Львів, 22 березня.
З українського народного мистецтва протягом багатьох віків українська духовість черпала сили, щоб не лише встояти проти навал дикого Сходу, а й своєю самобутністю й оригінальністю засвідчити перед світом свою органічну приналежність до культури Заходу.
І саме народне мистецтво, творчість, що випливає з глибин народного творчого "я" — щира праця поколінь і в тих талановитих одиниць і груп народних майстрів, не "штампованих" школами (які, доречі, у нас переважно були носіями чужонаціональної духовости), а натхнених внутрішнім бажанням здійснити своє мистецьке чуття в рідному матеріялі, — творчість мистців, вихованих на традиціях околиці й роду, на суворих традиціях свого народу — було й буде одним з першоджерел наших гордощів і національної свідомости.
З роду в рід народне мистецтво виховує народний смак, співтворить національний стиль даної спільноти. Це все дуже добре розуміли большевики, намагаючись за всяку ціну засмітити, спрофанувати дешевою тенденцією народне мистецтво Москвою окупованих народів. Зробити найцінніший скарб народу знаряддям його поневолення — характерна риса большевицької політики.
Та стверджуємо, що не зважаючи на величезні кошти, кинуті червоною Москвою на розклад зі середини нашої народної творчости, не дивлячись на важливий терор НКВД і розперізаність московських комісарів, українське народне мистецтво своїх позицій не здало й до ворога на службу не пішло.
Сьогодні стверджуємо процес відродження, що започаткувався спонтанно у всіх ділянках нашого творчого життя. Народна творчість знову стає щирим словом нашого народу, знову стає його окрасою й гордощами.
Кожне виробництво має своє окреслене місце в загальній системі народного промислу, органічно вмикається в складний процес товарообігу краю. Також і народне прикладне мистецтво, стимулом якого завжди було мистецьке офромлювання ужиткових речей, щоб нормально розвиватися, достосовується до вимог часу, організовується.
Методичний Кабінет Інституту Народної Творчости у Відділі Культурної Праці У. Ц. К. по справах образотворчого мистецтва під сучасну пору стає перед великим завданням і великою працею. В першу чергу приступлено до виявлення й обліку майстрів українського народного мистецтва та мистців — самодіяльників. Нав'язується з ними постійний і стислий контакт. Паралельно з консультативною працею вестимуться кореспонденційні виклади з історії українського народного мистецтва, історії образотворчого мистецтва Німеччини і загально світового, з плястичної анатомії, цвітознавства й технології матеріялів, перспективи, композиції, орнаментики, оформлення театру і т. д.
Заочні курси при Інституті Народної Творчости у Відділі Культурної праці У. Ц. К. створюються для підвищення кваліфікації наших мистців-самодіяльників, для підвищення загального рівня їх творчости. Рівночасно робляться заходи для створення при Інституті студії (постійної), в якій, не відриваючись від виробництва, мистці-самодіяльники й ремісники мистецького промислу Львова і його околиць, зможуть під фаховим керівництвом набути теоретичної підготовки й практичного досвіду для кращого й грамотнішого опанування фаху.
Організацією постійної виставки-сальону у Львові й урядженням осінніх виставок українського прикладного народного мистецтва, всебічною його популяризацією (виклади по радіо, статті в пресі, заступлення на світових ярмарках і стала рекляма виробів українських народних майстрів) — дбатиметься про створення об'єктивних умов, що сприятимуть інтенсивнішому розвиткові цієї галузі народного промислу. Нарешті, зацікавлення власним народним прикладним мистецтвом в боку цілого українського загалу, всебічна його підтримка й пропаганда серед чужинців (використовуємо нагоду: ми тепер у зв'язках з представниками цілої Европи) — обов'язок кожного з нас.
Треба нам іти назустріч тим, з яких іскра Божа; помогти їм, аби своїх талантів не закопували, а чесно розвивали на благо народові, для поколінь та для нашої історії культури.
М. М-ч.
