Російська революція і політичне життя в Австрії.

Львів, 19 марта 1917.
Революція в Росії ще не покінчена, відносини ще не сконсолїдовані наконечно. Навіть можливість поворотиреволюційного підєму вірних Миколї II. кругів — можливість, на яку так богато надїй покладає велика часть нїмецької й австрійської преси, — навіть ся можливість покищо не зовсїм виключені. На всякий спосіб вона мало імовірна. Богато більше імовірности має за собою здогад, що відносини Росії з помічю анґлїйських і французьких орґанїзаційних сил сконсолїдують ся на площинї, яку заняла парляментарно-офіцирська революція, тай що в фактом сим Росія нетільки неначе наново ствердить свою воєнно-полїтичну приналежність до західних держав, а й своїм внутрішним устроєм увійде в круг своїх лїберальних союзників.
Коли б справдї так стало ся, то доконалась-би на наших очах подїя, якої історичного значіня для народів Європи і світа цїлого нинї навіть найсміливійшою думкою не сила обняти. Подїя ся розпочала б ряд фактів і процесів епохальних також для житя й будучности української народности по обох боках державного кордону.
Нинїшнє поколінє наших закордонних земляків ставить побідна російська революція перед новий іспит — не скажемо: повної національно-полїтичної зрілости, бо про таку зрілість не можна говорити при народї, який від кількох столїть жиє без власної державности, а — іспит стихійної волї національного житя. Під царською самовладою, хочби навіть прикрашеною істнованєм інституції думи, можна було виповняти зміст національного житя лїтературою, театром і подібними проявами публичної дїяльности, які з природи своєї вимагають розмірно невеликого вкладу масової енерґії суспільности і розмірно небогато мають до побореня противенств. Але при справдїшній конституційній свободї, при волї орґанїзованя громадянства в усіх напрямах, при свободї слова і преси — національність вимагає від своїх синів зовсїм инакшого хисту, зовсїм инакшої енерґії і без порівнаня инакших розмірами і змістом вкладів масової дїяльности, нїж писанє віршів і оповідань, а хочби й історичних і фільольоґічних розвідок, тай удержанє провінціональних труп театральних.
Короткі днї свободи в Poсїї по потрясенях 1905—6 рр. розбурхали були надсподївано високий підєм української активности в Росії — то були часи чисельно доволї значних українських громад у думах, часи небувалої рухливости українського елєменту в громадських орґанїзаціях, часи виступів за українську школу... Подув реакції скоро заморозив ті живі почини, і на Українї закордонній ставало щораз тихше. Нинї знов бє година — також для українських горожан російської імперії. Українська суспільність з сього боку кордону жде, щоб українське громадянство в Росії справдї змогло використати всї ті національні і полїтичні можливости житя й розвитку, які йому розкриють ся з побідою російської революції. Справа нелегка, але від такої чи иншої полагоди її залежить будучість української народности — нетільки в Poсiї, а й тут, в Австрії.
Як російська революція з 1905—6 рр. викликала була могуче вражінє і спричинила важні наслїдки в полїтичнім житю Австрії, так треба напевне сказати, що без могучого відгомону у державі Габсбурґів внутрішнє визволенє Росії не може остати й сим разом. Та писати про сї річи ще передчасно і неможливо. Се одно можемо нинї сказати: що також перед австрійськими Українцями поставить новий стан річий нові завданя, які вимагати-муть богато розуму і працї. Коли спинити ся тільки на тїсно полїтичній, парляментарній области, то український загал жде від своїх парляментарних представників, аби — поборовши врештї те внутрішне кишінє, яке викликав у їх таборі акт 4. падолиста 1916 р., — з тактом і розвагою використали для добра української справи як найповнїйне всї ті засоби особистого і полїтичного досвіду, впливу, хисту, роботящости і звязків, які стоять нам до розпорядимости. Засобів сих, на жаль, не маємо за богато, а сотворити їх через ніч — не сила. Нїчого лекшого, як усунути від працї нелюбу людину, нїчого лекше, як знеохотити навіть довголїтного робітника. Але нїчого труднїйшого, як поставити на його місце силу рівновартну — рівновартну хистом, досвідом, тактом, впливом, роботящістю!
На час внутрішного кишіня суспільність з вирозумілістю потурала навіть неекономічній господарцї нашими полїтичними вартостями. Але коли в полїтичнім світї наближаєть ся нова велика проба, тодї суспільність хоче бачити в проводї української полїтики тїсне співробітництво президента У. П. Р. з попередним проводом української полїтики і хоче мати певність, що призбирані ним в ходї лїт полїтичні вартости справдї будуть зужитковані на своїм місци. Місць для працї нашим послам є доволї, але кожде місце повинно бути обсаджене відповідно. З усїх сторін нашої провінції гомонять заклики до послів, аби осїли в своїх округах і там робили. Чому сї заклики, хоч такі оправдані, — доси невислухані? Чому найвизначнїйші наші полїтичні сили усуваєть ся від відповідаючого їx досвідови і здібностям співробітництва? І чому заступаєть ся їх у Віднї силами, які на своїх становищах на провінції могли-би зробити богато потрібної працї?
Не в докір се говоримо. Український загал довго мовчав і терпеливо глядїв на те, що дїєть ся. Але коли тепер знов бє дзвін історії, український інтерес вимагає такого подїлу працї в нашім полїтичнім заступництві, в якім кожда сила була-б використана найповнїйше. А се можливе тільки тодї, коли кождій квалїфікованій силї буде дана спроможність виконуваня своєї квалїфікованої роботи.

20.03.1917

До теми