Основи богатства: монополь і спадок.

Їх неморальність. — Держава має право управильняти роздїл дібр для загального добра.

Знаменний голос з окруженя цїcapя Вільгельма.

Два найблизші дорадники і співробітники цісаря Вільгельма в теперішній війнї є загально звісні; є се канцлєр держави Бетман-Гольвеґ і шеф ґенерального штабу Гінденбурґ. Третім, для широкого загалу менше звісним, є Вальтер Ратенав, великий промисловець, якого з початком війни покликано до мінїстерства війни як орґанїзатора промислу для воєнних цїлий. Отже Вальтер Ратенав — як доносить "Frankf. Ztg." — написав книжку п. н. "Von kommenden Dingen", яка має незабаром появити ся. Один з роздїлів сеї книжки розслїджує основи богатства і доходить до виводу, що є ними монополь і спадок, що обі сї основи є аморальні та що держава має право усунути їх в імя загального добра. Зі змістом сього роздїлу хочемо познакомити наших читачів, бо хоч виводи Ратенава що до своєї сути не є нові, але нові і дуже знаменні є вони тим, що так говорить великий промисловець і дорадник цїсаря Вільгельма, бо се значить, що в найблизшім окруженю нїмецького цїсаря родяться й дозрівають такі думки про напрям відбудови й перебудови по війнї.

______

Щоби повстало богатство, — виводить Вальтер Ратенав — мусять тисячі бути спонукані віддати часть свого маєтку. Се вони готові зробити тільки тодї, коли якесь пильне бажанє може бути сповнене тільки цїною такої жертви. Се бажанє, чи воно розумне чи дурне, називаємо економічною потребою. Отже хто хоче бути богатий, мусить мати змогу заспокоювати загальну економічну потребу. Але сього не досить, бо появляєть ся конкуренція, яка захоплює собі часть заспокоюваня потреб і зменшує зиск підприємця, проти якого звертаєть ся. Щоби збогатити ся, мусить підприємець могти обмежити конкуренцію, обчислити довільно зиск або довільно розширити круг тих, що готові принести згадану жертву з свого маєтку. В таке положенє ставить підприємця тільки признаний або вимушений монополь.

Щасливий винахідник використовує хоронений законом монополь патенту або фабричної тайни. Копальня мінералїв дає природний монополь. Великий банк, товаровий дім, розгалужене велике підприємство має монополь першенства; хто хоче йому дорівнати, мусить довгі роки працювати з великим капіталом, не числячи на зиски. Хемічні промисли опирають свій монополь на положеню: дуже часто є тільки одна ґеоґрафічні точка в кориснім віддаленю від сирівцїв, жерел сили, робочих рук і місць збуту. Монополь славного тенора опираєть ся на рідкости його горла. Властитель чиншового доту використовує монополь положеня в великім місцї. Доставець моделю має монополь свого імени, бо є богато людий, які були би нещасливі, коли б не мали капелюха чи парасоля власне з такою маркою. Властитель зелїзницї чи водної сили чи пристани одержує монополь від держави чи громади.

Сі і численні инші монополї і тільки вони роблять богатим, инших доріг до багатства нема.

З окрема не видержує нїякої критики убраний в форму "народної мудрости" погляд, що ощадність веде до богатства. Ощаджуванєм зарібку можна дійти до обмеженого добробуту, алe нїколи до богатства.

Коли запитаємо наше почутє про право чи безправність монополю, то відчуємо, що в нїм лежить щось неморальне. Відчутє сеї неморальности буде зменшене при монополю першенства або технїки, особливо, коли сей монополь виходить на користь не одиницї, а товариства і орґанїзацією продукції приносить також користь загалови. Та тим неморальнїйшим виглядає монополь, чим більше незаслужено його набуто, чим лекше його використувати, чим безогляднїйше відбувається се використовуванє. 3 сих причин не тїшить ся признанєм монополь велико-міських властителїв домів.

Тільки мала часть теперішних богацтв є набута властителями; переважна часть перейшла на теперішних властителів як спадщина. Коли вид набутого багатства, при розгляданю його походженя, будить у нас почутє несправедливости, то се почутє зовсїм заводить при критицї спадкової системи, — така вона видаєть ся природна й ненарушима. А тимчасом вистане порівнати, як живуть властителї богатих спадків, а як люди працї — фізичної й духової; вистане запитати, скільки непродуктивних родин в особах властителїв богатих спадків мусить удержувати край, — щоби зрозуміти суспільне значінє спадку як жерела богатства.

Спадкову систему одержали ми з минулих епох. Та коли прим. дїдичне шляхотство обіймало права й обовязки, вимагало й давало охорону й услуги з роду в рід, то дїдичне богатство нашої епохи має тільки права, тільки власть і уживанє, не даючи за се нїчого. Уваги, що воно дає культурні вартости, не можна тут брати в рахубу, бо те саме богатство творило би ще в більшій мірі культурні вартости, коли-б було инакше справедливійше й доцїльнїйше роздїлене.

Коли б тепер прим. одному чоловікови вдало ся дорогою спадку дістати на свою власність всю землю, всї твори науки і штуки в краю, і коли-б він державі не оставив нїчого крім кількох доріг і урядових будинків, то держава — коли би були тільки сповнені всї формальности — всї свої сили віддала би на те, щоби охороняти його посїданє, хоч би він оставляв землю без управи, застановляв фабрики, робітників позбавляв зарібку, нищив памятки науки і штуки. Хиба, що держава рішила ся би нарушити його спадкові права.

Сей примір ярко показує, що між ненарушеними добрами людськости нема місця на моральне понятє дїдиченя дібр.

Свої виводи збирає автор в отсї тези:

1) Загальний вислїд людської працї є в кождім часї обмежений. Ужитє, як взагалї господарство не є справою одиницї, тільки загалу. Кожде ужитє обтяжує світову працю і її вислїд.

2) Вирівнанє посїданя й доходу є наказом моральности й господарства. В державі може й повинен бути тільки один безмежно богатий: сама держава. З своїх засобів має вона старати ся о усуненє всякої нужди. Ріжниця доходів і маєтку є допустима, одначе вона не повинна вести до односторонного роздїлу сили і права уживаня.

3) Теперішними жерелами богатства є монополї в найширшім значіню слова, спекуляція і спадок. Монополїст, спекулянт і великий спадкоємець не мають в будучім економічнім порядку місця.

4) Обмеженє спадкового права, вирівнянє і піднесенє народного вихованя розбивають замкненє економічних кляс і усувають дїдичне поневоленє найнизшого стану. В тім самім напрямі впливає обмеженє люксусового ужитя, звертаючи світову працю до виробу потрібних дібр і зменшуючи вартість тих дібр, мірену доходом з працї.

На сих основах опираєть ся система економічного вирівнаня і соціяльної свободи. Законне переведенє сеї системи є питанєм меншого значіня. Незвичайно більше значінє має та обставина, що будучу перебудову попереджають зміни в поглядах і етичних оцїнках, як се все було в історії, коли показувано нові шляхи.

[Дїло]