У березні минає 80 років, як галицькі музичні кола були щиро зворушені давно очікуваним виходом у світ першого числа фахового музичного журналу під назвою «Українська Музика».
Початок цього пресового проекту приніс купу «радощів» галицьким музикантам. Зневірені попередніми невдалими видавничими спробами, які «завмирали ледви побачивши світ», вони дуже сподівалися, що новонароджена «Українська Музика» не буде «явищем перелетним, але тривкішим, як дотеперішні», може, навіть стане «справжньою трибуною нашої музики в усіх її проявах».
Початок 1930-х років у Львові позначений пожвавленням українського музичного життя – із закордонних студій почали повертатися молоді митці, серед яких і випускники Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка (Василь Витвицький, Микола Колесса, Зиновій Лисько, Нестор Нижанківський, Роман Савицький). Саме вони ініціювали появу спеціалізованого музичного видання, редагованого на відповідному фаховому рівні, яке відповідало би запитам українських музикантів і критиків.
Василь Барвінський і Нестор Нижанківський
Уже 1934 року у Львові постав Союз українських професійних музик (СУПРОМ), очолюваний Нестором Нижанківським і Василем Барвінським. До слова, одним із завдань нової творчої спілки було розроблення фахового музичного пресового проекту. Водночас при Науковому товаристві імені Шевченка організовано Музикологічну комісію під проводом Станіслава Людкевича, на першому засіданні якої у березні 1936 року було підтримано рішення видавати музичний журнал.
Станіслав Людкевич і Зиновій Лисько
Втілити у життя цей сміливий видавничий задум вдалося лише через рік – у березні 1937 року у Стрию побачило світ перше число журналу «Українська Музика». Його ініціатором і головним редактором став Зиновій Лисько (до речі, вчитель Богдана Весоловського), до складу редакційної колегії входили Василь Барвінський, Василь Витвицький, Роман Савицький, Федір Стешко, а згодом співредакторами також були Станіслав Людкевич і Антін Рудницький. Художнє оформлення виконував Лев Ґец.
Василь Витвицький, Роман Савицький і Лев Ґец
У перший рік виходу часопис повністю фінансував СУПРОМ (за рахунок членських внесків). Щоправда, це утримання давалося непросто керівництву організації – традиційні співацькі та музичні товариства, дуже зацікавлені в цьому друкованому органі, не належали до фінансово стабільних і відчували гостру нестачу матеріальних фондів. Тому Зиновій Лисько, попри особисту скруту, свідомо працював без жодної винагороди, і «так само безкорисно співпрацювала з головним редактором редакційна колеґія журналу». Треба віддати належне менеджерському хисту Лиська – вже 1938 року журнал перейшов на самофінансування, себто виходив на кошти, зібрані від передплати. Зважаючи на обставини, в яких функціонувала українська преса у II Речі Посполитій, залишається лише здогадуватися, яких зусиль редакторові коштував такий ризиковий крок. Із березня 1939 року «Українська Музика» стала спільним органом СУПРОМу та Музикологічної комісії НТШ і виходила у Львові, куди переїхала редакція й адміністрація видання.
Шпальта ч. 9–10 журналу «Українська Музика» за 1938 рік
Новостворений часопис мав на меті сприяти консолідації українських музичних діячів і формуванню галицької музикологічної школи, культивуванню наукового опрацювання історії української музики, аби «піднести музикування до европейського рівня». Також видання мало слугувати своєрідним містком, «що через нього навяжеться контакт між музичним фаховим світом і ширшими колами громадянства та приведе до повного, обопільного зрозуміння». Завдяки вдало обдуманій редакційній політиці Зиновія Лиська «Українська Музика» за короткий час зуміла здобути собі неабияку популярність серед читачів.
Редакційна стаття у першому числі «Української Музики»
Галицькі музичні кола дуже прихильно сприйняли появу місячника, зокрема, у пресі зазначалося, що «кілько не писалося б про музику в інших журналах, то все воно буде не то, що у спеціяльному музичному журналові». Вже у вересні 1937 року редакція повідомляла, що перші числа часопису «цілком вичерпані», а оскільки охочих передплатити журнал було ще багато, то ці кошти переносилися на наступний рік. Наклад видання 1939 року становив 500 примірників.
Борис Кудрик
Із журналом погодилися співпрацювати (окрім членів редакції) відомі громадсько-музичні діячі: Мирослав Антонович, Андрій Гнатишин, Євген Козулькевич, Філарет Колесса, Олександр Кошиць, Борис Кудрик, Євдокія Лиськова (Чабаненко), Михайло Мариняк, Нестор Нижанківський, Степан Оґроднік, Богдан П’юрко, Роман Сімович, Остап Сіяк, Йосип Хомінський та ін. Такий поважний авторський колектив уже був до певної міри запорукою високого фахового рівня музично-критичних публікацій та актуальності обговорюваних тем і проблем.
Антін Рудницький
Позитивну оцінку новостворений місячник отримав не лише у музичному середовищі – на його появу схвально відгукнулося чимало українських суспільно-політичних видань Львова. Зокрема, в опублікованій у газеті «Діло» рецензії Антін Рудницький висловлював побажання, щоби редактори «Української Музики» звернули увагу на «сучасність і на сучасні музичні проблєми і події, на сучасне музичне життя та його змагання», якнайпильніше стежили «за розвитком світової музики» і намагалися «втягнути» українську музику «в її орбіти», готувати українську молодь «до розуміння завтрашнього дня».
