У Львові дня 16 н. cт. марця 1892.
Сеї каденції соймової зі сторони руских послів вийшли два внесеня що-до зміни теперішної ординації виборчої, а то посла Антоневича о реформу ординації виборчої до ради державної, сойму краєвого і рад повітових на засадї загального права голосованя, евентуально на засадї безпосередного тайного голосованя також в курії громад сїльских, — і пoc. Телишевского о зміну соймової ординації виборчої в тім напрямі, щоби заведено безпосередне голосованє в курії меншої посїлости. Внесенє п. Антоневича було невідповідне, держане загально і домагалось резолюції соймової з зазивом до правительства, щоби оно чим скорше виготовило проєкти зміни ординацій виборчих в поданім напрямі — але внесенє пос. Телишевского о зміну соймової ординації виборчої містило в собі вже і проєкт дотичного закона. [Внесень таких, як внесенє посла Антоневича, можна би сипати, як з рукава, — при них не треба нїякого труду, лиш написати слова "Взиває ся правительство..." Але-ж посол, ставляючи внесенє в так важній справі, повинен трохи потрудитись і виготовити проєкт реформи, як се учинив — пос. Телишевскій.]
Потребу зміни ординації виборчої відчуває загал Русинів, а найлїпшим сего доказом, що на кождій публичній маніфестації політичній зі сторони рускої ставить ся тая справа на порядку дневнім на першім місци. Длятого то й обовязком руских послів було порушити сю квестію в соймі, посунути єї о один крок наперед, піддавши єї під розвагу, а евентуально і під дискусію.
І як же віднїс ся сойм до тої справи? Оба внесеня відкинув a limine! не допустив навіть до того, щоби дотична комісія могла розважити их і видати свій суд.
При теперішнім складї сойму — а се може як-раз найлїпшій доказ потреби зміни ординації виборчої — не прийшло трудно перевести той акт насильства. Крім руских послів, селян-Мазурів і не цїлої лївицї соймової — що разом винесло і до трицять кілька голосів — всї прочі посли [центрум і правиця] заявились против переданя тих внесень комісіям, а убиваючи перше внесенє, не піднесли навіть нїякого арґументу, лиш мовчки услухали приказу своїх корифеїв і виповнили єго так, як наказувала karność narodowa.
Погребанє внесеня посла Антоневича осудила руска праса і частина польскої цїлком справедливо не лиш яко похибку політичну, але прямо яко насильство. Тож мабуть длятого більшости соймовій треба було найти якесь оправданє на своє таке саме поведенє нинї супротив внесеня посла Телишевского. Пос. ґр. Водзицкій був речником тої більшости соймової і опершись на однім з параґрафів реґуляміну соймового, де кажуть, що "перепавше внесенє на одній сесії сойму вже не може бути поставлене другій раз в часї тої сесії" — заключив, що внесенє пос. Телишевского єсть нїби-то идентичне з внесенєм пос. Антоневича, а маршалок показав ся лиш уступчивим і ліберальним, коли поставив се друге внесенє на порядок дневний.
Підпоміг ґр. Водзицкого пор. Абрагамович, той соймовий интерпретатор законів, реґулямінів і статутів краєвих, і мусїв покликуватись аж на нїмецкій текст реґуляміну, бо з польского тексту виходило би, що идентичного внесеня з перепавшим не можна би ставляти лиш на тім самім "posiedzeniu"... Не помогли арґументи руских послів Телишевского і Антовевича на доказ, що их внесеня не суть идентичні, — більшість нїби-то з формального взгляду не відослала внесеня до комісії правничої і оно перепало, так само, як поперед внесеня д-ра Окуневского і Антоневича.
Більшість соймова вже засмакувала в такім трактованю справ їй немилих, — але що на те скаже край? що скажуть маси люду руского і мазурского? Більшість соймова чинить достоту так, як той струсь, що встромить голову в пісок і думає, що вже зовсїм безпечний і спокійний... О, наївність, наївність!
