Вбивцю Ніла Хасевича покличуть до суду

Національний центр правозахисту планує найближчим часом подати до правоохоронних органів заяву щодо розслідування вбивства художника УПА Ніла Хасевича. Як уже повідомляв Z, фахівцям НЦП вдалося отримати частковий доступ до особової справи КДБіста Бориса Стекляра, яка зберігається у Рівненському архіві СБУ – й інформації, котру містять ці документи, досить, аби можна було сподіватися на відкриття кримінального провадження, а відтак і суду над убивцею.

 

Полковник КДБ Борис Стекляр. Знимка з інтерв'ю, опублікованого наприкінці 2014 року

 

Нагадаємо, що скандал довкола полковника КДБ Бориса Стекляра, який проживає у Рівному та, високоймовірно, є безпосереднім виконавцем вбивства художника УПА Ніла Хасевича, розгорівся минулого літа. Поштовхом стало звернення директора Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича до архіву СБУ з проханням надати йому доступ до особистої справи Стекляра. У своїх діях очільник УІНП керувався законом «Про доступ до архівів репресованих органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років», що вступив у дію в травні 2015 року та гарантує доступ до архівів КДБ всім громадянам. У такий спосіб В’ятрович хотів дізнатися, чи справді Стекляр мав стосунок до вбивства Хасевича. Але СБУ, незважаючи на закон, так і не відкрило архів полковника КДБ, а Борисові Стекляру повідомили, що його минулим у КДБ цікавляться – і він подав позов до суду, вимагаючи не відкривати особистої справи, посилаючись на закон «Про інформацію».

 

Розстріляна друкарська боївка. Позначки розставили працівники архіву КДБ. 1 – Ніл Хасевич (Бей-Зот), 2 – Антон Мельничук (Гнат), 3 – В’ячеслав Антонюк (Матвій). З архівної справи

 

Судове засідання відбулося в серпні 2016 року, але на нього позивач не прибув, проте надіслав лист залишити його позов без розгляду. Безпосередньо в залі суду представник від СБУ у Рівненській області Олег Іллючок встав на захист Стекляра, заявивши – поки не доведено слідством, що він убивав Хасевича та інших повстанців, не варто називати його вбивцею, катом і навішувати якісь ярлики. Тоді встановити, чи має Стекляр стосунок до вбивства повстанського художника, не вдалося, бо особової справи полковника так і не відкрили.

 

За кілька тижнів про скандал забули – але, як виявилося, не всі. Національний центр правозахисту вже тоді розпочав власне розслідування та збір документів, які могли б пролити світло на цю справу. «Основним нашим завданням було знайти документальне підтвердження причетності Стекляра до вбивства Хасевича. Або ж у разі помилки – спростувати їх, – каже співзасновник НЦП Денис Поліщук, саме він займається цією справою. – Завдяки численним запитам до архівних установ СБУ нам вдалося отримати від архіву СБУ у Рівненській області кілька документів, які документально підтвердили причетність Стекляра до жорстокої розправи над Нілом Хасевичем. А згідно з українським законодавством, це тяжкий злочин».

 

Отримані Денисом Поліщуком документальні підтвердження було нещодавно опубліковано на сайті організації й вони викликали чергове зацікавлення ЗМІ цією справою. З документів випливає, що Стекляр не тільки був учасником ліквідації Хасевича, а ще й отримав за це винагороду від керівництва – особисту подяку та премію у розмірі місячного окладу. У НЦП переконані – цих даних вистачає, аби відкрити кримінальну справу проти нього. «Це є безпрецедентний випадок в українській історії, коли за законом людина, яка вбила громадського діяча, патріота, може бути засуджена, адже є всі необхідні докази вчиненого ним злочину, – продовжує розмову Денис Поліщук. – Ми збираємося за тиждень-два подати до правоохоронних органів заяву щодо розслідування вбивства Ніла Хасевича. Зараз радимося з нашими юристами, яким чином це краще зробити. Цю справу варто довести до логічного завершення, бо галас, який був піднятий навколо Бориса Стекляра, вщух. Тому ми хочемо згідно з чинним законодавством провести розслідування та судовий процес над ним і домогтися на державному рівні його засудження. Важливо, що Борис Стекляр живий, і в цьому випадку не буде якогось “судилища на кістках”».

 

 

Цікаво, що опубліковані документи Денисові Поліщуку вдалося отримати з особистої справи Бориса Стекляра, доступ до якої наразі є частково обмежений, хоча за законодавством ніяких обмежень не мало б бути. Спочатку він зробив запит до архіву СБУ – але звідти відповіли, що справи видати не можуть, бо вона на розгляді у комісії з розсекречення справ. Саме члени комісії мають визначити, надати дослідникам до неї частковий, загальний доступ чи залишити під грифом «для службового користування» (ДСК). Комісія має право розглядати такі справи до п’яти років, тому тут можемо чекати доволі довго – а оскільки Борисові Стекляру вже понад 93 роки, він може і не дочекатися покарання.