Рецензія А.Рудницького у «Ділі» за 3 квітня 1937 року
На сторінках цього ж щоденника Осип Залеський відзначав, що журнал редагувався «фахово, але приступно так, що його може читати кожний громадянин, що й не має музичної освіти». Позитивно оцінив часопис і рецензент із «Назустріч», підписаний криптонімом П.Ч.: «Перше число «Української Музики» складене цікаво і дбайливо, багата хроніка з музичного життя робить його дуже живим».
Рецензія О.Залеського у «Ділі» за 28 серпня 1937 року
Основний зміст «Української Музики» становили статті з історії та теорії музики, музичної естетики, виконавства, критичні нариси про творчість музикантів і композиторів, хроніка музичного життя в Галичині й за кордоном, музичні рецензії, методичні вказівки з організації хорових аматорських колективів, педагогічні матеріали та ін. Чимало найпекучіших проблем тогочасного українського музичного життя завдяки дискусіям на шпальтах журналу набували особливого розголосу серед місцевої громадськості. Зокрема, було актуалізовано питання про статус українського музиканта в галицькому суспільстві, належної оплати його праці за концерти та потребу професіоналізації музичної освіти. Це настільки збурило галицькі музичні кола, що вони розділилися на два табори: захисників суспільно-просвітянського призначення музики і прихильників модерних мистецьких тенденцій. Головними дражливими моментами, довкола яких велася полеміка, були: громадсько-просвітницька чи естетична функція музики, професійність чи аматорство, традиційність чи авангард тощо.
У зв’язку з цим особливої гостроти набуло питання належного реформування вокально-хорового жанру, зокрема, підвищення фаховості диригентів і виконавської майстерності аматорських хорових колективів. Відомий диригент і активний співробітник часопису Мирослав Антонович вбачав вихід із ситуації у накресленні чітких перспектив і досягненні спільної мови «мистецтва з життям» – на відповідному рівні «школити хор, а з ним і характери співаків, доводити музичний твір до вершин мистецького виконання, підносити до такої самої висоти індивідуальности хористів».
Шпальта ч. 5-6 журналу «Українська Музика» за 1937 рік
Молоді митці Василь Витвицький, Микола Колесса, Борис Кудрик, Зиновій Лисько, Нестор Нижанківський і Роман Савицький внесли свіжий струмінь у розвиток української музичної публіцистики. Насамперед йшлося про ламання стереотипу, закладеного у свідомості пересічних галичан, що музична творчість – це не професійна діяльність, а лиш приємна «розривка», яка не виходить за межі аматорського хорового співу чи домашнього музикування. Редакція журналу «Українська Музика» наполягала, що тезу про «високу музикальність української нації» «можна приняти тільки з певними застереженнями. Бо ж на музичну культуру нації складається не лише її народня пісня, хоч би й яка мистецька та багата, але й література авторизована, що хоч орґанічно має виростати з народньої, проте мусить розвинути більші мистецькі форми й засоби, та точку тяжкости пересунути з вокального примітиву на музику інструментальну й оперову». Музиканти-професіонали виступали проти «усуспільнення» музичної творчості, оскільки «до мистецтва вкрадається убожество духа й вульгаризує його, а ширший загал громадянства задовольняється цим, не дбаючи, не плекаючи і не підпомагаючи справжнього муз. мистецтва».
Останнє число «Української Музики» побачило світ у червні 1939 р. (загалом вийшло 26 чисел, із них – 5 подвійних). У ньому редакція повідомляла, що наступне число вийде вже у вересні у значно збільшеному обсязі та із деякими змінами, однак з приходом радянської влади цим задумам не судилося здійснитися. Часопис, який зміг довести своєчасність і потрібність на пресовому ринку Галичини, змушений був припинити своє існування.
Журнал «Українська Музика» в 1939 році
«Українська Музика» докладала значних зусиль для об’єднання галицьких музикантів незалежно від їхніх естетичних поглядів, сприяла формуванню потужної української музикознавчої школи, виступала проти шаблонізації та поверховості музичної творчості, дбала за вироблення мистецьких пріоритетів галицького українства. Опубліковані на сторінках журналу критичні замітки, аналітичні огляди засвідчують повноту українського музичного життя, оригінальність і глибину української музично-критичної думки першої третини ХХ століття. За неповні три роки свого існування часопис зарекомендував себе як перший справді фаховий музичний журнал на теренах Галичини міжвоєнного двадцятиліття. Як слушно підкреслювали видавці «Української Музики», «у звичайних умовинах видавничої працї один рік існування журналу-місячника це ще невеликий пройдений шлях», однак в умовах, в яких функціонувала українська преса у передвоєнній Польщі – «це вже етап, над яким варто спинитись».
ДЖЕРЕЛА:
Антонович М. Недостачі наших хорів // Українська Музика. – 1937. – Ч. 3. – С. 35–37.
Антонович М. «Легка» музика // Українська Музика. – 1938. – Ч. 9/10. – С. 160–162.
Витвицький В. Музичними шляхами. Спогади. – Мюнхен, 1989. – 216 с.
Від Редакції // Українська Музика. – 1937. – Ч. 1. – С. 1–2.
П.Ч. Українська музика // Назустріч. – 1937. – Ч. 7. – С. 5.
[Рудницький А.]. Поява українського музичного журналу [«Українська Музика» : рецензія] / ант. руд. // Діло. – 1937. – Ч. 73. – С. 7.
Середа О. Українська музична преса Галичини 20–30-х рр. ХХ ст.: історія становлення та особливості функціонування // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2009. – Вип. 1(17). – С. 53–69.
Світлини: Книга мистців і діячів української культури учасників Першої Зустрічі українських митців Америки й Канади з громадянством. – Торонто, 1954. – 312 с.; day.kyiv.ua; www.geni.com; www.vgolos.com.ua; esu.com.ua; Ірина Гах. Олівець і уголь жили в його руках // Zbruch, 04.02.2016.