Львів, 10 березня.
У багатобарвну крутіж нашого щоденного життя, життя маловажних дрібничок і великих зусиль, дрібної вегетації і непосильних національних змагань — незбагнутим порядком часу приходять вони: Шевченківські свята — роковини. Національна традиція відмітила для них місяць березень, місяць народин і смерти Великого Народнього Кобзаря, відмітила на те, щоб бодай раз у році Нація відновила себе Його величнім Духом, Його пламенним пророцтвом, величчю Його могутнього слова.
І дійсно. В змісті нашого суспільно-національного життя культ Шевченка заняв одне з перших місць, набираючи характеру всенаціональної маніфестації почувань та настроїв усіх тих, що до них дійшло Його вогненне "слово правди". Від перших Шевченківських роковин через десятки років — років подвигів і упадків української національної стихії — аж по сьогодні — цей культ ні на момент не втратив на своїй питомій вазі, на своїй многоважности. Навпаки, він перетривав неодну історичну хуртовину, неодин важкий час приниження ідеалів нації, та ні один раз не перестав бути в своїм змісті і в своїм вияві тим, чим його надхнула збірна душа народу, вихована на зернах Його науки. Овіяний ореолом великої всеперемагаючої ідеї, ореолом жертвенного мучеництва та націотворчої ідеології, Шевченків культ виріс високо понад щоденні будні, понад приземні, маловартні справи — і своїми проміннями окрилив-сціпив націю в одне — нерозривне. Він вийшов з народу, з його поту і крови, його страдницького життя — і назад до його повертав, рік-у-рік пригадуючи цьому народові його справжне післанництво.
Шевченків культ у такому змісті і в такому вияві, що його в нас подибуємо, — незвичайно великий. В кожного народу є свій великий геній слова чи чину, в кожного народу є для цих геніїв велика шана і честь, великі свята, та ніде культ оцих великих заслужених для нації людей не такий, як у нас українців для Шевченка.
Чому? — спитаєте. В чому сила і велич і цього культу, та його неподібність до культів інших геніїв? Зразу на отакі питання відповісти важко, бо проблема джерел Шевченкового культу в нас надто широка, щоб можна було її упростити до кількох завваг. Та все ж таки мимохіть насувається на це питання одна відповідь: Шевченків культ у нас тісно зв'язаний з судьбою українського народу. І лише той, хто почуває себе справжнім українцем, зрозуміє цю майже містичну силу цього культу. Він виріс із наболілої душі народу для чоловіка, що був його духовим батьком, виразником його найвищих зусиль, найкращих задумів, був його пророком. Він виріс із глибокого поклону для його творчого слова, що етнографічну масу перемінило в свідому своїх зусиль націю, слово, що стає Евангелієм української об'єднаної нації.
Та чи самий поклін, саме духове об'єднання, сама контемпляція вистарчить на те, щоби ожив Шевченко в наших серцях? Чи згадка, промова, святочна академія у його честь — це буде сповнення обов'язку супроти Його, та Його науки? Ні! Це буде лише формальне, поверховне оцінення Його заслуг для нації. Дійсне буде толі, коли в оті 81-і роковини Шевченків Дух справді об'єднає усіх "мертвих, живих і ненароджених", об'єднає в одній великій кріпкій вірі, в одному великому спільному ділі, що нам влегшить перетривати і найгірше лихоліття на те, аби виповнити Його пророцтво.