 

Запит до архіву СБУ в Рівненський області дав результати. Там повідомили, що можуть дозволити частковий доступ до справи. Хоча, як наголошує начальник Управління інституційного забезпечення політики національної пам’яті УІНП Ігор Кулик, це пряме порушення закону «Про доступ до архівів репресованих органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років». «За законом мали б доступ відкрити, але насправді позиція архіву СБУ Рівненської області дещо відмінна, – каже Кулик. – Думаю, що до цього має відношення і сам Борис Стекляр, який працював там багато років і має своїх покровителів. На наш запит вони відповіли, що справа під грифом ДСК і фахівці думають, як зняти цей гриф. Але чомусь не кажуть, що наклали його минулого року, коли отримали запит на ознайомлення з особовою справою Стекляра. А це вже серйозне порушення закону, адже присвоєння будь-яких грифів справам співробітників КДБ законом забороняється. Виходить парадоксальна ситуація: вони знали, як цей гриф присвоїти справі – а як зняти, не знають і радяться з юристами, тобто свідомо маніпулюють законодавством. Найімовірніше, вичікують, коли галас навколо Стекляра вщухне і все залишиться, як і було до цього».

 

Отримати повний доступ до справи Стекляра може слідчий, який вестиме розслідування після відкриття кримінального провадження. Отож чекатимемо, як поведуть себе у цій ситуації українські правоохоронні органи чи вистачить їм доказів, роздобутих НЦП, для відкриття кримінальної справи.

 

Своїм телефонним дзвінком я застав Дениса Поліщука напередодні від’їзду до Рівного, де він має зустрітися з істориком Ігорем Марчуком: «Він виявив у архівах кілька цікавих документів, яких ми не маємо у своєму розпорядженні. Вони можуть нам допомогти у зборі інформації та фактів, наявність яких, по суті, не дасть підстав правоохоронцям відмовити нам у порушенні кримінальної справи проти Стекляра», – зауважує активіст.

 

У НЦП переконані, що судова справа над Борисом Стекляром дуже важлива для українського суспільства не лише з точки зору встановлення історичної справедливості. Окрім цього, справа мала б наслідки і для сучасних українських спецслужб, адже показала б, якими антигуманними нелюдськими методами діяли радянські спецслужби в боротьбі з українським повстанським рухом, і привернула б увагу суспільства та держави до нинішніх методів роботи правоохоронців, які мало чим відрізняються. «Вони і нині діють такими варварськими методами, не боячись покарання, – наголошує Денис Поліщук. – Згадаймо події Революції гідності, коли патріотів викрадали правоохоронці, катували їх, залякували, вбивали. Багато тих людей і досі не покарані. Спостерігаючи за процесом над Стекляром, вони відчують і зрозуміють, що кара і їх наздожене – навіть через багато років».

 

Спеціаліст з історії українського націоналізму історик Іван Патриляк вважає, що ймовірний судовий процес над Борисом Стекляром міг би бути корисним для українського суспільства. «У такому разі ми себе позиціонували б як держава, яка поважає людей, які за неї боролися і загинули, і завжди готова покарати тих, хто знищував прихильників української державності, – каже історик. – Суд дав би зрозуміти колишнім співробітникам радянських спецслужб – якщо вони винні у вбивстві українських патріотів, покарання їх наздожене і 30, і 40 років потому».

 

 

 

Борис Стекляр

 

З ним погоджується й Ігор Кулик та додає – якщо людина вчинила злочин, то має понести покарання навіть через десятки років. На його думку, у цій справі спрогнозувати рішення суду важко, адже в нас досі сильні радянські стереотипи. Між тим він переконаний, що такий процес дав би можливість показати всю сутність радянської тоталітарної системи, де в центрі уваги була не людина, а держава. «Нині нам важливо, щоб у суспільстві відбулося переосмислення тієї страшної комуністичної епохи. Важливо показати, якими методами та формами діяв радянський тоталітарний режим, і зробити все, аби вони в майбутньому не повторювалися, а ми розпочали жити за принципом: не людина для держави, а держава для людини», – підсумовує Ігор Кулик.

 

У разі проведення судового процесу над Борисом Стекляром можна прогнозувати й інші аналогічні справи через вільний доступ до архівів радянських спецслужб. Він також дасть поштовх для виявлення нових злочинців. Зі слів Поліщука, вже зараз до їхньої установи звертається багато активістів і дослідників, які готові збирати матеріали про активних учасників комуністичного терору в Україні, проводити розслідування, відшукувати свідків тощо.

 

Усе це неминуче призведе до спроб політизації цих процесів та гострих дискусій у суспільстві навколо ступеня їх покарання. Історик Іван Патриляк наголошує, що ступінь покарання винних буде залежати від того, які конкретні дії вони вчиняли: «Якщо були простими "стукачами" – то це одне, зовсім інше – коли ліквідовували українців. Але абсолютно точно – суспільство має право знати про них. Ми маємо мати мужність заглянути собі у вічі й очиститися від цього радянського минулого, інакше важко буде рухатися далі».

 

Держава теж не мала б лишатися осторонь. Непогано було б створити певний орган, скажімо, «прокуратуру з розслідування історичних злочинів», у компетенції якої було б розслідування таких справ. Набрати туди досвідчених і незаплямованих слідчих. Громадські організації, історики, УІНП та Центр дослідження визвольного руху, працюючи з відповідними документами, виявляли б таких, збирали відповідний документальний матеріал, який, відповідно до законодавства, дозволяв порушувати кримінальну справу. Надсилали його до «прокуратури історичних злочинів» – і вже там слідчі проводили розслідування, а далі передавали справи до суду.

 

Незважаючи на те, що «заминати справи» наші правоохоронці і політики вміють віртуозно, Денис Поліщук переконує, що НЦП зробить усе можливе, аби судовий процес над Борисом Стекляром відбувся та став поштовхом для покарання катів українського народу, як це було в Прибалтиці, Ізраїлі, Польщі. Також, на його переконання, «справа Стекляра» може дати можливість виробити чіткі механізми засудження представників комуністичного режиму в Україні.

17.03.2017