«Загалом закарбована в американській історії расова дискримінація, яка відступала, починаючи з 1960-х, бурхливо повертається у лінії поведінки: дискурс Трампа відновив леґітимність дискримінації»

 

 

Багато американських аналітиків і я сам в АВС тлумачили обрання Дональда Трампа як «реванш білого чоловіка»: реванш супроти іммігрантів інших рас, супроти визвольних рухів жінок, гомосексуалістів, транссексуалів і загалом супроти розвитку суспільства, що вже не є білим і патріархальним, яким воно було в 1950-х. Це тлумачення краще сприймають у Сполучених Штатах, ніж у Європі, внаслідок чого воно породило дуже негативну реакцію деяких читачів АВС. Після того, як минулого тижня я розкритикував заяви та дії Трампа, які посилюють релігійний і расовий поділ, знову з’явилися вороже налаштовані аналітики. Мені подобається критика, яка змушує відшліфувати міркування, але що стосується цих тем, то мені здається, що мої супротивники не знають історії і сучасної дійсності Сполучених Штатів, де я на даний момент живу. В самих Сполучених Штатах є безперечним те, що відколи було обрано Трампа, етнічна ідентичність є більш визначальним фактором, ніж будь-коли; і відколи народилася ця країна, раса завжди відігравала основну роль – інколи явно, інколи приховано, але відгравала завжди.

 

З часів заснування США в середині XVIII ст. існує одержимість расою. І не йдеться лише про рабство, економічний і суспільний фундамент південних штатів; згадаймо, що коли ліберали, як-от Джефферсон і Вашингтон, проголосили конституцію, негрів  взагалі не вважали людьми. У той самий час Джон Гектор Сент-Джон, якого називають першим американським письменником, опублікував свої «Листи американського фермера», в яких він дивується, що в Сполучених Штатах «ірландці одружуються з німкенями» і це призводить до створення «нової раси». Автор вражений цими змішаними шлюбами, але не засуджує їх, доки вони укладаються поміж білими.

 

Гадаю, зайве знову нагадувати тут про знищення індіанців і страждання чорного населення, однак зауважмо, що навіть зараз шлюби між чорними і білими укладають рідко: повної емансипації негрів не відбулося, про що свідчить їхнє гірше економічне становище і грубе поводження з ними поліції. Ті, кого називають «латиносами», також є іншою расою? Так, якщо судити з офіційних переписів, у яких розрізняють латиноамериканців і білих. Але ця дискримінація латиноамериканців визначається як економічним становищем, так і кольором шкіри: латиноамериканця з ученим ступенем приймають у коло білих, наче він є білим.

 

Що стосується євреїв, італійців та ірландців, яких тривалий час вважали іншою «расою», то соціальний поступ також перетворив їх на білих. Хоча не цілком, оскільки в даний момент ми є свідками нової появи антисемітизму, що є справою рук білих «прихильників зверхності»: тож досі розрізняють справжніх білих автентичних американців і білих громадян сумнівного походження.

 

Мені скажуть, що ідеологія білої зверхності є марґінальним рухом, як-от Ку-клус-клан. І так і ні. Рухи за емансипацію негрів, індіанців, латиноамериканців, євреїв і транссексуалів струснули суспільство, але не призвели до справжньої соціальної рівності. І перемога Трампа показує, що ворожість стосовно цих визвольних рухів залишається суттєвою. В його промовах явно зібрані аргументи білих прихильників зверхності: Трамп здобув перемогу, характеризуючи під час своєї кампанії мексиканців як «ґвалтівників і вбивць, за винятком декотрих, які працюють добре». Його пропозиції щодо жінок, яких можна хапати за статеві органи, поділяють ту саму сексистську і патерналістську ідеологію. Коли нещодавно Трампа запитали про антисемітську агресію, він пояснив, що не є антисемітом. Нам відома його думка про мусульман, які всі є потенційними терористами і котрих він задумав видворити й заборонити їм в’їзд у країну. Юстиція чинить перешкоди ісламофобії Трампа, але на практиці імміграційні органи переслідують мусульман і латиноамериканців: зростає кількість облав через суворе застосування старих законів, що їх прикордонна сторожа тлумачить на власний розсуд.

 

Загалом закарбована в американській історії расова дискримінація, яка відступала, починаючи з 1960-х, бурхливо повертається у лінії поведінки: дискурс Трампа відновив легітимність дискримінації. Декотрі з його прихильників зраділи, що настав кінець «політичній коректності», яка не давала називати речі своїми іменами; але ці трампісти не рахуються з тим, що слова завдають шкоди. Коли білий назве когось негром – це болючіше, ніж коли тебе назвуть афроамериканцем. Бути підозрюваним у зґвалтуванні, тому що ти за походженням мексиканець, нестерпно. Бути підозрюваним у тероризмі, тому що звешся Магометом, є порушенням людських прав і конституції Сполучених Штатів.

 

Прочинивши заслінки дискримінаційного дискурсу, Трамп сіє ненависть. Країна, в якій я живу, перебуває у стані адміністративного хаосу і ментального замішання, які не спостерігалися півстоліття; багато латиноамериканців, юридичне становище яких непевне, живуть у страху. Тож ставити вже зараз питання про достроковий відхід Трампа не є чимось неподобним; багато республіканців, а це теоретично його партія, мріють про це так само, як демократи.

 


Guy Sorman
Breve historia racial de EE.UU.
ABC, 06.03.2017
Зреферувала Галина Грабовська

15.03.2017