предків мови старовеликоруської, неперечно далеко давніше а найпізніше в VII. або VIII. ст.". Це погляд Ол. Шахматова.
При кінці "Вступу", по перечисленні літератури для вивчення української мови, зазначує редакція, що "автори не мали права наводити таких творів, що їх авторів чи репресувала влада, чи заслала, чи зробила "ворогом народу". Недиво, що новіших, дуже вартісних — вони не наводять".
Ця книга — це посібник для університетів, пед. інститутів і викладачів мови вищих і середніх шкіл.
Матеріял подається звичайним шрифтом і петитом. Петитом подається довідковий, трохи складніший матеріял, потрібний спеціялістам викладачам середньої і вищої школи.
Виклад історичного матеріялу має переважно описовий характер. Кожне мовне явище — фонетичне або морфологічне — автори підтверджують фактами пам'яток і українських діялектів. Велику увагу звертають автори на діялекти — в минулому й сучасному, — бо діялектні явища допомагають нам краще зрозуміти історичні явища.
(Д. б.).
[Львівські вісті, 22.03.1942]
(Докінчення)
Автори обминали пояснень спірних явищ, але всюди при спірних мовних явищах подавали думки учених мовознавців.
Добре роблять автори, що звертають увагу на важніші мовні явища, що мали далекосяглий вплив на звуковий склад мови, як наприклад: наслідки заникнення глухих йор, їр; зміна о, е в і, що ще остаточно не розв'язана; монофтонгізація дифтонгів: уо, іе а і (и); звукова природа "ять"; нове "ять" і теорія Соболевського, що хотів вигнати український нарід з його прадідівських первісних осель над середнім Дніпром; звукова природа г; ствердіння губних; зміна л на в; закінчення родового однини: а (я), у (ю); клична форма; форми чол. роду збірного значення: вівса, хліба, очерета, голоса і т. д.; залишки старої двоїни: дві доріжці, дві вербі, дві корові, дві лободі й ін.
Дуже цінна частина книги — це хрестоматія з пам'яток X—XVIII. ст. 3 X—XI. ст. подано уривки з Ізборників Святослава 1073 і 1076 рр. Сторіччя XII—XIII. ст. заступлене уривками з Успенського збірника, Галицького євангелія 1144 р., Христинопільського апостола та Іпатського літопису. З XIV—XV. ст. подано 8 грамот. З XVI. ст. подано уривки з збірника документів Никольського манастиря, з полемічної літератури, 2 уривки з творів І. Вишенського, уривок в інтермедії Гаватовича, народня пісня з 1571 р.:
"Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш". XVII. ст. заступлене уривками з Лексікону Памви Беринди, І. Галятовського: "Наука албо способ зложеня казаня"; з "Книги городской Луцкой", запис у Пирятинській міській книзі 1686 р. з судових актів XVII. ст., уривок з літописів львівського, правобережного, лівобережного, Самовидця. З XVIII. ст. поміщені такі уривки: з літопису Самійла Величка, з галицької віршованої збірки Зах. Дзюбаревича 1728—30, Українського Господарського Порадника з 1788 р., Г. Сковороди два вірші: "Всякому городу нрав и права", "Ой ты, птичко жолтобоко" і початок Київського списку "Енеїди" І. Котляревського 1799 р.
Поміж хрестоматійними текстами помістили автори відбитки оригіналів з таких пам'яток: Ізборник Святослава 1076 р., Гал. єв. 1144 р., Іпатський літопис. грамота кн. Володислава 1377 р., грамота кн. Свидригайла 1433 р., сторінка з "Приповѣсток" Климентія Зинов'єва поч. XVIII ст., сторінка з Лексікону Памви Беринди, три репродукції з "Граматики" Мелетія Смотрицького XVII. ст., постанова Київського магістрату 1638 р. про визнання за міщанином Федором Юшкевичем права власності на крамницю, універсал Б. Хмельницького (писаний власною рукою), заява селян пана Яна Вельжинського про зібраний ними податок 1649 р., духовний заповіт Якова Кострака 1697 р.
Кінчиться книга словником, що його уложив о. проф. Петро Табінський. Правопис академічний.
Зауважено такі недотягнення: 1) у схемі процесу розвитку основ опущено приклади на давні ы-основи, нпр.: морква, кроква, церква, брова, бритва, верства й ін., що перейшли до І відміни; 2) слово "постали" й "повстали" (як писали автори?); 3) замість "на землѣ" повинно бути: "на землі"; 4) зам. пам'яткаг, повинно бути: пам'ятках; 5) бо не мав після з глухих (стор. 50) — пропущено — мабуть — слова: себе жодного...; 6) зам. дозначалися (58) п. б.: позначалися; 7) зам. п ти (147) п. б.: пяти (рątі); 8) зам. твердих після приголосних (стор. 47) п. б.: після твердих приголосних; 9) прикро вражає конструкція: "давніх форм родового не існує вже зовсім" (стор. 141), як читаємо дальше: "старі форми не існують зовсім" (стор. 142, 154 і т. д.); 10) можна було справити: Тарнополь, Станіслав на: Тернопіль, Станиславів.
Та це дрібниці, що їх можна буде усунути в другому виданні, бо тираж 2000 не надто високий. Книга — цінний вклад в мовознавчу літературу й добре зробило Українське Видавництво, що видало ці "Нариси з історії української мови".
[Львівські вісті, 24.03.1942]