Цього року починаємо відзначати 100 років Української національної революції (1917–1921). Президент Порошенко навіть підписав відповідний указ №17 від 22.01.2016 р. у якому вказано: «Проголосити 2017 рік Роком Української революції 1917–1921 років… Визначити вшанування подій та видатних учасників Української революції 1917–1921 років одним із пріоритетів діяльності органів державної влади на 2017–2021 роки».
Досі історики сперечаються щодо докладних дат початку і завершення Української національної революції (1917–1921). Хоча більшість з них згодна, що її завершенням можна вважати поразку ІІ Зимового походу під Базаром та розстріл його учасників 17–22 листопада 1921 року. Та щодо початку Української національної революції думки розділилися. Дехто вважає ключовими датами прийняття Універсалів Центральної Ради, зокрема ІІІ Універсалу, яким було проголошено автономну Українську Народну Республіку (УНР) 20 (7) листопада 1917 року.
До речі, до 1 березня 1918 року в Україні діяв юліанський календар (старий стиль), тому подаємо всі дати за новим стилем (григоріанським календарем), але в дужках – їх відповідники за старим стилем.
Для радянських істориків все було зрозуміло і наперед виначено. «Історики Радянської України, озброєні марксистсько-ленінським розумінням історичного процесу, досягли значних успіхів у висвітленні героїчної боротьби трудящих Країни Рад у період Жовтневої революції і громадянської війни» ¹. Тому найголовнішою датою 1917 року та й усього ХХ сторіччя вважався день Жовтневої революції – 7 листопада (25 жовтня) 1917 року.
Щоправда, згадували вони й Лютневу буржуазну революцію, започатковану масовими страйками у Петрограді 8 березня (23 лютого) 1917 року. Але фактично вона відбулася, коли на бік страйкуючих перейшло військо, а 12 березня (27 лютого) Тимчасовий комітет Державної думи перейняв владу в російській столиці, і його члени 15 (2) березня прийняли зречення від імператора Ніколая ІІ та створили Тимчасовий уряд під проводом князя Георгія Львова.
До України революційна хвиля прийшла з деяким запізненням: «4 (17) березня. Субота. В Києві створюється Виконавчий комітет громадських організацій м. Києва з 12 членів і між ними 5 українців: Микола Порш, Андрій Ніковський, Сергій Єфремов, бар. Федір Штейнґель і П.Паламарчук... У Києві Товариство Українських Поступовців [ТУП] виходить з підпілля і вирішує проголосити свою Раду українським об'єднуваль'ним центром. Український клюб "Родина" стає збірним пунктом. Довідавшись про таку постанову, Дмитро Антонович, Іван Стешенко і Олександер Степаненко негайно поставили вимогу до Ради ТУПу, щоб були закликані до організації українського центру всі українські організації, що і сталося» ².
Дмитро Дорошенко
Через три дні була утворена така організація: «7 (20) березня. Вівторок. На спільних зборах українських організацій у Києві ухвалено створити Українську Центральну Раду. На голову УЦР обрано заочно проф. Михайла Грушевського, на його заступника Науменка і товаришами голови Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка... До складу УЦР увійшли представники українських політичних партій і груп, робітничих, військових, студентських та кооперативних організацій, від духовенства, наукових та різних товариств і громад» ³.
Отже саме 20 (7) березня 1917 року – день установчих зборів Української Центральної Ради можна вважати початком Національної революції в Україні.
Радянські історики намагалися применшити значення створення УЦР: «Українська буржуазія всіляко маскувала свою контрреволюційну діяльність. Навіть назва її політично-координаційного органу – Центральна рада – була обрана для того, щоб прикритися популярним серед трудящих словом «рада» ⁴. При цьому вони чомусь не згадували, що «популярним серед трудящих» (переважно російського походження) словом і у Києві, і в Петрограді було не «рада», а «совєт».
Від початку Національної революції український ркх поширився з Києва на інші міста, села та містечка. Відновлювалися «Просвіти», відкривалися українські школи та гімназії, створювалися політичні партії та громадські організації, українські Ради в губерніях і повітах…
Михайла Грушевського обрали головою УЦР заочно, бо він ще перебував на засланні поза Україною. Лише 27 (14) березня Грушевський повернувся до Києва. Того ж дня міська влада передала для УЦР будинок Педагогічного музею на вул. Володимирській.
