Відень, 10. марта 1917.
Під таким заголовком "Утро Россіи" ч. 40 з дня 9/22. лютого с. р. приносить отсей "Лист із Ярославля" п. Колїна:
"Ярославль з давна був місцем засланя для визначних дїячів католицького світа. Після польського повстаня сюди був засланий варшавський митрополит Фелїнський, який відтак, по закінченю засланя, виїхав із Росії й був іменований кардиналом. У 80-их роках минулого столїтя недобровільним гостем у Ярославлї явив ся виленський епископ Ґриневецький. Один і другий, перебуваючи в Ярославлї під наглядом полїції, користували ся сорозмірною свободою: ходили самі по вулицях, зносили ся з місцевою польською кольонїєю, приймали у своїх мешканях відвідини, правили богослуженя і т. д. Сї вигнанцї полишили по собі гарну пам'ять у ярославського громадянства, особливо митрополит Фелїнський, який не одно десятилїтє провів на засланю й мимо волї став ярославським старожилом.
"Осїню минулого року був засланий у Ярославль унїятський митрополит Галичини й заступник президента галицького сойму ґраф Андрій Шептицький. Визначний представник польської (!) аристократії й голова унїятської церкви до прибутя у Ярославль находив ся під замком у суздальськім Спaco-Евфиміївськім монастирі. Пробуванє Шептицького в монастирі було оповите глибокою тайною й коли б не інтерпеляція у Державній Думі, то ледви чи хто довідав ся би був про долю унїятського митрополита, схованого за грубими монастирськими стїнами... Тільки вільне слово, яке пронесло ся з парляментарної трибуни, розтворило тяжкі двері ославленої монастирської тюрми .
Тепер засланий Митрополит проживає в повнім відокремленю у Ярославлі на тихій безлюдній Воздвиженській вулицї, у подвірю дому Товорова, де для нього винаймлено мешканє. У нутрі мешканя постійно дижурить полїція й доступ до Шептицького нїкому не дозволений; зносини з внїшним світом писемною дорогою також заборонені; заборонено вязневи й читаня польських часописий, тільки в останнім часї стати доставляти російські часописи. На біжучі розходи видаєть ся невелика сума гроший, що ж тикаєть ся приватних засобів, то користувати ся ними Шептицький до останнього часу не мав змоги. Для задоволеня релїґійних потреб у мешканю Митрополита уладжено недавно каплицю, в якій він відправляє богослуженє по уніятському обрядови. На прохід Шептицький виходить не инакше, як у супроводї "горохових пальт", які невідступно йдуть по пятам обєкту свойого "нагляду". Особи, які знали Митрополита ще до його засланя у монастир, оповідають, що він давно терпить на т. зв. "слоневу недугу ніг" й потребує постійної лїкарскої помочи.
"Серед яких умов живе митрополит Шептицький у Ярославлї, можна судити хоч би на підставі такого випадку. Незабаром по прибутю у Ярославль Шептицького привели до місцевого римо-католицького костела висповідати ся; Митрополита супроводжали цїлих пять функціонарів полїції: пристав, oколоточний, двох городових й один "цивільний"... Сповідь відбувала ся у сусїдній з костелом ризницї, в дверах якої через цїлий час відбуваня тайни стояла полїція... Мало се місце підчас богослуженя у костелї на очах десяток богомольцїв; серед тих богомольцїв були особи, які знали Митрополита з його попередної дїяльности у Галичинї. Богато з тих, що бачили сю сумну сцену, плакало-ридало..."
Ф. К.