1 квітня (19 березня) 1917 року у Києві відбулася грандіозна маніфестація – «Свято Свободи» Як згадував Дмитро Дорошенко, «своїм ґрандіозним характером, своїм одушевленням, своїм ентузіязмом вона перейшла всі наші сподіванки. В ній узяло участь понад сто тисяч людей. Коли я підійшов до Володимирського Собору, звідки мав рушити похід, то вже тут було повно народу, вся вулиця й площа була заповнена тисячами людей. Так само юрби стояли й далі, по Бібіковському бульвару, Володимирській вулиці коло Університету. Стояли цілі відділи війська з жовто-блакитними прапорами. Одна за другою надходили громади, групи, корпорації: школи, гімназії, товариства — усі з українськими прапорами» ⁵.
Під час цієї маніфестації, учасниками якої стало понад 100 тисяч людей, проводилися такі заходи: Панахида по Шевченку біля Володимирського собору; Урочиста хода Хрещатиком до будівлі Київської міської думи (тепер Майдан Незалежності); Всенародне віче на Софіївському майдані; Молебень за мучеників Шевченка і Хмельницького.
Перший етап організаційного становлення УЦР завершив Український Національний Конгрес, наради якого відбувалися 19-21 (6-8) квітня у Києві в Купецькому зібранні (тепер у цьому будинку на Європейській площі розташована Національна філармонія).
Купецьке зібрання в Києві
«Ухвали Конґресу зводились до вимог національно-територіяльної автономії України в перебудованій на федеративних основах Російській республіці і переведення цієї автономії тепер же, не дожидаючи всеросійських установчих зборів. Першим кроком до цього уважалося встановлення крайового уряду, який мала організувати Центральна Рада. В числі резолюцій конґресу було й домагання негайного увільнення й повороту до рідного краю всіх арештованих і засланих за старого режиму галичан... Національний Конґрес установив схему організації Центральної Ради» ⁶.
Пам'ятник М.Грушевському у Києві
На Конгресі головою УЦР був обраний таємним голосуванням М.Грушевський. Його заступниками стали Володимир Винниченко та Сергій Єфремов. Всього на Конгресі обрано 115 членів УЦР. З них лише 10% виступали тоді за Самостійну Україну. Загальна чисельність УЦР була визначена у 150 членів. Отже, 35 із них повинна була УЦР докооптувати. Основні організаційні принципи діяльності УЦР визначав «Наказ Українській Центральній Раді, прийнятий на Українському Конґресі 8 (21) квітня 1917 року» (Див. Додаток).
На першому етапі становлення УЦР більшість українських політиків схлялися до автономного устрою України і захоплювалися соціалістичними гаслами. Історик Петро Мірчук (1913–1999) писав: «В інтелігентських кpyrax тодішньої Наддніпрянщини, що цікавились політикою, соціялістичний табор мав багато міцніші впливи, чим націоналістичний. Причиною цього було голоiвно те, що соціялістичні погляди в Укpaїні ширили не лиш українські, але й численні московські та жидівські соціялістичні орґанізації, в яких українські соціялісти знаходили завжди гарячих прихильників і coюзників; а українським самостійникам націоналістам приходилось вести боротьбу і з царатом, і з московськими соціялістами, і з українськими соціялістами, і навіть з українськими "народниками", що зводили українську проблему до культурництва» ⁷.
На жаль, для більшості діячів Центральної Ради схильність до автономізму затягнулася до початку 1918 року.
Інший історик з української діаспори, учасник подій 1917–1919 років Роман Млиновецький (Бжеський, 1894–1982) вважав, що і самостійники навесні 1917 року не використали всіх можливостей, щоб очолити Національну революцію: «Можливо, що великою помилкою самостійників була їхня віра в те, що навіть обмосковлений інтелігент в процесі орґанізації на Україні власного життя – позбудеться свого москвофільства і діятиме так, як повинна діяти кожна національно свідома, вільна людина. Самостійники чомусь були певні, що зігнуте штучно дерево, як перерізати мотузка, що його притягав до землі – випростається, що зігнутий раб, звільнившися – діятиме як муж вільного народу… Самостійники знали, що автономісти ненавиділи їх, а не москвинів, але не робили з того належного висновку» ⁸.
Таким чином УЦР так і не стала суб’єктом революційного процесу, віддаючи перевагу еволюційному поступу, залежному від зовнішніх обставин.
ПРИМІТКИ
¹ Історія Української РСР у 8 томах. Т. 5. – Київ, 1977. – С. 7.
² Календар історичних подій за лютий 1917 року – березень 1918 року / Упор. Яків Зозуля. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1967. – С. 8.
³ Там же – С. 8.
⁴ Історія Української РСР у 8 томах. Т. 5. – Київ, 1977. – С. 32.
⁵ Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. – Мюнхен, 1969. – С. 88, 89.
⁶ Там само. – С. 94.
⁷ Українська державність 1917–1920. – Філядельфія, 1967. – С. 66.
⁸ Нариси з історії українських визвольних змагань 1917–1918. – Львів, 1994. – С. 148.
ДОДАТОК
Наказ Українській Центральній Раді, прийнятий на Українському Конґресі 8 (21) квітня 1917 року.
І. Українська Центральна Рада, будучи представницьким органом всієї організованої української людности, має своїм завданням виконати волю тої людности, висловлену на Українському Національному З'їзді, себто переведення автономії України в Федеративній Демократичній Російській Республіці з забезпеченням прав національних меншостей, що живуть на території України. Переймаючи ту волю людности У.Ц.Р. тим самим переймає право ініціятиви, об'єднання і керування в сьому завданню діяльности організацій, що мають в ній представництво, і виконання постанов Національного З'їзду.
ІІ. Склад Ради обрано на з'їзді представників українських організацій і має його поповняти сама У.Ц. Рада, згідно постанові З'їзду через кооптацію.
ІІІ. Робота У.Ц.Р. провадиться через Загальні Збори Ц.Р. та через Комітет Ц.Р.
А. Про Загальні Збори Ц.Р.
1. Загальні Збори У.Ц.Р. визначають напрям і характер всеї роботи У.Ц.Р.
1. Загальні Збори Ц. Р. мають бути чергові та екстрені
3. Чергові Збори мають відбуватися не рідче, як раз на місяць.
4. На чергові Загальні Збори всім членам Ц. Р. розсилаються іменні запрошення не пізніше, як за 10 день до Зборів; опріч того, оповістки про чергові Загальні Збори подаються за 10 день до Зборів по Київських українських газетах, по змозі, і по газетах інших міст; в запрошеннях та оповістках має бути поданий порядок денний Зборів.
5. Екстрені Загальні Збори скликає Комітет при нагальній потребі.
6. На екстрені Загальні Збори скликають членів У.Ц.р. оповістками по київських газетах, і повідомляють тлеграфно Губернські Комітети.
7. Екстрені Загальні Збори вважаються дійсними при всякій кількости присутніх.
Б. Про Комітет Української Центральної Ради.
1. Через Комітет У.Ц Рада провадить роботу Центральної Ради в конкретній, постійно змінючійся обстанові моменту.
2. В склад Комітету входять: а) обраний З'їздом Презідіюм У.Ц.Р. — Голова та два заступники Голови; б) члени, обрані Загальними Зборами Ц. Р., в кількости 17 чоловіка; в) обрані Комітетом Голови Комісій, У.Ц.Р., не більші 8-ми; г) окремі особи, кооптовані Комітетом до повного його складу з 33 чоловік.
3. Комітет обірає з-поміж своїх членів секретарів і скарбників Ц.Р.; Комітет же вибірае і голови Комісій.
4. На голови Комісій можуть бути обрані і не члени Ц.Р., які тим самим стають членами Ради та Комітету, згідно постанови З'їзду.
5. Членами Комісій Ц.Р. можуть бути, окрім членів Комітету та Ц. Ради, інші особи з-поза складу У.Ц.Р., з вибору Комітету, по докладу голови Комісії, але вони через те не стають членами Ц.Р.
6. Комісії утворюються Комітетом в міру потреби на ведення і розвязання окремих справ та йа підготовлення ріжних питань для Комітету і Ради; сі Комісії Ц.Р. стоять під керованням та доглядом Комітету.
7. Комітет веде й керує роботою Канцелярії Ц.Р.
8. Комітет повинен повідомляти як найскорше про постанови Ц.Р. та Комітету Губернські й Повітові Ради.
(Календар історичних подій за лютий 1917 року – березень 1918 року / Упор. Яків Зозуля. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1967. – С. 64, 65)